Раді Вас бачити!

СТАС

Йти на зустріч з другом у сорочці, яка тепер виглядає так, ніби на мені тестували продукцію у відділі косметики, я не збирався. Швидко забігши в перший ліпший магазин одягу, який трапляється на дорозі, я недовго думаючи купую просте чорне поло з довгими рукавами. Переодягаюся прямо там і повертаюся до своєї машини, де мене вже чекає, як завжди пунктуальний Влад.

— Привіт, Багіров! — він з розмаху по-дружньому ляскає мене долонею по спині й широко посміхається.

— Привіт! Сто років тебе не бачив. Ого, ти нормально так підкачався, ще й оправу окулярів змінив… прямо завидний наречений, дівчата навколо мабуть плачуть, — я тихо сміюся і притискаю його до себе в коротких дружніх обіймах.

— Ти як завжди у своєму репертуарі, нічого не змінюється, — друг сміється у відповідь і крутить зап'ястям, переводячи погляд на свій дорогий наручний годинник. — Погнали, я замовив нам столик в барі.

Підходячи до водійських дверей, я відчиняю їх і в цей момент помічаю на собі уважний погляд Влада. Спроба приховати наслідки моєї нещодавньої «битви з незнайомкою» провалилася.

— Ти чого шкутильгаєш? Тебе що, підстрелили по дорозі? — запитує друг, сідаючи на пасажирське сидіння.

— Ох, бляха, ти навіть не уявляєш, що тут сталося…

Вже через двадцять хвилин ми сидимо в затишному барі. Я з насолодою роблю перший ковток прохолодного пива, заїдаю все це гострими закусками і вирішую в деталях розповісти Владу про ту незнайомку, яка оселилася в моїх думках. Він слухає, здивовано хитає головою, періодично починає голосно сміятися на весь зал і видає, що я взагалі не змінююся з роками: мовляв, жінки навіть на парковці знайдуть привід, щоб зі мною познайомитися.

На тлі цих розмов наше спілкування плавно переходить на старі студентські спогади та спільні п'янки.

— Памʼятаєш ту нашу останню вечірку перед випускним? — запитує Влад, роблячи черговий ковток пива із запіненого келиха.

— Звичайно пам'ятаю! Ти тоді так нажерся, що ледь розмовляв! — я тихо сміюся, подумки поринаючи в ті безтурботні часи.

— Я просто розслаблявся після важких екзаменів, — сміється Влад у відповідь і закидає до рота м'ясну закуску.

— Розслаблявся? — на моєму обличчі зʼявляється максимально хитра ухмилка. — Друже, ти взагалі-то танцював на столі!

— Ну добре, згоден, може тоді я трохи переборщив із віскі, — трохи ніяковіло відповідає Влад, поправляючи окуляри, і ми обоє заходимося гучним сміхом на весь бар. Та раптом він заспокоюється і дивиться на мене серйозніше. — Між іншим, у мене є для тебе одна дуже важлива пропозиція… Ти будеш шафером на моєму весіллі?

Від такої несподіваної фрази шматок горіха із закуски застрягає прямо в горлі, і я починаю кашляти, ледь не задихаючись. Влад підривається і по-дружньому б'є мене долонею по спині, допомагаючи прийти до тями.

— Ого, чесно, взагалі не очікував такого повороту, — я намагаюся віддихатися, витираючи сльози з очей й з цікавістю подаюся трохи вперед. — А хто буде дружкою з боку нареченої? Сподіваюсь, якась гаряча штучка?

— Двоюрідна сестра моєї Аліни. Віка її звуть, — абсолютно спокійно і буденно пояснює Влад.

А я в цей момент одразу ж згадую латину і те, що ім'я Вікторія перекладається як «перемога». Всередині з'являється чітке передчуття, що з такою дівчиною на весіллі мені точно не буде нудно. Та мабуть, помітивши мій хижий і надто зацікавлений погляд, друг миттєво змінюється в обличчі і стає максимально серйозним.

— Стасе, я тебе дуже прошу: до Віки навіть на метр не наближайся із своїми підкатами, зрозумів мене? 

— А що таке? У неї є якийсь ревнивий качок чи вона взагалі віддає перевагу дівчатам? — куточки моїх губ самі собою повзуть вгору від азарту.

— Вона — найближча людина моєї майбутньої дружини, і одного цього факту вже має бути достатньо. Серйозно, Стас, я ж тебе знаю, як облупленого. Ти з дівчатами більше ніж два рази не зустрічаєшся, а я не хочу, щоб Аліна потім проклинала мене і тебе вечорами, паралельно заспокоюючи свою сестру після вашого розставання, — Влад з неймовірно серйозним виразом обличчя повільно поправляє пальцем свої окуляри на переніссі, даючи зрозуміти, що він не жартує.

— Ну добре, добре, заспокойся. Обіцяю, що не чіпатиму цю, як її там… — кажу з максимально байдужим виглядом, удаючи, ніби вже через секунду забув ім'я сестри його майбутньої дружини.

