Раді Вас бачити!

Ранок у маєтку був напруженим, але не через підготовку до свята. Ювілей «Срібного горизонту» готували в центральному офісі фонду — там уже працювали техніки, розгортали банери, монтували сцену. Тут, у маєтку, Макс і Ваців проводили зовсім іншу роботу.

Аліса повільно йшла садом, тримаючи планшет і гортаючи файли. Її кросівки шурхотіли по гравію, а думки зосереджувалися на списках: хто братиме участь, хто отримає доступ до документів, які угоди потребують її підпису. Все це було лише прикриттям. Вона знала: реальні рішення приймаються в кабінеті Макса.

У великому вікні другого поверху вона помітила його — різко говорив телефоном, жорстким жестом проводячи рукою по столу. Аліса зупинилася на мить, зітхнула й продовжила маршрут до внутрішнього дворика.

Там на неї вже чекав Новак, руки схрещені на грудях, обличчя напружене.

— Пані Алісо, — прогримів він, — Вук прибуває за годину.

— До маєтку? — перепитала вона, піднявши брови.

— Так. Хочуть переговорити без зайвих очей, — коротко відповів Новак. — Макс просить, щоб ви були присутні.

Аліса коротко кивнула. Вона розуміла: її підписи, її статус — усе це тепер частина плану. Але вона не могла позбутися відчуття, що Макс приховує щось більше.

Вона піднялася до кабінету, знайшла його за моніторами.

— Максе, — сказала, зупиняючись у дверях, — ти впевнений, що ми готові?

Він підвів голову, його темні очі, із тінями від безсоння, зустрілися з її поглядом. Втома промайнула в його рисах, але він опанував себе.

— Тримайся плану, Алісо. Це для всіх нас.

Вона хотіла щось додати, але раптом почувся голос із коридору — Новак давав останні накази охороні.

— Все, йди. Я підготуюся, — сказав Макс, сідаючи за стіл і вмикаючи монітор.

Аліса вийшла й повільно рушила назад у сад. Залишилося менше години до приїзду тих, хто тримав у руках життя кожного в цьому домі. Повітря пахло фарбою й металом. Робітники сперечалися біля прожекторів, один махав руками, другий бурчав собі під ніс.

Аліса натискала на планшеті, змінюючи розсадження гостей. Вона ще раз відзначила: новий охоронець — не з перевіреного списку. Її пальці на мить завмерли над екраном. Щось було не так. Але часу на роздуми вже не залишалося.

Вона підняла голову, побачила, як Ваців у саду перевіряє камери. Їхні погляди зустрілися, і Аліса ледь помітно кивнула. Вони обоє знали: сьогодні ставки були вищі, ніж будь-коли.

***

Чотири чорні седани в’їхали на подвір’я маєтку, ковзаючи по гравію, як хижаки, що вистежують здобич. Їхні лаковані корпуси блищали під сонцем, шини хрустіли, залишаючи ледь помітні борозни. Охорона виструнчилася біля воріт, перевіряючи документи, оглядаючи багажники, їхні рації тріскотіли, ніби рій бджіл. Ваців похмуро водив пальцями по планшету, камера фіксувала номери машин, обличчя водіїв, положення рук. Він нахилився до мікрофона, його русяве волосся стирчало від поту:

– Григоре, четвертий — орендований. Перевір.

Новак, стоячи біля воріт, перехопив рацію, його сивою борода здригнулася. Він буркнув підтвердження, його очі пробігли по двору, вишукуючи чужих.

Вітальня маєтку, із високими стелями й кришталевою люстрою, заливалася сонцем. Штори кольору слонової кістки гойдалися на протязі, пейзажі у позолочених рамах виблискували на стінах.

Двері розчинилися. Увійшов великий у висоту та в ширину чоловік. Вук. Чорні вуса конкурували по густині і довжині із бровами, пожовклі пальці видавали курця. Шрам над лівою бровою, тонкий, як лезо, тягнувся до скроні, сиве волосся, зачесане назад, блищало від гелю. Його очі, сталеві й холодні, свердлили все довкола. За ним — ще троє, з квадратними щелепами і кобурами. Роззиралися навколо з недовірою і неприязню, так само подивилися на Макса з Алісою, наче ті не виправдали сподівань. Розійшлися, гупаючи чоботями у тиші.

Макс і Аліса сиділи за столом із темного горіха, світло від люстри відбивалося на всіх поверхнях. Аліса стисла блокнот і не могла відвести погляд від густих чорних брів головного гостя. Помітила, як Ваців перехопив цей погляд і навіть мало не пирхнув зо сміху. Мабуть, це було істеричне. Всі присутні були на межі.

Як вона опинилась у ролі жінки, що приймає у своєму домі бандитського боса? Чи не зовсім боса, вона зовсім не розібралась в їх ієрархії.

Але вона тримала спину прямо, руки на столі не тремтіли. Макс у зумисно розслабленому домашньому одязі здавався кам’яним, але у пальцях крутив свій звичний якір — запальничку.

Вук сів у шкіряне крісло, пильно подивився на Макса, помахав усіма пальцями – золотий перстень блиснув.

– Ми прийшли нагадати. Три дні — і ти вільний. Крук чекає, що фонд піде до Савича, – сказав він, його голос низький, із хрипотою. – Без фокусів, Дам’яне.

Він глянув на Алісу, його очі затрималися, ніби натякаючи на долю Єви. Її подих став різким, але вона не відвела погляд, її пальці стиснули блокнот. Макс торкнув годинник, увімкнув мікрофон, його рука ледь здригнулася.

