Раді Вас бачити!

ВІКА

Перекличка закінчується майже так само швидко, як і починається. Схоже, Стас уже визначився зі своєю головною «жертвою» на сьогодні, і, звісно ж, цією нещасною виявляюся саме я. Тепер цей самовдоволений гад із почуттям виконаного обов’язку спокійнісінько продовжує читати лекцію, немов щойно не влаштовував мені персональну порцію моральних знущань перед всією аудиторією.

Про що саме він розповідає, я не маю навіть найменшого уявлення, бо тему лекції благополучно пропускаю повз вуха. Всі мої думки зараз зосереджені виключно на одному: якого біса я взагалі сьогодні прийшла до університету і чи не пізно ще прикинутися хворою та втекти звідси до кінця пари?

Зате решта дівчат, на відміну від мене, здається, переживають найщасливіші дев’яносто хвилин свого студентського життя. Сидять із захоплено роззявленими ротами, ловлять кожне слово нашого новоспеченого професора й мало не пускають слину, спостерігаючи за тим, як впевнено та невимушено він поводиться перед аудиторією.

І що найобразливіше, цей нахабний засранець справді чудово справляється зі своєю новою роллю!

Конспектувати мені теж не хочеться. Тому, поки мої одногрупниці старанно записують кожне слово Стаса, я з не менш серйозним виглядом займаюся надзвичайно важливою справою — малюю на полях зошита якусь незрозумілу хрінь, по типу «я художник, я так бачу».

— Вік, розслабся, ти чого взагалі така напружена? Тебе аж трясе, — шепоче Ренат мені прямо на вухо, помітивши, як я міцно стискаю ручку.

Але я навіть не встигаю відкрити рота, щоб хоч щось йому відповісти, як Стас раптом переводить на нас свій важкий, відверто невдоволений погляд. 

Ох… Здається, хтось щойно дуже невдало обрав момент для розмови.

— Прізвище, — різко каже він, дивлячись впритул на Рената.

— Демʼянов, — відповідає мій друг абсолютно спокійно, навіть не підозрюючи, в яке пекло він зараз потрапить через мою присутність поруч.

— До дошки, Демʼянов, — Стас владно киває головою вбік. — Для всіх любителів теревенити під час моєї лекції у мене є дуже ефективні методи перевірки знань.

Ренат незадоволено фиркає на всю аудиторію, встає зі свого місця і неквапливо йде до дошки.

— І так. Питання перше, — Стас складає руки на своїх грудях і пропалює бідного хлопця поглядом. — Яка головна роль юриста під час процедури медіації між двома конфліктуючими сторонами?

Ренат робить важкий, приречений видих і розгублено дивиться на мене, благаючи про допомогу. Та як тільки я рефлекторно відкриваю рот, щоб хоч якось беззвучно підказати, Стас, навіть не повертаючи голови в мій бік, одразу ж каже:

— Почую хоча б одну підказку з першого ряду — вся група автоматично отримає двійку за семестр без права перездачі, — він різко переводить свій красномовний погляд на мене. — Ну що, Демʼянов, чого мовчимо? Здається, ти всього хвилину тому весело щось обговорював разом із Якубіною. Зараз красномовство зникло?

— Я не знаю відповіді на ваше питання, — чесно відповідає хлопець.

— Тоді задам тобі ще одне, набагато простіше, суто на логіку. До тебе, як до адвоката прийшов клієнт і під час конфіденційної бесіди зізнався, що два дні тому вчинив крадіжку, за яку зараз судять іншу людину. Що ти маєш зробити згідно з правилами адвокатської етики?

Ренат не довго думаючи, на впевненому автоматі видає першу думку, яка прийшла йому в голову:

— Треба… негайно повідомити про це в поліцію або в прокуратуру. Адже зараз судять невинну особу, а свідоме приховування злочину — це теж правопорушення.

На обличчі Стаса в цю ж секунду зʼявляється така знущальна посмішка, що мені аж стає не по собі.

— Що ж, Демʼянов, все виявилося набагато гірше, ніж я підозрював. Повертайся на своє місце. Сьогодні ти заслужено отримуєш за пару двійку.

— Та за що два?! — Ренат незадоволено всідається назад на свій стілець біля мене.

