Раді Вас бачити!

Підготовка до балу вийшла на фінішну пряму, але атмосфера в замку стала настільки наелектризованою, що, здавалося, від найменшої іскри все злетить у повітря.

​ Вальтазар стояв біля вікна у своєму кабінеті й нервово стукав пальцями по підвіконню. Йому не подобалося те, що відбувалося в його замку останні два дні. Абсолютно не подобалося.

​ По-перше, його елітна Тіньова Варта — Крош і Брут — замість того, щоб суворо доповідати про кожен крок людської дівчини, почали поводитися дивно. Вони ходили за Вікою з таким виглядом, ніби охороняли не «людське непорозуміння», а щонайменше темну богиню. Ба більше, Вальтазар особисто бачив, як Брут ховав у кишеню обладунку рожевий клубок ниток, а Крош, коли принц несподівано зайшов, гарячково намагався прикинутися, що просто вивчає гостроту свого леза, а не вимірює довжину якогось дивного плетива.

​ Але найгіршим було інше.

​ Мортімер.

​ Його молодший брат, який ще кілька днів тому презирливо кривився при одній згадці про Віку, тепер постійно крутився поруч. Вальтазар уже тричі бачив, як вони потайки перешіптувалися в коридорах. Сьогодні вранці Мортімер взагалі виходив з оранжереї, посміхаючись! — явище настільки аномальне для Пекла, що Вальтазар ледь не викликав придворного цілителя.

​ «Що вона робить? — розлючено думав Вальтазар, стискаючи кулаки. — Вона зближується з моїм братом? Навіщо? Щоб підстрахувати себе, якщо я програю війну за трон? Чи він просто... подобається їй?»

​ Ця думка відгукнулася всередині гострим, майже фізичним болем. Вальтазар звик контролювати все. Він звик, що Віка належить до його світу, до його проблем. А тепер вона вислизала з-під його впливу, створюючи якісь таємні союзи за його спиною. І це були не просто політичні побоювання. Це були дикі, гарячі ревнощі, які він, як гордий демон, відмовлявся визнавати навіть перед самим собою.

​ Тим часом у покоях Віки панував справжній шпигунський штаб.

​ На столі лежав крихітний скляний флакон, наповнений густою, фосфоресцентною зеленою рідиною, яка час від часу випускала дрібні пухирці.

​ — Екстракт «Сліз болотяного дракона» готовий, — урочисто прошепотіла Зора, поправляючи окуляри, які сповзли на ніс від хвилювання. — Я варила його всю ніч у найдальшому кутку підвалу бібліотеки. Дядько Грок допомагав мені стежити за вогнем.

​ — Пахне... специфічно, — Віка злегка зморщила носа, помахавши рукою над флаконом. — Нагадує суміш тухлої капусти та дешевого освіжувача повітря «Хвойний ліс».

​ — Це добре, панно, — басовито зауважив Крош. — Магічна есенція Малфаса теж має різкий запах трав. У кубку з вином та кров'ю вони нічого не відчують.

​ — Мортімере, ти готовий? — Віка подивилася на молодшого принца.

​ Мортімер сидів на підвіконні, крутячи в руках порожній флакон-двійник, який вони мали підкинути в крипту замість справжньої отрути. Він виглядав зосередженим, але в його очах більше не було того безпорадного відчаю. Був лише холодний азарт.

​ — Готовий, — кивнув він. — Малфас зазвичай перевіряє крипту за годину до початку балу. Це наш єдиний шанс підмінити флакони. Крош і Брут відвернуть увагу варти біля вівтаря, а ми з Зорою...

​ Двері покоїв раптово відчинилися без стуку.

​ Всі присутні зреагували миттєво, наче професійні шпигуни. Мортімер одним рухом сховав порожній флакон у рукав і невимушено потягнувся. Крош і Брут випрямилися, як струни, заступивши собою стіл із зеленим зіллям. Зора судорожно вхопила першу-ліпшу сукню, що лежала на кріслі, і почала здувати з неї уявні порошинки. А Віка просто повернулася до дверей із максимально невинною посмішкою.

​ На порозі стояв Вальтазар. Його погляд був темним, а фіолетові іскри в очах обіцяли швидку розправу. Він повільно обвів поглядом кімнату: брата, бібліотекарку, своїх найкращих гвардійців і, нарешті, Віку.

​ — Я бачу, у вас тут надзвичайно весело, — холодно промовив він, роблячи крок уперед. — Мортімере, не знав, що ти став палким прихильником жіночої моди. Чи ти допомагаєш Вікторії обирати стрічки для сукні?

​ Мортімер плавно зліз із підвіконня, повернувши на обличчя свою фірмову ліниву маску.

— Ну чому ж одразу стрічки, брате? — протягнув він, проходячи повз Вальтазара до виходу. — Просто даю твоїй смертній кілька порад, як не зганьбитися перед батьком. У тебе ж на це, як завжди, немає часу. Бувай, Віко. Побачимося на балу.

​ Він вийшов, зачинивши за собою двері. Зора, відчуваючи, що температура в кімнаті впала до мінусової, швиденько вклонилася:

— Я... я піду перевірю шви на сукні! — і вислизнула слідом.

Крош і Брут перезирнулися.

— Ми... на варту, панно, — прохрипів Брут. Охоронці безшумно вийшли з кімнати, залишивши Віку наодинці з розлюченим принцом.

​ Вальтазар підійшов до неї майже впритул. Від нього пахло грозою та дорогою шкірою.

— Що тут відбувається, Вікторіє? — його голос вібрував від стримуваного гніву. — Чому мій брат проводить у твоїх покоях більше часу, ніж у власних? Ти забула, хто привів тебе в цей замок?

​ Віка не відступила ні на крок. Вона склала руки на грудях і зухвало подивилася йому в очі.

— Валік, ти зараз ревнуєш чи просто намагаєшся показати, хто тут господар?

​ — Я не ревную! — занадто швидко і голосно відрізав демон, і на його щоках на мить з'явився ледь помітний темний рум'янець. — Я турбуюся про безпеку. Мортімер — інтриган. Він під чужим впливом. Якщо ти довіришся йому...

​ — А якщо я знаю, що роблю? — м'яко перебила його Віка. Вона зробила крок назустріч і зазирнула в його розгублені фіолетові очі.

— Довірся мені хоча б раз, Вальтазаре. На балу все зміниться. І повір, твій брат — це остання людина, через яку тобі варто нервувати.

​ Вона підморгнула йому і відвернулася до дзеркала, вдаючи, що розглядає зачіску.

Вальтазар стояв посеред кімнати, відчуваючи, як його гнів тане, поступаючись місцем дивному, солодкому збентеженню. Віка не боялася його. Вона знала про нього більше, ніж будь-хто інший, і чомусь саме це робило її такою необхідною.

​ — Якщо цей бал закінчиться катастрофою... — глухо промовив він.

— То це буде найвеселіша катастрофа у твоєму житті, — пообіцяла Віка, посміхаючись своєму відображенню.