Спочатку:
На сторінку книги
Роан справді знайшовся в «Одновухому зайці». Щоправда, пиво він не пив. Маг церемонно сьорбав чай і щось пояснював студентам, які сиділи разом з ним за одним столом.
Брату він зрадів настільки, що навіть Джульєтту не намагався вигнати, хоча досі стверджував, що пристойні дівчата по «Одновухих зайцях» у чоловічій компанії не ходять. Так що дівчина з почуттям виконаного обов'язку пила каву і спостерігала за тим, як Роан розмовляє з братом незрозумілою мовою. Говорили вони, щоправда, недовго. Потім кікх-хей, якого звали Хене, дістав із сумки прямокутну пляшку з довгою горловиною і вирішив, що всі, хто сидить за столом, повинні спробувати її вміст.
— Після цього ми заснемо і все забудемо, — похмуро пробурмотів Малак, але на нього не звернули уваги.
Напій у пляшці виявився густим, тягучим і пах карамеллю. Подавальниця принесла для нього льоду прямо в пивних келихах. Хене, постукуючи по дну пляшки, налив усім напою так, щоб він ледве покривав лід, і сказав, що перш ніж пити, треба трохи почекати.
Студенти чекали, з цікавістю заглядаючи в келихи і спостерігаючи за тим, як золотиста рідина починає червоніти і поступово перетворюється на рубінову.
Роан тим часом скаржився братові на Деньку, що Хене дуже повеселило. А потім він взагалі розповів присутнім, як у дитинстві майстрував големів на пару з зовсім дрібним Роаном. Механічно-магічних. Хене збирав ляльку з чого доведеться, драпіруючи результат у простирадло, а Роан потім те, що вийшло, оживляв, заряджаючи слабенький підйомний камінь і змушуючи його левітувати ляльку невисоко над землею. Максимум, що ці големи вміли, це абияк розмахувати руками, але хлопчакам із сусіднього містечка, які вічно ганяли братів із суничних галявин, цього вистачало. Вони кілька років думали, що голем — це страшний лісовий привид, який бажає їх з'їсти. Таких історій навигадували, що хтось навіть мага з великого міста викликав. Цей маг і припинив веселощі, просто спалив чергового голема, що не вчасно вилетів із кущів. А потім поговорив із батьком юних творців страшної примари. Загалом, дорослі цих веселощів не оцінили. Розповіли Хене, що він неправильно застосовує свої таланти, а Роана взагалі відправили до школи для маленьких магів на рік раніше, ніж належить.
Потім компанія пила ні на що не схожий напій кікх-хей. Алкоголю в ньому було рівно стільки, що він розливався по тілу м'яким теплом, контрастуючи з льодом у келиху. Хене розповів ще кілька історій про те, як брати Оно-Хасу вивчали світ. Виявилося, вони і небесні камені шукали, і риб, що світяться, після шторму збирали, і взагалі займалися купою цікавих речей. Хлопці явно заздрили. Навіть Джульєтта трохи позаздрила. А Яс сидів із задумливим виглядом і замишляв якусь гидоту, тільки ніхто не звернув на нього уваги.
— Що скажете? — всьоме запитав сивоволосий воїн, який блукав слідом за магами, які намагалися розібратися, що ж сталося в казармі.
— Все те саме, — роздратовано відгукнувся Максимо Діньяр. — Так, ви вгадали, без мага тут не обійшлося. І ні, це був не студент, незважаючи на накидку. Не вміють студенти так справлятися з левітацією, для цього досвід потрібен. Більшість із них навіть перо не піднімуть, інші, максимум, уповільнять своє падіння, якщо встигнуть це зробити. А жбурлятися людьми і стрибати крізь люк на дах зможе тільки той, хто цілеспрямовано цим займався не один рік.
— Але ж ваші студенти літають на мітлах! — роздратовано нагадав воїн. — Прапор у нас знімали скільки разів…
— Це інше. Управляти палицею можна руками. Натиснеш праворуч, вона полетить ліворуч, потягнеш вгору, вона туди й полетить, — терпляче пояснив Дуейн Лєска, який вже здогадався хто і кого рятував з ями в казармі, але не збирався жодного з них видавати якимсь незадоволеним воїнам. — З власним тілом складніше, спробуйте самі себе підняти за волосся, зрозумієте.
— А з чужим? — уїдливо уточнив воїн.
— З чужим ще складніше. Чуже треба штовхнути так, щоб нічого не зламати і не відірвати випадково голову. А для цього, повторюю, потрібний не один рік практики. У наших студентів на це не вистачає часу! Пошукайте краще вільного мага, здатного вплутатися в подібну авантюру за гроші та…
Діньяр запнувся, а потім зацікавлено глянув на Лєску. Той тільки хмикнув.
— А хоч пізнати ви його можете?! — гаркнув розлючений воїн.
— Ні, — легко зізнався Лєска. — І ніхто не зможе. Змінювальних впливів, що залишають сліди, не було застосовано ні до неживого, ні до живого. Чужі плетива порушені не були, слідів знову ж таки не залишилося. А шукати мага, який до себе застосовував свою силу… ну спробуйте. Я не уявляю, як це можна зробити.
— Толку від вас, — пробурмотів воїн.
Потім впорався з собою, ввічливо подякував за допомогу та попередив, що більше такого не повториться. Чого саме не повториться, він не уточнив, а маги не стали розпитувати.
