Спочатку:
На сторінку книги
Крилан довелося рятувати особисто Тельєну Варну.
Власне, коли він вибіг зі школи рятувати чужу власність від нахабних учнів та студентів, один із хлопчаків уже сидів у кріслі пілота і намагався заклацнути ремені, що утримували пілота в цьому кріслі. На щастя, у хлопця нічого не вийшло — застібки там були хитрі, з секретом, а злітати з незастебнутими ременями розумна техніка не хотіла.
Хлопця Варну витягнув з літального апарату за вухо і, обізвавши неучем, відправив на кухню відбувати покарання. Решту любителів літаючої екзотики теж вдалося розігнати. Після чого магістр сів на траву і став чекати на охорону для крилана або повернення його господаря. А оскільки ні та, ні інший не поспішали, Варну, вдосталь насидівшись, встав і почав обходити апарат по колу. Адже гарна штука. Крила на вигляд зовсім ненадійні, і незрозуміло, як вони взагалі когось тримають у повітрі. Підйомний камінь, закріплений на витягнутому по-крокодилячому носі, нагадував коштовність. Коробка з прорізами та трубою – напевно двигун. У перших криланах він працював на якійсь страшно смердючій субстанції — її кікх-хей отримували з чорної крові землі. Потім виявилося, що якщо замінити якісь деталі всередині двигуна на інші деталі, то смердючу субстанцію можна замінити на звичайний самогон, очищений його варіант. Так виходило дешевше і безпечніше, та й знайти його можна практично будь-де, а то були прецеденти, коли пілоти були змушені кинути свої крилани через неможливість заправити двигуни.
Магістр зітхнув, поплескав крилан по хвосту і знову пішов по колу, так і не помітивши, що господар цього апарата бадьоро йде вздовж паркану до воріт. А потім крилан взагалі закрив Тельєну огляд і кікх-хей спокійно пішов, не дізнавшись, яка небезпека загрожує його власності.
Хене, вийшовши за ворота школи, дістав карту міста та пошуковий амулет, налаштований на це місто.
— «Чорна курка», — сказав голосно й чітко, бо інакше амулет міг показати зовсім не те, що треба.
Непоказний сірий камінчик, що висів на мотузку, ворухнувся і відхилився праворуч. Хене акуратно поклав його на карту, знайшов на ній школу і спробував зрозуміти, як швидше дійти до місця, на яке вказував амулет. Вулички в місті були вузькі, звивисті і часто закінчувалися глухими кутами. Отже, подумавши, Хене вирішив йти по дахах. Так було менше шансів заблукати у міському лабіринті. Зате були шанси провалитися на чиєсь горище, але про них Хене не думав, він звик до міцних дахів.
Поки кікх-хей біг до «Чорної курки», його тричі прийняли за злодія, а одного разу він став причиною сімейного скандалу, бо вгодована дружина чомусь вирішила, що це тікає худенька коханка її чоловіка. Але добіг Хене цілком благополучно, навіть черепицю нікому на голову не впустив. Спритно спустився на землю і з великим сумнівом подивився на знайдений шинок. Можливо, там справді працювали найкрасивіші подавальниці в місті, але навіть заради них жодна розсудлива людина до цього закладу не пішла б. Двері «Чорної курки» висіли на одній петлі і загадково поскрипували у відповідь на найменший подих вітерця. Відсутній замок заміняв собою здоровенний парубок в давно непраному одязі, зате з новенькою палицею в руках. У вікні прапором майоріла фіранка, радіючи відсутності скла. От і думай: це господар закладу настільки скупий, що ніяк не займеться ремонтом, або бійки настільки часто трапляються. Обидва варіанти Хене не подобалися. Він взагалі був розсудливим кікх-хей. Чого не можна було сказати про Роана.
— Нелюд, — задумливо сказав немитий парубок, коли Хене ступив на поріг «Чорної курки».
— Пф, — відповів кікх-хей. Потім вирішив таки поставити питання, що цікавило, відразу, може і не знадобиться заходити в підозрілий заклад. — Молодий рудий маг не приходив?
Парубок туповато подивився на руду шевелюру Хене і беззвучно заворушив губами. Напевно, у нього щось у картині світу не співпадало, або пам'ять включалася повільно і лише за допомогою наговору, який передається в сім'ї з покоління до покоління.
— Рудий? — перепитав сторож, помовчавши.
