Викладачі, на думку Льєна, виявилися дуже дивними людьми. Вони брали кухлі, пили грог, ставили їх назад на стіл, у спільну купу. Природно, потім хапали перший-ліпший. Хлопець дуже скоро заплутався в тому, куди саме була налита «суть», і подумки прощався зі світом та життям. Тому що випити прокляте зілля міг будь-хто, навіть усі потроху. А від кількості залежить лише час дії, на жаль.
— Ну, що? — спитав Яс, підійшовши до колони, за якою стояв Льєн, спостерігаючи за столом.
Він скривився, ледве втримався, щоб плюнути.
Ось на що він витрачає час? Всі нормальні хлопці, користуючись відносною невпізнанністю, заграють із дівчатами, танцюють, на жартівливі дуелі викликають один одного. А він? А він колону підпирає, щоб не впала, напевно.
Льєн зітхнув, озирнувся. Красиво. У центрі дерево у стрічках, символ середини року. Зі стелі звисають прапори та довгі сріблясті канати з прив'язаними паперовими птахами, частину з них хлопець сам кріпив, левітуючи з мотками в одній руці та липучками в іншій. Стіни потопають під ілюзорними квітами. І люди під цими квітами — яскраві і несправжні. У сенсі, замасковані, переодягнені в когось іншого.
— А темні боги знають що, — сказав Льєн Ясу. Натягнув на обличчя маску одного з тих найтемніших богів, чи Бурі, чи Града, він у них не дуже розбирався, поправив солом'яного кольору перуку, що приховувала рідну темну шевелюру, і пішов веселитися.
Можливо, востаннє у цьому житті.
Яс, переодягнений у гірського духа, поплентався слідом і спробував розпитати, але Льєн стійко його ігнорував. Йому треба, хай сам іде і стежить.
Маскаради Льєну не дуже подобалися. У нього був надто хороший слух, щоб плутатися в знайомих голосах. Але якщо всім весело, чому б і йому не спробувати? Пити учням було не можна, але якщо добре пошукати в натовпі, то можна знайти у когось вино, що пронесли до школи. Он, наприклад, той пугач з величезним животом, у такому животі можна заховати будь-що.
До пугача Льєн не дійшов. На нього налетіло дрібне дівчисько, одягнене в Лісову Діву, весело засміялося і запропонувало піти танцювати. У неї, ось диво, пари немає. Відмовляти дівчині Льєн не став.
Вони прорвалися крізь яскравий і строкатий натовп, що поводився так, ніби вино сюди приніс кожен другий, а кожен перший у цього другого причастився. Вийшли на одну з тумб для танців і пішли по колу під «Мете лисиця хвостом». Дівчина підхопило поділ зеленої сукні, щоб не плутався в ногах, закинула голову так, що ледве не впав вінок, потягнувши за собою і напівмаску з оксамиту, схожого на мох і, схоже, насолоджувалася. У Льєна розслабитися не виходило. Йому весь час здавалося, що зараз почне падати стеля, загориться підлога, станеться потоп, або всі просто й невигадливо помруть від отруйного пилку. Та мало, що можуть зробити опоєні майстри і местреси. А магістри що можуть учудити, навіть уявити страшно.
Погана була ідея для жарту.
Дуже погана.
— Ой, дивись, це местреса Йяда і Роан.
Дівчина зупинилася так різко, що Льєн, який захопився безрадісними думками, мало не збив її з ніг. А вона, мабуть, навіть не помітила, захоплена якимось видовищем унизу.
Хлопець теж глянув. Швидко знайшов очима пару, яка цілувалась, нікого не соромлячись і теж упізнав у ній молодих викладачів. Местресса маску тримала у руці, другою рукою обіймаючи чоловіка. Світле волосся, предмет заздрощів більшої частини учениць, було розпущене і зливалося кольором із широкою безформною сукнею. Привидом вона вбралася, чи що? Льєн так і не зрозумів. Нерівно підстрижена після того, як обгоріла, але все ще руда шевелюра належала Роану. Кому ж ще? Тут хоч три маски начепи, не допоможе. А капюшон з вухами, під яким волосся ховалося, було знято.
— Справи, — сказав Льєн.
Схоже, він уже знає двох, які випили суть. Або одну. Роан сам собою досить безстрашний. Що йому чийсь брат-воїн, який встиг покалічити чотирьох залицяльників сестри? За негідну поведінку покалічив. Цей ненормальний стежив за ними. Одного застав у момент, коли той мацав подавальницю, за що й викликав на дуель. Другий щось сказав про местресу. Третій погано відгукнувся про братерську турботу. Четвертий взагалі не зізнається, за що був битий. Але результат один. Бідолашну местресу чоловіки намагаються обходити широкою дугою. А вона жінка молода, гарна, і їй це, напевно, прикро.
— Ой, — стурбовано видихнула Лісова Діва.
