Раді Вас бачити!

Поки в мене не було магії, на першому й другому курсах мене офіційно звільнили від кількох занять, на яких мені просто не було чого робити. Наприклад, від практичної магії, яка була окремою для кожного факультету. Але тепер мені належало чекати, поки мене направлять на некромантію, але поки що в моєму розкладі про це не було сказано ані слова. 

А от усі загальні лекції були в моєму розкладі й у повному обсязі. І однією з моїх найулюбленіших була зоологія магічних тварин. Магістр Айліс була просто неймовірною, і я обожнювала її, мабуть, іще з раннього дитинства, яке часто проводила в академічному зоовідділенні, аж у самому кінці парку.

За розкладом наступним було саме її заняття. Його зазвичай ставили останнім у навчальному дні, щоб студенти, забруднені після прибирання та годування створінь, могли потім спокійно привести себе до ладу перед вечерею. Узагалі, батько казав, що цей предмет потрібен не лише для того, щоб дізнатися, які магічні істоти населяють світ і як із ними поводитися, а й для того, щоб навчитися терпіння та витримки. Адже не все життя складатиметься з балів і світських виходів, а зайва година прибирання щотижня допомагає навчитися приймати й менш естетичні сторони буття.

Тож, попрощавшись із магістром Керном і кинувши на Гаймара виразний погляд, я бадьоро почимчикувала до вольєрів, готуючись нарешті зануритися в приємний бік студентського життя. Приємний — бо вже два роки я зі щирою насолодою милувалася кислою пикою Елайни, яка прибирала фекалії за гіппогрифом.

Звісно, весь курс одразу до вольєрів не підпускали — це було б небезпечним божевіллям як для самих студентів, так і для нервової системи вихованців. Тому курс ділили на чотири невеликі групи: сьогодні приходили одні, завтра — інші, і так по колу.

А от п’ятниця була особливим днем. У п’ятницю в зоовідділенні збиралися «обрані» — тобто ті, кого протягом тижня карали за порушення дисципліни. Така собі академічна виправно-трудова повинність: замість суворих доган студентам видавали лопати й відра та відправляли драїти загони.

До речі, Елайна примудрялася потрапляти до цих п’ятничних списків із завидною постійністю. Схоже, хамство й спроби підставити інших вимагали чималих зусиль, а розплачуватися за них регулярно доводилося біля гіпогрифа Гриші, який мав вельми нестабільне травлення.

Коли я підійшла до огородженої території зоовідділення, у повітрі, як завжди, пахло свіжим сіном, сушеними травами й легким мускусним духом, що долинав із загонів гіпогрифів. Магістр Айліс — худенька, енергійна жінка з вічно розкуйовдженим темним волоссям і щирою усмішкою — вже чекала на нашу групу біля головного навісу.

— О, Валері, люба! — засяяла викладачка, помітивши мене. — Як же я рада тебе бачити! Заходь, заходь. Сьогодні в нас плановий огляд і розчісування гіпогрифів, а потім — годування карликових пушманів.

Я з полегшенням зітхнула. Місце для практики було ідеальним: птахи й пушмани були цілком живими та здоровими, а отже, моя некромантія, що нарешті проклюнулася, могла спокійно спати під надійним захистом рунічних рукавичок. Головне — не лізти до їжі гіпогрифа, щоб вона раптом не вирішила побігати від Гриші. На жаль, для магістра Айліс, він уже був немолодий, і мисливські інстинкти давно поступилися в ньому місцем лінощам. Тож боюся, бігаючому стейку він точно не зрадіє.