Раді Вас бачити!

Остаточно заморочений майбутньою літньою практикою Роан йшов до шкільних воріт. Все б нічого, студенти справді допомогли скласти список необхідних речей і в'їдливий завгосп навіть видав їх майже без уточнень та обіцянок помститися, якщо щось загубиться. Лєска нарешті обізвав Роанові розрахунки прийнятними і дозволив готувати перший дослідний зразок, з мінімумом енерговитрат. Якщо все вийде, можна буде сміливо вирушати в поля, подалі від багатолюдних земель, мешканці яких звично бояться, що від магів втече щось страшне, і спокійно проводити експерименти на другому зразку з другої свинячої туші. Роана навіть не засмутила ціна цілої свинячої туші, якийсь капітал він накопичити встиг. Але ось те, що табір, за який він відповідатиме разом з Йядою, повільно, але успішно розростається, звично псувало настрій.

До початкового списку спочатку приєдналася Ольда з групи Джульєтти. Це миле дитя, витонченої зовнішності, побило якихось родовитих і нетверезих недоумків. Можливо, її навіть пробачили б і не стали карати необхідністю слухати лекції для бовдурів, зрештою, придурків теж не похвалили за те, що вони злякали юну і погано контролюючу силу магічку. Та ці недоумки, коли зрозуміють, що зовні юні обдаровані нічим не відрізняються від необдарованих, самі більше не ризикнуть чіплятися до незнайомих дівчат. Але Ольда одного з них поранила, захолявним ножем, причому вміло, так, що тепер батькам дурня доведеться добре витратитися на лікарів, щоб він не шкутильгав. От і довелося дівчину покарати.

Потім життєрадісний і сповнений світлого спокою Хене заявив, що домовився з магістерською радою при Школі Стихій і тепер теж вирушає з Роаном на його практику. Він давно хотів помандрувати в глибині людських земель, те саме каміння, що виходило після удару блискавки в пісок, пошукати. А тут така нагода і така хороша компанія.

Коли Роан утомився подумки обзивати брата поганими словами, його порадували тим, що до його табору приєднується ще й трійця перевертнів. Два хлопці та дівчина. Всі з останнього курсу, всі розумні та самостійні, і всі могли б куди завгодно поїхати без супроводу. Але їм виявилося по дорозі з групою Роана, причому настільки по дорозі, що й кінцевий пункт підходив. То навіщо ж множити сутності?

Навіщо множити сутності Роан не знав. Зате чудово знав, що перевертнів контролювати неможливо, якщо вони не захочуть контролювати самі себе. Саме через це божевільних вбивають, а не намагаються лікувати. Навіть їхні родичі так роблять. Перевертень, що втратив контроль над собою, не потрібен нікому, занадто небезпечний і непередбачуваний. І жадоба вбивства двоногих у ньому сильніша, ніж у цілій зграї вовків-людожерів.

Загалом, трійцю перевертнів Роану нав'язали, але навіщо це зробили, він так і не зрозумів. Він їм ніхто. Вони його не знають і якщо не захочуть підкорятися, не робитимуть цього. А він їх навряд чи зможе змусити. От убити б зміг, але ж це якраз не потрібно.

А ще Роан був упевнений, що за вісім днів, що залишилися до від'їзду, ще хтось приєднається.

Або чергова ніжна на вигляд панночка, що успішно відбилася від нетверезих кавалерів, або черговий любитель побитися і щось зруйнувати, або взагалі хтось несподіваний. А ось натяки на те, що цьому табору не завадив би ще один наглядач, усі чомусь ігнорували. Чи вірили, що Роан і Йяда впораються, чи хотіли подивитися на їх провал, а потім до наступної практики висловлювати наскрізь фальшиве співчуття.

З цими думками Роан дійшов воріт і побачив там дивне видовище.

Натовп неголених мужиків у солом'яних капелюхах обступив местресу Йяду і чогось від неї вимагав, а дівчина намагалася щось спокійно їм пояснити. Безуспішно. Слухати її явно не хотіли.

Роан хмикнув, дуже хотілося зірвати на комусь свій поганий настрій. А тут цілий натовп. І вони очевидно напрошуються. Он як шалено кричать, мало того, що на викладача школи, так ще й на гарну жінку.

На вигляд типові заможні селяни. Шумні, нахабні, які вважають, що їм усі винні, і які норовили обдурити працівників, будь то найняті женці або маг. Різниці вони не бачать.

Чого ця компанія хотіла від Йяди, Роан навіть уявити боявся. Але кинути дівчину їм на поталу? Не дочекаються.

Маг ще раз хмикнув і рішуче пішов до галасливої ​​компанії.

Трохи постоявши, спершись спиною на стулку воріт, і послухавши, Роан зрозумів, що селяни хочуть, щоб учитель Йяда полила їхні поля. Вона природно відмовлялася, у неї і без полів було справ вище даху. А мужики дружно тиснули на жалість, розповідали про дітлахів, які обов'язково помруть узимку, і дружин, які після цього збожеволіють.

— Ось це нахабство, — тихенько захопився Роан і пішов до Йяди.

Роана селяни побачити явно не очікували і бачити його були не раді, зате досить швидко затихли, помітивши, що маг підкидає на долоні невеликий напівпрозорий камінь із золотистими прожилками, формою схожий на яйце. Мабуть відразу впізнали в цьому камені страшний вбивчий артефакт. А що ще можуть дивні магіки з собою носити, якщо не артефакти?

