Шелла і Джульєтта теж знайшли площу з фонтаном без особливих зусиль. Дівчата запитали у Яса, а він, за запевненням Шелли, знав майже все і здебільшого те, що він не знав, були відповіді на запитання вчителів. Коли дівчата прийшли на площу, час наближався до обіду. Сонце яскраво світило, фонтан тихо дзюрчав, а розморений стражник хрумтів морквою, витягнутою з чийогось покинутого воза. Господарі цих возів та тачок поки так і не повернулися. Чи їх досі розпитували, чи все ще не зловили, чи вони не хотіли повертатися, доки не проведуть ритуал очищення. Селяни взагалі дуже люблять ці ритуали. Якби їхня воля, вони б і кроку без них не ступили, підозрюючи підступи зла у всьому, починаючи з різнооких білих кішок і закінчуючи дохлими павуками в кутах під стелею.
Помилувавшись розтоптаними овочами та фруктами, гарно присипаними зеленню, Джульєтта рішуче підняла спідницю, щоб не забруднити її, і пішла до стражника. Шелла похитала головою, але поспішила за подругою.
— Здоров'я, дядечко, — дзвінко сказала Джульєтта і наївно поплескала очима.
Дядечко, захоплено поїдав чужу моркву, від несподіванки мало не подавився і почав кашляти. Добра Джульєтта підвелася навшпиньки і постукала стражника кулаком по спині.
Коли дядечко перестав кашляти і став дивитися на дівчат з незрозумілим несхваленням, Джульєтта ще раз покліпала очима, поправила капелюшок і запитала:
— А що тут сталося? Ми прийшли суницю купувати, а тут таке…
— Магіки ваші пожартували, — похмуро сказав стражник.
— Наші? — щиро здивувалася Джульєтта і почала перебирати в голові всіх знайомих магів, здатних так пожартувати. Виходило, що, крім Яса, зайнятися цим не було кому, а Яс залишився в школі.
— А чиї ж ще? Заразу вони знайшли, неучі, — пробурчав стражник, потім примружився і порадив: — Ішли б ви звідси, дівчата. Або хоча б свої помітні накидки зніміть. А то повернуться господарі цього добра, ще вас давленими овочами закидають.
Джульєтта кивнула, посміхнулася і почала знімати накидку. Принагідно вона вирішила поставити ще одне питання:
— А нічна бійка теж тут була?
— Теж, — підтвердив стражник і дістав із воза чергову моркву. — І також без ваших магіків не обійшлося.
— А хто саме цей магік, не знаєте?
— А ніхто не знає, навіть дурні, яких він побив, — сказав стражник і, поплювавши на моркву, почав витирати її об штани. — Одні проблеми від них. Ці ж дурні скоро практикуватимуть із нами, будуть лізти, куди не треба, в канави падати, черепицею по голові отримуватимуть.
І тяжко зітхнув.
— А може, не будуть, — засумнівалася Шелла, теж знявши учнівську накидку.
— Будуть, що я їх не знаю? Тих, що простіші, розумніші і привабливіші до палацу візьмуть. Прапори триматимуть і служниць за попи щипатимуть. А решту до нас. Зміна майбутня. Добре, хоч мало хто з них залишається в сторожі, віддають перевагу прикордонним фортецям, думають, там простіше і цікавіше. Бовдури.
Шелла подякувала за розмову і прошепотіла Джульєтті на вухо, що даремно вони сюди прийшли. Нічого не з'ясують, а час втратять.
Уперта Джульєтта озирнулася і побачила діда, що вирізав квіти з прутиків. Діда відразу було визнано місцевим жителем, і дівчата пішли до нього.
— Здоров'я! — повторила вітання Джульєтта, а Шелла тільки схилила голову на знак пошани.
Дід, примруживши очі, глянув на дівчат і хмикнув.
— Та яке моє здоров'я, — пробурчав добродушно. — І роки вже не ті...
