Раді Вас бачити!

СТАС

Ну привіт, Києве! Відчуття всередині таке, ніби мене не було тут щонайменше десять років, хоча якщо порахувати — всього лише три.

Повертатися в рідне місто було досить важко, адже воно нагадувало мені про постійні конфлікти з батьком. Він завжди вимагав від мене занадто багато, будував якісь грандіозні плани на моє майбутнє, а я у тому віці був малолітнім довбнем, якого цікавила виключно довжина спідниць у прохожих дівчат і чергова вечірка. Але місяць тому батька не стало. І тепер мені довелося повернутися, щоб хоча б краєм ока заглянути в його заповіт. Судячи з натяків нашого сімейного нотаріуса, який дзвонив мені минулого тижня, старий залишив мені якийсь капітальний сюрприз. І явно не один.

Проте заповіт — це лише половина справи. Друга головна причина мого приїзду — це весілля мого найближчого друга Влада. Ми з ним познайомилися ще в студентські роки, коли вчилися на юрфаці в паралельних групах. Погляди на життя у нас уже тоді кардинально відрізнялися: я хотів тусовок, нічних клубів і якомога більше сексу з різними красунями, а він цілодобово вчив закони й кодекси. В результаті, Влад став поважним ректором юридичного університету. А я? Ну, я ж свого часу захистив дисертацію, здобув науковий ступінь і навіть встиг попрацювати на кафедрі конституційного права. Тоді я ще щиро горів бажанням вбити у світлі голови студентів хоча б якісь базові знання, але швидко зрозумівши, що викладання та паперова рутина — це взагалі не моє, я звалив до Берліну. Там я відкрив свою консалтингову фірму, яка, на моє власне здивування, почала приносити гарні прибутки.

Коли Влад набрав мене і сказав, що одружується, я спочатку охрінів від шоку, але потім без зайвих роздумів попросив помічницю придбати квиток на найближчий рейс літака. Мені до смерті цікаво подивитися, що це за така унікальна дівчина з'явилася в природі, яка змогла приборкати цього суворого ректора.

Моя помічниця Рита одразу винайняла мені житло в центрі Києва і орендувала «Aston Martin», щоб я почувався максимально комфортно і впевнено на місцевих дорогах.

Діставшись до квартири, я насамперед позбуваюся одягу і приймаю гарячий душ. Вода трохи змиває втому після дороги, а от голод нікуди не зникає. Тож, витершись і натягнувши халат, я прямую на кухню й відчиняю холодильник. Як і очікував — там порожньо, навіть зачепитися поглядом немає за що.

Шлунок одразу озивається невдоволеним бурчанням, але замовляти щось не бачу сенсу. За кілька годин ми з Владом домовилися зустрітися в барі, тож там і повечеряю. Заодно вип’ємо по келиху за зустріч після довгої розлуки.

Провівши вільний час за ноутбуком та вирішивши декілька робочих питань, я починаю збиратися на зустріч. Одягаю чисту білу сорочку, улюблені джинси, накидаю зверху довге чорне кашемірове пальто й виходжу з квартири.

Бляха!

Варто опинитися на вулиці, як мороз одразу пробирається під одяг, і я розумію, що тотально прогадав зі своїм гардеробом. Зимовий Київ цього року вирішив влаштувати льодовиковий період. Мороз стоїть такий, що шкіра на обличчі моментально дубіє і я реально починаю шкодувати, що привіз із собою з Європи лише це пальто та легку куртку.

Від думок мене відволікає повідомлення Влада, в якому він попереджає, що на роботі стався якийсь форс-мажор і просить зачекати його на парковці біля квіткового магазину. 

Приїхавши на зазначену адресу, я паркуюся на першому ліпшому вільному місці і виходжу з салону, щоб трохи подихати повітрям. Спираюся спиною на теплий капот автівки, дістаю пачку, підпалюю сигарету і з насолодою роблю глибоку затяжку. Крижаний вітер коле мені щоки, а білий дим повільно розчиняється в морозному повітрі.

І тут крізь цей самий сигаретний дим я помічаю, як до мене з протилежного боку вулиці впевненим, швидким і явно агресивним кроком прямує якась дівчина.

Я ліниво переводжу на неї свій погляд і ледь стримую посмішку. Дівчисько упаковане по повній програмі: одягнена у велетенський довгий пуховик, а шия три рази обмотана величезним вовняним шарфом. Нижня частина обличчя майже повністю схована, і лише яскрава помада чітко виділяє її пухкі і, ніде правди діти, капець які сексуальні губи, які незнайомка зараз незадоволено стискає.

Цікаво, що цій малечі від мене треба?

