Спочатку:
На сторінку книги
— Давай, Валері, просто торкнися його, — поквапив магістр Керн, спостерігаючи за нами з професійним азартом.
Гаймар тим часом зачаровано дивився на маленький рівний язичок полум’я, який слухняно танцював над його вказівним пальцем. Судячи з усього, його магія вперше за довгий час поводилася слухняно, скидаючи надлишок сили в мої заблоковані канали — чи як там воно працювало.
— Легко сказати: «торкнися»… — пробурмотіла я, зависнувши голим вказівним пальцем над бідолашним сірим пером, яке могло будь-якої миті згадати, як це — бути куркою.
Стиснувши зуби й намагаючись узяти під контроль власну паніку, я опустила палець. І тієї ж миті крізь мене наче проскочила іскра. Підживившись жаром Гаймара, моя некромантія забурлила й із шаленою силою рвонула назовні! Яке там «ледь подати ознаки життя»?! Який там «утримати контроль»?! Я не відчула над цією силою ані найменшого повідця — вона просто ринула, наче річка, що прорвала греблю.
Перо на столі не просто сіпнулося — воно судомно заверещало (якщо сухе куряче пір’я взагалі здатне видавати звуки), підскочило в повітря й, підкоряючись моїй підсвідомій і вкрай зловтішній думці про шкідливого сусіда, зі свистом уп’ялось у руку Гаймара, наче крихітний кістяний дротик!
— Ай! Ти зовсім здуріла?! — заревів вогневик.
Від несподіванки й болю його контроль миттю зруйнувався. Спалахнула сліпуча помаранчева хвиля — Гаймар інстинктивно розірвав наш зв’язок і рефлекторно спалив нахабне перо просто на своєї руці.
Перо перетворилося на жменьку сірого попелу, яку за частку секунди здув подих розлюченого вогневика. Контур замкненого ланцюга з тріском розірвався. Мене відкинуло на пів кроку назад, добряче приклавши спиною до стіни. Я судомно підвелася, знову натягнула ліву рукавичку й утупилася в Гаймара, який дмухав на руку, трохи почервонілу від опіку.
— Вона… воно на мене напало! — обурився Гаймар. — Магістре, ви бачили?! Ця бестія нацькувала на мене дохле перо!
— Я нічого не нацьковувала! — пискнула я, хоча щоки залив густий багрянець. — Воно саме! Я взагалі нічого не контролювала!
— Зате ми отримали чудовий первинний результат, — наче нічого незвичайного не сталося, підсумував магістр Керн, діловито занотовуючи щось у свій зошит. — Теорія підтвердилася: контур працює. От тільки адепти поки що надто бурхливо реагують одне на одного. Що ж, емоційну підкірку відшліфуємо на наступних заняттях.
— Воно саме? Випадково?! — перепитав Гаймар, підозріло втупившись у мене своїми бурштиновими очима. — Не вірю! Думаю, ти спеціально нацькувала його на мене.
— Та я взагалі цього не контролюю!
— На сьогодні досить, — скомандував Керн, ховаючи зошит. — Завтра — чітко за розкладом. І постарайтеся привести свої емоції до ладу.