— За що? За абсолютно неправильну й відверто непрофесійну відповідь, Демʼянов. Як майбутній адвокат, ти повинен знати, що збереження адвокатської таємниці — це не питання твого особистого бажання чи моральних переконань, а прямий професійний обов’язок, передбачений законом. Ти не маєш права розголошувати відомості, отримані від клієнта, лише тому, що вважаєш це справедливим або хочеш допомогти слідству. Навіть якщо за злочин, про який тобі стало відомо, судять зовсім іншу людину. Водночас ти зобов’язаний пояснити своєму клієнтові можливі правові наслідки його вчинків, роз’яснити законні способи виправлення ситуації та, за відповідних обставин, порадити йому добровільно звернутися до правоохоронних органів. Але ухвалювати це рішення має сам клієнт, а не ти замість нього. Це елементарні основи адвокатської етики, Демʼянов. І, відверто кажучи, я очікував, що на останньому курсі університету такі речі вже не потребують додаткових пояснень. Раджу перечитати статтю 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і статтю 65 Кримінального процесуального кодексу. А заодно зазирни до статті 66 Кримінального кодексу, де чітко визначені обставини, що пом’якшують покарання. Можливо, тоді ти зрозумієш різницю між професійним обов’язком адвоката та власними уявленнями про справедливість.

Всі студенти, які ще п’ять хвилин тому наївно вважали себе майбутніми геніями юриспруденції, тепер сидять із похмурими й переляканими обличчями. Ніхто більше не ризикує навіть зайвий раз поворухнутися, а погляди дружно опускаються в конспекти, які раптом стають неймовірно цікавими.

І знаєте що? Мені теж уже якось зовсім не до сміху. Навіть бажання помститися цьому самовдоволеному засранцю поступово відходить на другий план, поступаючись місцем значно серйознішій проблемі.

Бо, здається, з таким професором нам усім загрожує не просто складний семестр, а справжній академічний пиздець.

Саме цієї миті телефон Стаса, що лежить на викладацькому столі, раптом починає настирливо вібрувати, порушуючи напружену тишу в аудиторії.

— Хто в цій групі староста? — сухо питає Багіров, відкладаючи телефон вбік й паралельно дістаючи якісь папери зі своєї папки.

Боже, ну за що мені ці знущання? За які такі гріхи?

Роблячи глибокий вдих, я повільно піднімаю руку вгору і напівпошепки кажу:

— Я.

Стас, без жодного подиву чи зайвої емоції на обличчі, піднімає на мене свій важкий погляд, зберігаючи абсолютну серйозність. А мені в цю саму секунду чомусь дико хочеться нахабно посміхнутися йому в обличчя. 

— Підійди, — каже Багіров, спостерігаючи, як я встаю з-за парти. — Я маю терміново відлучитися до деканату, тому сьогодні перевірю ваші знання за допомогою ось цих тестів. Після закінчення пари, ти, як староста, збереш всі листи з відповідями та особисто принесеш їх мені на кафедру. Домашнім завданням буде приготувати реферат на сьогоднішню тему лекцію. Завтра на практиці перевірю. Питання є?

— Все абсолютно зрозуміло, Станіславе Олександровичу, — я з легким шурхотом забираю з його рук стопку роздрукованих аркушів.

— Група, а у вас є якісь питання? — він переводить погляд мені за спину, звертаючись до решти студентів.

— Одне питання є! — підстрибує Ангеліна, наша місцева кокетка.

Ця дівка, здається, вже встигла перепробувати на смак всіх більш-менш привабливих хлопців нашого потоку, але її сексуальні апетити, судячи з усього, тільки зростають.

— А у вас є дружина чи, можливо, дівчина? — солодким голосом тягне вона.

— З конкретною метою цікавишся? — Стас з напівпосмішкою закриває кришку свого ноутбука і бере його до рук.

— Можливо й так. Ви дуже ефектний чоловік, Станіславе Олександровичу! — Ангеліна так хоче йому сподобатися, що вже ледь не вистрибує зі своїх трусів.

— Абсолютно вільний, але в житті люблю виключно недоступних жінок, — спокійно б'є у відповідь Стас.

Мені доводиться з усієї сили прикусити губу зсередини, щоб не зареготати на всю аудиторію, бо спостерігати за виразом обличчя Ангеліни зараз — це просто окремий вид задоволення.

— Якубіна, чекаю на вирішений тест, — сухо додає Стас, знову дивлячись на мене настільки інтимно і пронизливо, що я мимоволі починаю просто червоніти. — Демʼянов, ти можеш нічого не писати. Твоя оцінка вже й так стоїть в журналі.

— Фак! — голосно видає Ренат, як тільки за Стасом з гуркотом закриваються двері аудиторії.

Всі одногрупники дружно і без зайвих слів дістають із кишень свої телефони. Я тим часом швидко пробігаю очима по тесту й уже на перших запитаннях починаю відверто охрінівати. 

Цей нахабний засранець, здається, вирішив перевірити не наші знання, а міцність нервової системи! Згідно з навчальною програмою, добру половину тем із цього тесту ми ще навіть не проходили, але кого хвилюють такі дрібниці? Точно не Багірова.