Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 14. Операція «Врятувати Мадлен»
Після рішення залишитися в машині стало підозріло тихо. Мігель завів двигун, але ще не встиг рушити.
Адель сиділа поруч із Анабель і вже кілька хвилин дивилася на брата так, ніби намагалася зрозуміти, де саме в його голові зламався останній здоровий гвинтик.
— Я все ще не розумію, навіщо ми залишилися, — нарешті сказала вона.
— Через Мадлен, — спокійно відповів Мігель.
— Це я чула.
— Тоді навіщо питаєш?
— Бо нас розшукує поліція!
Анабель зітхнула.
— Адель…
— Ні, нехай пояснить! — не вгамовувалася вона. — Ми іноземці. Ми щойно втекли з Парижа. У нас немає нормальних документів для цієї історії, ми пов'язані з пограбуванням банку, хоча його не скоювали, а тепер вирішили залишитися з жінкою, яку поліція шукає!
Мігель скривився.
— Коли ти все це перераховуєш, звучить справді не дуже добре.
— Не дуже?!
Анабель тихо засміялася.
— Зате чесно.
— І що ми будемо робити? — продовжила Адель. — Якщо поліція нас знову побачить, ми їм скажемо: «Добрий день, ми просто залишилися доглядати за дитиною»?
Мігель подумав.
— Можна спробувати.
— Я тебе зараз ударю.
— Добре, не будемо.
Анабель усміхнулася.
— Ми все одно повинні були залишитися.
— А дядько? — нагадала Адель. — Він у лікарні!
— Ми йому зателефонуємо, — сказала Анабель. — Він зрозуміє.
— Сподіваюся, — пробурмотіла Адель. — А якщо ні, я скажу, що це все була ідея Мігеля.
— Гей!
— Ти старший. Отже, відповідальний.
— Дуже зручна логіка.
Раптом ззаду пролунав крик Сісіль.
— Мадлен!
Усі різко обернулися.
Мадлен, яка щойно стояла біля машини, побігла дорогою.
— Мадлен! — закричала Сісіль.
Дівчинка не зупинялася.
Вона плакала й бігла вперед, озираючись назад.
— Мігель!
Але він ще не встиг відкрити двері.
Мадлен раптом спіткнулася.
Вона впала просто на узбіччя.
— Боже! — вигукнула Анна.
Сісіль кинулася до неї.
Але з-за повороту вже з'явилася поліцейська машина.
Мігель застиг.
— Ні…
Автомобіль різко загальмував.
Двоє поліцейських вибігли назустріч Сісіль.
— Не чиніть опору!
— Я не тікаю! — крикнула вона. — Там моя дитина!
Один із поліцейських уже підняв Мадлен і передав її іншому.
— Мамо!
Мадлен заридала.
Сісіль намагалася вирватися.
— Не забирайте її!
На зап'ястях клацнули кайданки.
— Мадлен!
Анна вискочила з машини.
— Мадлен!
Вона побігла до неї.
Але не встигла добігти до дороги.
Попереду промчав автомобіль.
Анна різко зупинилася.
Машина просвистіла буквально за кілька сантиметрів.
— Анна!
Мігель кинувся до неї.
Він схопив її за руку й різко відтягнув назад.
Анна похитнулася.
Ще секунда — і вона могла опинитися під колесами.
Мігель тримав її за плечі.
— Ти ціла?
Анна дивилася на нього широко розплющеними від страху очима.
Вона навіть не могла відповісти.
— Анно?
Вона кивнула.
— Я… так.
Мігель подивився їй просто в очі.
— Не біжи більше сама.
— Але Мадлен…
— Ми її знайдемо.
Анна здригнулася.
— Що?
Мігель міцніше стиснув її руку.
— Ми знайдемо Мадлен. Поїхали.
У його голосі вже не було сумнівів.
Анна лише кивнула.
Вони повернулися до машини.
Адель стояла біля дверей і дивилася на Сісіль.
Поліцейські вже вели її до автомобіля.
І тут Адель помітила папір у руках одного з офіцерів.
Вона одразу зрозуміла.
— Її зізнання…
На аркуші було чітко написано, що Мігель, Адель та Анабель не мають стосунку до пограбування.
Сісіль виконала свою обіцянку.
Вона взяла всю провину на себе.
Адель розгублено подивилася на Анабель.
— ¡Excelente! — вигукнула вона іспанською. — ¡Ahora tenemos que cuidar de Madeleine!
Вона розвела руками.
— Вона нас у це вплутала, а ми ще й іноземці! Як ми взагалі зможемо її забрати?!