— Віку, — зітхаючи, нагадує Влад і робить черговий ковток пива з келиха.

— Точно, Віку! Ну а вона хоча б яка із себе? Ну, суто зовні? — я продовжую обережно витягувати з друга хоча б якийсь мінімум інформації, бо моя цікавість вже розігралася не на жарт.

— Стас, бляха, ти знову за своє?! — брови Влада моментально сходяться на переніссі.

У відповідь я голосно сміюся і по-дружньому ляскаю його по плечу.

— Друже, та розслабся! Це просто чоловіча цікавість, нічого більшого, — заспокоюю я його, хоча сам уже максимально нагострив вуха.

Мені хочеться хоча б приблизно намалювати у своїй голові образ цієї дівчини. В будь-якому разі, мені з нею доведеться тісно спілкуватися на весіллі, брати участь в дурнуватих конкурсах і сидіти за одним столом. Я маю бути готовим до всього. Бо якщо наречена підсуне мені якусь страшненьку подружку, то мені доведеться відразу замовити до нашого столика окрему пляшку віскі, щоб пережити цей вечір.

— Та дівчина як дівчина, нічого особливого, — Влад байдуже знизує плечима. — Брюнетка, низького зросту, носить окуляри… Вона, між іншим, староста у своїй групі. До червоного диплома, звісно, трохи не дотягує, але дівчина розумна, має хороший потенціал.

— Друже, я попросив тебе описати її, а ти мені зачитуєш характеристику з деканату! — я починаю відверто ржати, а сам у цей момент ловлю себе на дуже специфічній думці.

Брюнетка в окулярах? Розумна староста? Ох, бляха… Дівчата в окулярах — це ж мій особистий фетиш. В моїй уяві одразу виникає образ студентки, яку дуже хочеться покарати прямо на викладацькому столі. Тепер побачити цю Віку мені кортить ще сильніше.

— На весіллі зустрінетеся, — сухо відповідає Влад, даючи чітко зрозуміти, що цю тему він більше обговорювати не збирається.

Але раптом його обличчя стає ще більш напруженим і серйозним. Цей мужик навіть під пиво в затишному барі не здатний розслабити свій ректорський зад.

— Що таке? Ти хочеш сказати щось іще? Знову лекція про мораль?

— У мене є до тебе ще одна пропозиція, — Влад відставляє свій келих убік, кладе лікті на стіл і переплітає пальці в замок. — Я хочу запропонувати тобі згадати старі добрі часи і знову повернутися до викладання в університеті.

Я на секунду застигаю з відкритим ротом, не вірячи своїм вухам.

— Не зрозумів… Ти зараз серйозно хочеш, щоб я пішов працювати у твій вуз? — перепитую, щиро сподіваючись, що через галас у барі мені це просто почулося.

— Саме так. Моя викладачка з основ юридичної практики декілька днів тому потрапила в ДТП. Жива, слава богу, але травми важкі, на неї чекає довга реабілітація, а у мене, кінець семестру, який треба терміново довести до кінця, та й сесія вже на носі, студенти на головах ходять. Стасе, ти ж крутий фахівець, я сам особисто бачив, як ти вів лекції і як у тебе горіли очі. Плюс ти не просто практик, у тебе за плечима дисертація і звання професора…. Я надовго тебе не затримаю, клянусь. Максимум місяць, а з нового семестру знайду нового штатного співробітника. Ну що, виручиш друга?

Я мовчки дивлюся на Влада і взагалі не знаю, що йому відповісти. У моїй голові просто не вкладається цей сюрреалістичний сюжет. Я? Знову стоятиму з крейдою біля дошки перед натовпом малолітніх студентів, які ніхріна не хочуть вчити? Знову вислуховуватиму їхні тупі виправдання і прийматиму нескінченні перездачі двійок? Ну це ж просто повний пиздець.

— Влад, це надто різкий поворот. У мене є хоча б трохи часу на роздуми?

— Є, звичайно. Але тільки до понеділка, — цей хитрий жук задоволено посміхається, чудово розуміючи, що сьогодні вже вечір пʼятниці, а завтра у нього весілля, де мені буде взагалі не до робочих питань. — Сподіваюся, ти приймеш правильне рішення і даси мені позитивну відповідь.

Ми цокаємося келихами, допиваємо пиво і через годину розходимося. Влад їде додому — спати перед найважливішим днем у його житті, а я повертаюся у свою орендовану квартиру.

Вже лежачи в ліжку, я закидаю руки за голову і дивлюся в стелю. Весілля найкращого друга, можлива робота в університеті, якийсь незрозумілий заповіт батька і сувора брюнетка в окулярах, з якою мені доведеться відбути ціле свято… Бляха, цей місяць у Києві обіцяє бути капець яким спекотним.

Я закриваю очі, і останнє, що з'являється в моїй голові перед сном — це не формулювання з кримінального кодексу, а пара великих карих очей і соковиті губи тієї скаженої дівчини з парковки, яка так професійно ледь не позбавила мене майбутніх дітей.

Ну що ж, Багіров, вітаю з поверненням додому!