– Ювілей усе вирішить, – відповів він, його голос рівний, але костюм натягнувся на плечах. – Усе готово. Як домовлялися.

Вук кивнув, його губи скривилися в кривій посмішці, оголивши пожовклі зуби.

– Крук буде задоволений, – кинув він, його перстень блиснув. – І ти, Дам’яне, теж.

На вулиці Ваців помітив, як кремезний охоронець дістав телефон, фотографуючи ворота. Ваців побачив відблиски лінзи дрона через об’єктив камери, той дзижчав прямо над садом.

– Чорт, – пробурмотів він, викликаючи Новака. – Знайди, хто пропустив дрон. Це не помилка.

Вже за кілька хвилин Новак гримів на нового охоронця біля воріт:

– Хочеш нас усіх підставити? Чому ти взагалі тут?

Охоронець, худий, із землистим обличчям, відвів очі, його кепка насунулася глибше, рука смикнулася до рації:

– Мене викликали. На посилення. Пробачте, зараз приберемо.

– Дуже хрінове посилення!

У вітальні Вук підвівся, погладив ідеальну манжету. Інші троє виструнчилися, гупнувши чоботами.

– Ювілей, – кинув Вук через плече, його голос різав. – Без сюрпризів. Тоді й ми без сюрпризів, – і промовисто подивився прямо Алісі в очі.

Аліса не відвела погляд. Тренувалася увесь ранок.

Вони вважають, що тримають усе. Впевнено чекають, що Макс здасться. Як тоді з Євою. Але для цього не варто було її вбивати.

Аліса відчула біль за незнайому жінку. Ту, кого вбили разом з дитиною, не маючи для того підстав. Просто так. А потім викинули голою у бруд.

***

Вук із охоронцями вийшли з маєтку, і чорні седани один за одним відкочувалися від парадного входу, залишаючи по собі лише шурхіт. Макс і Аліса стояли на ґанку, мовчки проводжаючи поглядом машини. Макс нахилився до Аліси:

— Іди всередину. Я маю перевірити одну річ із Вацівим.

Аліса коротко кивнула, стискаючи блокнот, і повернулася у вітальню. Там уже стояв Новак, червоний від злості, розмахуючи руками.

— Ці новачки! — гримів він. — Дрон пробрався так близько, що міг у кишеню зазирнути! Я їм що, уроки даю? Дурні, тільки картоплю на полі лякати!

Аліса подумала, що в минулому Григір був простим хлопцем із села. Він часто говорив про картоплю. В цьому було щось дуже... домашнє?

У гаражі Ваців схилився над седаном. Його руки впевнено ковзали по нижній панелі машини, нарешті намацав маленький пристрій. Він витягнув GPS-трекер, підняв його на рівень очей і холодно посміхнувся.

— Григоре, — сказав він у рацію, — дрон не сам прилетів. Перевір своїх людей. Ми не можемо ризикувати.

— Новачків притисну. Мої чисті, — буркнув Новак у відповідь. — Але ти, Романе, теж будь напоготові. Не час розслаблятися.

Ваців прибрав трекер у кишеню й повернувся в головну будівлю. Він зайшов у технічну кімнату, де на екранах світилися зображення з камер. Уважно переглядаючи кадри, він натискав кнопки, збільшуючи фрагменти: обличчя людей, номерні знаки, навіть дрон, що кружляв угорі.

Аліса тим часом у вітальні перегортала сторінки документів, виписуючи нові помітки у блокнот. Біля її пальців лежав свисток Соні. Вона ковзнула на нього поглядом і ледь помітно стиснула губи. Ще три дні, і вона буде біля доньки.

Але не біля Макса.

Вона скинула ці думки і повернулася до погляду Вука, його натяків, і того, як мало вона знала про справжню розкладку сил.

На вулиці Новак ударив кулаком по воротах, гримнувши настільки, що один із молодих охоронців підскочив. Ваців, побачивши це на екрані, холодно промовив:

— Три дні, Григоре. Тримай себе в руках. І своїх людей теж.

Напруга густішала в повітрі. Усе ще трималося на тонкій нитці, яка могла обірватися будь-якої миті.

***

Катя стояла у холі і дивилась, як від'їжджають гості. Її не допустили навіть трапитись їм на очі, і вона розуміла, що на те є причини. Що щось відбувається, у що її не посвятили. Навіть Аліса більше знає. Несподівані ревнощі вкололи в серце. Що це за відчуття? За кого їй прикро? За себе? За Єву?

Чи..? Вона притисла до грудей кулон від Савича, ковзнула пальцями по холодному металу. В телефоні світилося фото Єви — вони з Катею усміхнені, обійняті. Катя піднесла екран ближче, ковтнула клубок у горлі.

Гості сідали по машинах. Один здався їй знайомим, але так, наче з далекого минулого, з туману, яким вона сама витіснила спогади.

Вона бачила, як Макс кивнув Алісі йти у будинок, а сам прямував до Ваціва.

І раптом вона здригнулася, саме коли Аліса підійшла до неї.

— Катю, — тихо промовила та. — Ти боїшся.

Катя повернулася до неї. Аліса була шокована її божевільним поглядом, блідістю. жахом в очах.

— Катю?

Катя різко відскочила і побігла нагору сходами.

— Катю! — крикнула Аліса, не сподіваючись, що та зупиниться.

Що так налякало цю сміливу дівчинку?

Але Катя зупинилась. Стояла, дивилась зі сходів на Алісу і щось обдумувала.

— Алісо... Це повторюється. Боятися треба тобі.