На щастя, цей дід виявився балакучим і спостережливим. А ще його мучило безсоння. Він, на відміну від селян і варти, одразу ж впізнав в жартівниках-магах перевертнів, принагідно пожалівшись дівчатам, що його ніхто слухати не захотів. Усі бігали, кричали щось, а стражники навіть не підійшли привітатись, не те щоб розпитати розумну людину.
Бійку дід теж бачив. Стояв біля вікна, милувався місяцем (Шелла пробурмотіла, що скоріше пив вино, поки невістка спить), а тут бреде по вулиці худенький хлопчина, явно маг. А хто ще стане вночі тинятися на самоті, обрядившись у все біле? А назустріч йому ті самі дурні, яких стражник облаяв. Веселі такі, нетверезі, дід навіть заздрісно зітхнув. А маг був якийсь дивний і задумливий, не звертав на дурнів уваги, доки вони його не оточили і не зупинили. Кулаком у лоба вдарили, він і зупинився, точніше, впав. І бути йому сильно битим, якби з даху не зістрибнув ще один маг. А може, і перевертень. Площа освітлювалася погано, і дід не роздивився, але в тому, що так рухатися можуть або маги, через дар, або перевертні, він був впевнений. Цей другий маг бовдурів і побив. Не жаліючи. І правильно зробив, бо нічого вдесятьох на напівдохлого пацана нападати. Потім він звалив на плече тіло, що так і не прийшло до тями, і втік.
— А їхні вчителі казали, що маг був один, — задумливо мовила Шелла.
— Для них може й один, — не сперечався дід. — Хто ж зізнається, що бив беззахисного, а потім його побили, захищаючи? А може, вони й не зрозуміли, що з'явився другий маг. Перший упав, а другий звалився з даху і одразу почав їх метелити. Не до того, що валяється під ногами, було.
— Ага, — сказала Джульєтта. — Дякую.
— Ну, і що тобі це дало? — спитала Шелла, коли дівчата пішли з площі.
— Не знаю, — чесно зізналася Джульєтта. — Але ж цікаво. І взагалі… це яким же треба бути невдачливим, щоб першого ж дня після повернення задуматись і, отримавши в лоб, втратити свідомість?
— Хм. — Шелла похитала головою і посміхнулася. — А я знаю одного такого невдачливого. Денька звуть.
— Ой, точно! — сама не знаючи чого, зраділа Джульєтта. — А давай у нього спитаємо!
— Давай, — не стала сперечатися Шелла, вирішивши, що це найпростіший спосіб повернути любительку розслідувань до школи.
Перевертні тим часом бігали поверхами чоловічого гуртожитку і обнюхували двері, ризикуючи отримати цими дверима по лобі. А все через те, що тому, чий запах Бадеш та Ратая знайшли, не сиділося у себе в кімнаті.
Обійшовши гуртожиток і переконавшись, що ніде його немає, вони попрямували до виходу, щоб зрозуміти — гуртожиток шукана людина покинула не через двері. Порадившись, вони вирішили поблукати під вікнами та пошукати сліди там.
А про амулети, що спотворюють сліди, згадали, коли обнюхали там кожен кущ і були осміяні дрібними хлопченятами.
Викладачі в той же час чекали Діньяра, який вічно спізнюється, посланого на переговори з вартою і опитування можливих свідків бійки, якщо такі будуть у допитній. Розмовляти з людьми магістр умів. Так само він умів вивуджувати відомості та залишатися при цьому приємним співрозмовником. Але його пунктуальність завжди бажала кращого. Ще з часів учнівства.
Втім, такій талановитій людині це прощалося. А поки Шкільна Рада обмінювалась анекдотами про молодих вдів, пила чай і обговорювала поведінку особливо видатних учнів та студентів.
Як до цієї компанії занесло Роана, він і сам не зрозумів. Просто не вчасно потрапив на очі керівнику. А ця погана людина, мабуть, вирішила, що без аспіранта їй буде нудно. Або хотів подивитися, як Роан буде боятися і бентежитися. Щоправда, нахабний Роан одразу цього не зрозумів, а потім соромитися стало надто пізно.