Анабель поклала руку їй на плече.
— Зате ми вчинили правильно.
— Ти зараз серйозно?
— Так.
— Нас можуть посадити!
— За що?
Адель відкрила рот.
Закрила.
Потім знову відкрила.
— Ну… за… загальне нахабство?
Анабель засміялася.
— Зателефонуємо дядькові.
Адель кивнула.
— Він зрозуміє.
— Я впевнена.
Тим часом Мігель та Анна вже сіли в машину.
Він завів двигун.
— Тримайся.
— Куди ми їдемо?
— За Мадлен.
Машина рушила.
Через кілька хвилин вони побачили попереду поліцейський автомобіль.
А поруч стояла Сісіль.
Її вже садили до машини.
А Мадлен тримав інший поліцейський.
Дівчинка плакала.
Анна прикрила рот долонею.
— Боже…
Мігель пригальмував.
— Бідна дитина…
— Її зараз заберуть до притулку, — прошепотіла Анна.
Мігель стиснув кермо.
— А ми навіть не зможемо її забрати.
Анна подивилася на нього.
— Чому?
— Ми чужі. Іноземці. У нас немає жодного законного права на неї.
Він замовк.
— Але ми допоможемо.
— Як?
Мігель глянув на Мадлен.
— Мій дядько вчинив би так само.
Анна довго дивилася на нього.
А потім несподівано обійняла.
Мігель завмер.
— Анна…
Вона притулилася до нього.
— Дякую.
— За що?
— За те, що ти не залишив її.
Мігель обережно обійняв її у відповідь.
Вони подивилися одне одному в очі.
На кілька секунд усе навколо ніби зникло.
І тоді Анна поцілувала його.
Мігель відповів на поцілунок.
Це був короткий, несміливий поцілунок.
Але його вистачило.
На задньому сидінні Адель і Анабель мовчки спостерігали.
Адель підняла брови.
— Ну нарешті.
Анабель засміялася.
— Тихо.
— Що «тихо»? Ми тут уже третій день чекаємо.
Мігель почув.
— Я все чую!
— От і добре! — відповіла Адель.
Анна почервоніла.
— Адель!
— Що? Я просто констатую факт.
Анабель усміхнулася.
— Зараз не до цього.
Адель подивилася у вікно.
Мадлен уже посадили в поліцейську машину.
Її маленьке обличчя було притиснуте до скла.
— Нам треба щось робити.
Анабель стала серйозною.
— Так.
— Ми не можемо дозволити, щоб вона опинилася сама.
— І Сісіль теж.
Адель повернулася до брата.
— Отже, план?
Мігель замислився.
— Спочатку телефонуємо дядькові.
— Потім?
— З'ясовуємо, куди забрали Мадлен.
— Потім?
Мігель подивився на Анну.
— Шукаємо спосіб законно допомогти їй.
Адель кивнула.
— А Сісіль?
— Знайдемо адвоката.
— А потім?
Мігель усміхнувся.
— Потім, якщо все вийде, їдемо до Іспанії.
Адель відкинулася на сидіння.
— Нарешті хоч щось схоже на план.
Анабель похитала головою.
— Це не план.
— А що?
— Це список проблем.
Адель усміхнулася.
— Для нашої родини — практично план.
Мігель засміявся.
Але сміх швидко зник.
Він знову подивився на поліцейську машину.
Мадлен зникла за її дверима.
— Ми її знайдемо, — тихо сказав він.
Анна взяла його за руку.
— Разом.
Мігель кивнув.
Тепер у них з'явилася нова мета.
Вони повинні були знайти Мадлен.
Вони повинні були допомогти Сісіль.
А потім повернутися до Іспанії та знайти дядька.
І все це — залишаючись на волі.
Адель зітхнула.
— Знаєте, що найсмішніше?
— Що? — запитала Анабель.
— Ми втекли з Іспанії через землетрус, потрапили до Франції, зв'язалися з пограбуванням банку, втекли від поліції…
Вона зробила паузу.
— А тепер залишаємося у Франції, щоб рятувати дитину.
Анабель усміхнулася.
— Звучить логічно.
— Нічого логічного тут немає!
Мігель засміявся.
— Тоді точно наша історія.
Він натиснув на газ.
Машина рушила вперед.
А десь далеко попереду Мадлен сиділа в поліцейському автомобілі й плакала.
Вона ще не знала, що троє іспанців, які зовсім недавно були для неї чужими людьми, уже вирішили зробити неможливе. Повернути її. І цього разу вони не збиралися тікати. Цього разу вони збиралися боротися.