— Ей, ви! Шановний! Ви взагалі-то встали на місце для інвалідів! — цей дзвінкий, розлючений голос миттєво викликає на моєму обличчі задоволену посмішку.

Я навіть не одразу вдумуюся в сенс її слів, тому що відверто залипаю на її обличчі. Великі карі очі, які зараз метають блискавки, кумедний маленький курносий ніс, пухкі від природи губи і погляд такий, ніби я вчинив смертельний гріх.

На секунду я все ж відволікаюся, піднімаю очі вгору і помічаю дорожній знак. Бляха, на стовпі дійсно красується малюнок візка.

То вона через це так горланить на всю вулицю? Серйозно?

Зацікавившись її бурхливою реакцією, я відповідаю максимально нахабно, щоб вивести цю малу з себе ще більше й отримую щире задоволення, спостерігаючи, як її щоки від люті починають палати ще яскравішим рожевим кольором.

Красива дівчинка, тут не посперечаєшся. В моїй голові одразу ж виникає цілком логічне чоловіче питання: а що ж ховається там, під цим величезним безформним пуховиком? Фантазія моментально підкидає дуже хтиві, детальні картинки про розмір її грудей, колір мереживних трусиків і те, як соковито ця малеча стогнатиме, здригаючись піді мною у потужному оргазмі.

Поплавило мене, звісно, конкретно, що тут приховувати. Я вже два місяці живу без сексу, але за відчуттями — ніби цілий рік провів у глухому монастирі. Мені терміново треба знайти якусь ляльку, щоб скинути цю дику напругу, поки мій дах остаточно не поїхав.

І тут мені в голову приходить абсолютно дурна, але геніальна ідея: а чому б не провести час із цим агресивним дівчиськом? Її гострий язичок мені вже заочно подобається, характер — взагалі пушка. Залишилося зовсім трохи: засунути її в салон своєї машини і швидко трахнути, поки Влад там вирішує свої робочі питання.

І ось, коли я вже в думках починаю терти долоні від передчуття хорошого перепихону, ця божевільна бере і виливає свій стакан із гарячою кавою прямо на мене і на мою орендовану машину!

Бляха! Струмені коричневої рідини миттєво бруднять лобове скло, капот і мою білу сорочку. Мабуть, сама злякавшись власної неадекватної реакції, незнайомка застигає і дивиться на мене своїми величезними очима. Вона навіть близько не здогадується, про що я думаю в цей момент. Хоча зрозуміти хід моїх думок зараз дуже легко.

Спочатку в мені прокидається злість, і я хочу дістати з багажника ганчірку, кинути їй під ноги і змусити драїти мою тачку. Але вже за секунду злість переростає в дике збудження. До мене доходить, що розплатитися за зіпсований кашемір вона може набагато цікавішим способом — наприклад, активно скачучи на моєму члені.

Цей варіант компенсації збитків підходить мені на всі сто відсотків.

Тепер це вже чиста справа принципу — заштовхати її в тачку. Я різко хапаю дівчину за руку, і вона під дією моєї сили просто летить у мій бік, з усього розмаху втикаючись обличчям мені в груди. Злякано відсахнувшись, мала піднімає голову, і наші погляди перетинаються на відстані кількох сантиметрів. У її карих очах я чітко бачу суміш дикого страху і бажання, яке вона намагається миттєво приховати за своїм роздратуванням.

Цікаво, скільки цій німфетці років? Девʼятнадцять? Двадцять?

Мій член від цієї близькості одразу ж дає про себе знати і починає боляче впиратися в ширінку джинсів. Що тут сказати, мене неймовірно заводить, коли жінка намагається качати права, навіть не здогадуючись, що я в цей момент просто слухняно йду у неї на повідку, кайфуючи від процесу. І мені вже абсолютно начхати на заляпану автівку чи забруднену сорочку, мене просто штормить від цієї дівчинки.

Але, як виявилося, я дуже сильно недооцінив цю дрібну заразу. Вона робить різкий рух і з усієї дурі засаджує мені носком чобота прямо в коліно! Слава богу, що вона промазала і не вдарила на тридцять сантиметрів вище, інакше точно знесла б мені яйця до біса.

Від несподіваного гострого болю я інстинктивно розтискаю пальці на її руці. Дівчисько миттєво відскакує назад і починає тікати в бік своєї машини, на ходу обертаючись і показуючи мені середній палець. Навіть крізь біль у суглобі я ледь стримую посмішку.

Яка ж вона офігенна.

— Молися, щоб ми більше ніколи в житті не зустрілися, стерва! — злобно кричу їй навздогін.

Але десь глибоко в душі я щиро сподіваюся, що доля нас знову зведе. І ось тоді, красуне, ми будемо розмовляти з тобою вже зовсім в іншій позі.