— Рудий, — підтвердив Хене. Парубок сумно зітхнув, погладив свою палицю і зізнався:
— Приходив тут один, коли тінь від даху була на порозі. Маг, молодий, але не студент. Без накидки. А ці, дурні дрімучі, подумали, що раз молодий, то можна налякати і змусити безкоштовно помагічити їм щось. А в нього і так настрій був поганий. Він тільки-но почав покращуватися, коли Тодька до нього підійшла. У чоловіків завжди через неї настрій покращується, особливо коли вона нахиляється, виставляючи своє багатство прямо на стіл... Ось і в нього почав покращуватися. А тут ці, дурні, лякають, ще один ножа схопив. І ось.
Парубок сумно зітхнув і вказав собі за спину на скрипучі двері.
— Прямо головою старшого вибив. Хитро так ще. Плече підставив і долонею штовхнув. Старшенький і полетів, як камінь із пращі. Помагічив рудий щось ще, інакше так далеко не полетів би. Але б'ється цей маг і так непогано.
— Ага, — сказав Хене і ввічливо поцікавився: — А хто вибив вікно?
— А це Тодьчині залицяльники вчора побилися. Відсипаються тепер у підвалі, ремонтуватимуть. Разом із дуроломами. Втім, сестра давно ремонту хотіла, тож магові навіть подякувала. Вікну що, вікно можна заткнути подушкою. А двері великі, навіть деревоточці їх п'ять років їли-їли, та так і не доїли.
Парубок знову зітхнув і почухав живіт.
— А де тепер маг? — спитав Хене.
— А хто його знає? Пішов собі.
— А інших рудих магів там нема?
— Нема.
Хене подякував, розгорнув карту і почав шукати «Ситу кішку».
Цього разу навіть на дахи лізти не довелося. Всього лиш дійти до кінця вулиці.
Виглядала «Сита кішка» набагато пристойніше за «Чорну курку». Але Роану вона чимось не сподобалася, мабуть, бо сюди він не приходив. Довелося Хене знову лізти на дахи, щоб потрапити на вулицю, що йде паралельно. Принагідно він мало не став причиною безславної загибелі бродячого пса, перед носом якого впав шматок черепиці.
У «Повній тарілці» на запитання Хене не відповідали. До того ж дивилися такими очима, ніби зроду не бачили рудих магів і не вірили в їхнє існування. Кікх-хей навіть запідозрив, що вони ховають у підвалі або на горищі підходящий за описом труп. Але це точно був не Роан, смерть Роана Хене би відчув, так що кікх-хей попрощався і пішов. Сторонні руді трупи його не цікавили.
"Три пляшки" знаходилися буквально за два кроки від "Повної тарілки" і там Хене порадували тим, що Роана вони бачили. Зовсім недавно. Але він вже пішов. Куди пішов, вони не знали. А ось те, що пішов з дівчиною, повідомив нетверезий тип, який чомусь вирішив, що Хене збирається піти з рештою дівчат, присутніх у закладі. Кікх-хей на дивні звинувачення не відреагував. Він взагалі думав, де далі шукати Роана і, додумавшись до того, що, швидше за все, у нього вдома, спокійно пішов.
І не його вина, що нетверезого типа це чомусь не задовольнило.
І отримувати важким дубовим стільцем по голові Хене точно не збирався, через що й ухилився. Стілець у результаті пролетів мимо, разом з нетверезим типом, що тримався за нього, і влетів у вікно збройової лавки. З неї майже в ту ж мить вибіг невисокий чоловік у шкіряному фартуху, трохи повертів страшно очима, щось прогарчав, штовхнув бешкетника, витяг з вікна чужі меблі і жбурнув їх на дорогу.
А там якраз мирно йшли два воїни. Одного стілець штовхнув обличчям у дорожній пил. Другий вихопив меч і помчав мститися за друга. Щоправда, у ситуації він не розібрався, а стілець, мабуть, впізнав, через що влетів у «Три пляшки».
Хене ще поспостерігав за тим, як воїна звідти викинули два інших воїна, у куртках із синіми комірами. Вдало так викинули, в ноги не дуже тверезим хлопцям, що статтями нагадували професійних вантажників. Або бійців. Ті об тіло, яке звалилося до їх ніг, спіткнулися і теж захотіли помститися.
— Людські традиції, — пробурмотів Хене, розуміючи, що бійку всіх з усіма найближчим часом навряд чи хтось зможе зупинити, і рішуче поліз на дах.
Брати участь у цих веселощах він не бажав. Не до того. Спочатку слід було знайти Роана.