"Ой" якраз пробиралося до сестри, розштовхуючи людей, як таран. Дурнуватий брат местреси був одягнений у стародавнього лицаря. Хто б сумнівався, на більше у цього вояки фантазії не вистачить. Обладунок була несправжній, інакше люди розступалися б, почувши гуркіт, але це мало що міняло. Сучасним воїнам обладунок потрібен лише на крайній випадок. Якщо всі амулети розрядяться і щити впадуть. Те, що може пробити ці щити, обладунку з металу навіть не помітить. А маг, здатний захист зняти, заодно і воїна розкатає у корж. Тому що роблять такі амулети магістри. Так що носять воїни свої шкіряні нагрудники, швидше, через традиції, ніж у надії, що ці штуки чимось допоможуть.
— Що зараз буде, — з якимсь незрозумілим захопленням у голосі сказала Лісова Діва, схопивши Льєна за руку.
Що буде, що буде? Зараз поб'ють не найгіршого викладача. А все Яс із його ідеями. Треба було зупинити його, а не допомагати. Але ж хто знав?
— Як ти посмів?! — очікувано заревів братик местреси Йяди.
Льєну захотілося пригнутись і тихенько піти. Кричати цей придуркувий воїн умів, до кісток від його крику пробирало.
Роан, який щось говорив Йяді, обернувся і здивовано глянув на лицаря. А потім усміхнувся. Світло так, добродушно. Льєн добре бачив, події відбувалися біля самого помосту.
Брата местреси перекосило, і він прогавкав свій виклик. Аспірант лише знизав плечима. Мовляв, хочеш битися, то я не проти. Дівчина поряд із Льєном мерзотно захихотіла, і він здивовано на неї подивився.
— Що зараз буде, — майже заспівала Лісова Діва.
— Що? — спитав хлопець.
— Ти не дивися, що він теорію викладає, насправді він сильний. Роан спонтанний викид сили зміг зупинити простим щитом. А ще він такий амулетник. Він же не сильний маг, от і винаходив всяке.
— А ти звідки знаєш? — здивувався Льєн.
— Він мою силу зупинив, я тоді дуже розлютилася, ну, і так вийшло, ненароком, — гордо задерла ніс дівчина. — А я сильний маг. І теоретично у нього шансів не було, розумієш?
Льєн зрозумів. Він завжди підозрював, що у викладачі беруть не за гарні очі. Тим більше, очі там звичайні, нічого особливого.
Побиття слабшого під виглядом дуелі, як і передбачала Лісова Діва, не задалося від початку. Ні, секунданти знайшлися, звільнили місце, кругові щити поставили, щоб глядачі не постраждали. А далі ... Маг, не особливо дбаючи про почуття супротивника і не підбираючи слова, відмовився нападати першим. Мовляв, воїнові воно потрібне, йому і прапор у руки, щоб веселіше було. Брат местреси трохи пом'явся, обізвав супротивника боягузом і вирішив, що обійдеться без звичайних для битви мага та воїна спроб пробити його щит.
— Ну і помреш, як боягуз, — пообіцяв похмуро і тицьнув у мага мечем.
Меч зігнувся, позеленів, розвернувся дугою і несхвально зашипів на господаря. У натовпі почулися смішки.
Воїн здивовано вилупився на змію у своїх руках, потім зовсім по-дитячому ойкнув і жбурнув її кудись подалі. Вона пролетіла крізь не розрахований на гадів щит, впала на стіл і кудись поповзла.
— Ще щось? — спитав рудий викладач.
Захисник сестринської честі вельми невпевнено витяг з-за пояса великий ніж і спрямував його на мага.
— Хм, — задумливо сказав той, і воїн відступив на крок. — Ти б вирішив, чи нападаєш, чи йдеш. Я можу провести час із більшою користю.
У юрбі відверто засміялись.
Брат Йяди гордо підняв голову і вирішив нападати. Різко рвонув уперед, був схоплений за руку і якимсь незрозумілим чином перелетів через Роана. Після цього важко впав на підлогу і затих.
— Гей! — покликав добрий супротивник. — Ти своїм ножем не зарізався?
Воїн заворушився і спробував сісти, виходило в нього не дуже.
— Ти б це, наступного разу не виставляв заздалегідь меч за щит, а то на нього будь-хто може вплинути, — сказав викладач. — Втім, якщо маг тямущий, йому миті вистачить, щоб перетворити твою залізяку на мотлох. Тому розумні воїни купують заговорені мечі, якщо збираються викликати магів на дуелі. Зрозумів?
— Який він милий, — захопилася Лісова Діва.
Брат Йяди на доброту відповів лайкою і визнав, що поранений. Після цього його забрали, витягувати ніж зі стегна. А решта повернулася до своїх справ: танців, забороненого вина, якимось незрозумілим Льєну іграм. Їм було добре, весело. А він не міг не думати, що прокляте зілля напевно випив ще хтось, окрім прекрасної Йади та доброго Роана. Чи Роан не пив? Не зрозуміло. Він завжди такий, не знаєш чого від нього чекати.
На щастя, ні дуелей, ні інших подій більше не було. Навіть дерево зацвіло вчасно, і свято вважали вдалим. Особливо після того, як Хене почав запускати обіцяні ще в степу салюти.