— Дванадцять золотих! — сказав Роан, коли селяни замовкли.

— Що, шановний? — витріщився на нього найпузатіший.

— Полив полів шановною Йядою коштує дванадцять золотих, — милостиво пояснив Роан і знову підкинув камінчик, привезений Хене з морського берега.

Чоловіки дружно простежили за його польотом-падінням і почали перезиратися.

Ціна була вищою за звичайну вчетверо і для мужиків явно несподіваною. Вони навіть розгубилися на кілька секунд. Але в себе прийшли швидко і досить дружно завили так, що всі плакальниці б позаздрили.

— Чого так дорого?! — тоном вмираючого від бідності та безвиході вдівця та батька сімох дочок запитав найтовстіший.

— Так вона майстер, майже магістр, а вони за роботу менше не беруть. Не по честі їм просити менше, — пояснив Роан і посміхнувся.

— Два тижні тому безкоштовно було, — набичився пузатий.

— Так! — дружно потримали його решта.

Так вони ще й безкоштовно хочуть, подумки захопився Роан. Ось нахабство.

Маг усміхнувся ще ширше і знову підкинув камінчик. Селяни за ним простежили, як миші за зміїною головою, що стирчала з куща.

— Я демонструвала учням, — несміливо сказала дівчина.

— Ось! — підняв палець над головою маг. — Вона навчала учнів. За це шановній Йяді заплатила школа. Ваші поля випадково потрапили їй на очі. Тож вам пощастило. Але ви не турбуйтеся, завтра студенти будуть іспити складати. Ось вони і поллють вам поля безкоштовно, якщо хочете. Ви тільки папери підпишіть, що не вимагатимете компенсації, якщо вони випадково їх спалять.

Селяни переглянулись. Якісь складаючі іспит недоучки їх явно не надихнули.

— Ми не хочемо студентів, ми хочемо, щоб поля полила шановна Йяда, — сказав пузатий і задер ніс. Мабуть, пишався собою та своєю наполегливістю.

— Дванадцять золотих, — сказав Роан.

— Але ...

— За менше вона нічого поливати не стане. Фахівці її рівня менше не беруть. Негідне воно, — співчутливо сказав Роан. — Але якщо вам так хочеться, пишіть заявку і я її вговорю на десять. Цілих два золотих заощадите.

— Ні, ні, шановний, — зачастив худий і високий. — Наші поля звичайним магом обійдуться.

На цьому й розійшлися.

— Спасибі, — сказала Йяда, коли мужики відійшли досить далеко.

— Немає за що. З ними так і треба. Якщо їм щось дають безкоштовно, того, хто дає вони починають вважати дурнем, якому можна сісти на шию і спустити ноги. Навіть якщо у цього бідолахи діти голодують, мідяка зайвого не дадуть. Ще й собаку можуть спустити.

— Досвід? — запитала дівчина.

— Досвід, — підтвердив Роан. — Лічив я одного разу хлопця, який на свою біду допоміг такому господареві відремонтувати віз. Спочатку його використовували як безкоштовного вантажника, потім звинуватили у крадіжці.

— Не любиш їх, — зітхнула Йяда.

— Не люблю, — не заперечив очевидного Роан. — Селяни теж бувають різні. А ці... Знаєш про села зі знаками заборони?

— В які магів не пускають? — невпевнено спитала Йяда.

— Не те щоб не пускають. Просто не рекомендують туди заходити. Взагалі близько не рекомендують підходити, якщо немає за спиною загону добре озброєних воїнів, або якщо маги самі не загін. Так ось, така заборона зазвичай з’являється після того, як там убивають вільного мага. Загалом дикі випадки бувають. Одні поборники справедливості вбили дівчисько-травницю і окропили її кров'ю, розбавленою водою, поля. Їм якийсь прийшлий голос невідомо якого бога сказав, що травниця витягла силу землі у свої трави, тому поля народять погано, якщо цю силу не повернути.

— Кошмар, — пробурмотіла Йяда. — Але чому вони повірили?

— А хто їх знає? Стверджували, що їх зачарували, ледь не сама дівчина. А так ... Швидше за все, подумали, що змусити плодоносити поля, вбивши одне дівчисько, дуже вигідно. І не подумали про те, що цю травницю почнуть шукати, коли вона не з'явиться у місті із черговим звітом.

Йяда сумно зітхнула.

Роан подумки обізвав себе йолопом і почав думати про те, чим би її тепер розвеселити. Але нічого розумного придумати не встиг. До воріт школи прискакав недолітка-воїн на змиленому коні, мішком звалився на землю і, страшенно обертаючи очима, заволав:

— Там це! Мрець усіх поїв! Виліз із кущів і став коням ноги відкушувати, а я сюди!

Після чого з почуттям виконаного обов'язку ліг біля ніг прекрасної Йяди. Напевно розраховував, що його зараз жалітимуть і лікуватимуть. А Йяда стурбовано подивилася на Роана, підхопила спідницю та кинулася до школи. Роан поставив недолітку на ноги і, тягнучи його на своїх плечах, поспішив слідом. Нехай про свого мертвого розповість якомусь магістру. Зрозуміло розповість. А то поки що неясно, що сталося і кого з міських магів цією подією тепер радувати.