Раді Вас бачити!

5

Розмова з ректором Академії Магії (за сумісництвом моїм гаряче улюбленим татусем) — завжди відповідальний захід. А коли ти приходиш до його кабінету не для того, щоб продемонструвати дочірню любов, а щоб показати щойно пробуджений дар некромантки в комплекті з трохи пошарпаним смаженим крильцем, то відповідальність зростає вдвічі, втричі чи й узагалі в бозна-скільки разів!

До Академії ми повернулися одразу після обіду. Усю дорогу в кареті я сиділа тихіше води, нижче трави, судомно стискаючи кулаки в шовкових рукавичках і намагаючись нічого не торкатися, аби випадково не змусити шкіряну оббивку сидінь захотіти вирватися на волю й помститися кожум’яці.

Щойно ми переступили поріг викладацького крила, я вхопила батька за рукав.

— Тату, нам треба поговорити. Наодинці. Це мега страшно важливо для життя й стосується безпеки всіх перових ручок у цій Академії. І не тільки!

Мама оцінила мій блідий вигляд і лише розуміюче кивнула, після чого пішла до себе. Вона, як піфія і просто як мати, мала вкрай дратівливу звичку «все знати, але загадково мовчати».

Батько всадив мене в глибоке крісло у своєму кабінеті, склав пальці на столі й подивився на мене з учительською суворістю.

— Валері, доню, зізнавайся. Що ти встигла зламати в палаці? Вазу — подарунок закордонних послів? Наступила на хвіст королівському котові? Чи вирішила, що Майліс — твоя справжня доля, і тепер тобі терміново треба за нього заміж?

— Гірше, тату, — похмуро прошепотіла я, як завжди не оцінивши його сухого почуття гумору. — Я мало не нагодувала короля живою смаженою птицею.

— Чим? — приголомшено перепитав батько.

Я глибоко зітхнула й виклала йому все. Про вчорашню вилазку до огорожі академічного цвинтаря, щоб зустрітися з трупом, тобто про випадкову подію, яку явно підлаштували некроманти (але я на них не серджуся, чесно-чесно), про руку, що відвалилася, про турботливу кисть із рушником, про крильце на столі й, звісно ж, про контрольну перевірку пташки з капелюшка Мелісси.

З кожним моїм словом очі батька, а за сумісництвом і ректора Академії, ставали дедалі більшими.

— Не може бути, — пробурмотів батько, підводячись із крісла. — Тобі дев’ятнадцять! Твій магічний резерв був порожній, як тарілка після студента, що повернувся з практики! Я особисто перевіряв тебе сотні разів!

— Ну, значить, учора туди хтось супчику долив, — хмикнула я. — Та-а-ту, давай перевіримо ще раз.

— Хоча… — батько насупився. Було видно, що йому спало на думку щось важливе. Він швидко дістав із сейфа діагностичний кристал Рунного Аналізу — масивний прилад власної розробки, який мав світитися різними кольорами залежно від типу магії людини, що клала на нього руку.

— Зніми рукавичку й торкнися, — наказав він.

Я ковтнула слину, повільно стягнула праву рукавичку й поклала долоню на кристал.

Той не просто засяяв, а вмить спалахнув чорно-золотим світлом, а тоді… просто з-під підставки вилізла розплющена суха міль і радісно поповзла столом у мій бік!

Ми з батьком завмерли, дивлячись на воскреслу міль.

— Е-е-е… — глибокодумно промовив ректор Академії Магії.

— От і я кажу: «Е-е-е», — зітхнула я, судомно натягуючи рукавичку назад. Міль одразу завмерла й знову вдала мертву. — Тату, що це за контактна некромантія така? Я вже боюся до чогось торкатися. А раптом я почухаю носа й перетворюся на повелительку зомбі?!

Батько насупився, і в ньому миттю прокинувся захоплений учений-теоретик.

— Неймовірно… Готовий побитися об заклад, твоя магія була заблокована на фізичному рівні. Схоже, вчорашній переляк пробив давню підсвідому печатку, яку ти могла накласти сама на себе, адже лише в таких випадках це залишається непоміченим. Уже я-то знаю… Але всі ці роки заблоковані канали так і не розкрилися повністю, тож магія знайшла вихід через кінчики пальців!

— І що мені тепер робити?! — заволала я. — До смерті ходити в рукавичках?! А їсти як? А заміж виходити?! «Коханий, візьми мене за руку перед вівтарем… Ой, здається, твій дідусь щойно виліз зі склепу!»

— Так, без паніки! — Тато заходив кабінетом, жваво жестикулюючи. — По-перше, рукавичок не знімати! Я особисто нанесу на них блокувальні руни додаткового захисту, щоб тканина не протиралася, рукавички не губилися, а магія надійно залишалася заблокованою, доки вони на твоїх руках. По-друге… тобі потрібні індивідуальні заняття з контролю магії. А ще заняття на факультеті некромантії.

— З некромантами?! — Я в жаху стиснулася в кріслі. — Тату, я боюся навіть зазирати до підвалів їхнього факультету! До того ж, вони чудово знають, як я до них ставлюся, і влаштовують мені взаємні претензії! А щодо контролю — мені що, до першокурсників іти?

— Ні, не з некромантами. Принаймні поки що… І не з першокурсниками, — батько замислено потер підборіддя. — У нас уже є один проблемний студент із контролем магії. У нього такий вогняний потенціал прорізався, що він досі не може скласти іспит із контролю. Замість випуску його знову відправили на четвертий — уже вдруге, — але тепер ще й призначили додаткові індивідуальні заняття, бо він підпалює все навколо за найменшого спалаху гніву. Магістр Аргус проводить із ним індивідуальні уроки в ізольованому приміщенні. Гадаю, ти до них приєднаєшся.

— Маг вогню? — Я підозріло примружилася. — Тату, тобто ти хочеш посадити мене в одну кімнату з хлопцем, який може випадково мене спопелити, поки я намагатимусь не оживити його чоботи?!

— Доню, звучить як план! — засяяв батько. — Я поки заберу в тебе ці рукавички й поверну, щойно закінчу роботу над рунами. Валері, постарайся дорогою до своєї кімнати нічого не торкатися.

— Гаразд… — почала я, але батько вже весь поринув у роботу над рунами. От завжди він так! Навіть не запитав, як це я раптом обзавелася магією після стількох років, коли вважала себе пустишкою. Не розумію, як він узагалі зміг одружитися з його любов’ю до теорії, рун і систематизації!