Яблуня була стара, з безліччю дрібних сухих гілочок, зі скривленим стволом і великим дуплом на тому місці, де колись росла гілка. У дуплі хтось шуршав і попискував. Шелла сказала, що це сімейство шпаків, але Джульєтта підозрювала, що подруга просто її заспокоювала. А насправді там могло шуршати щось набагато страшніше.
Бард, якого привів звідкись веселий Яс, встиг вже десь щось випити і ледве стояв на ногах. Зате без заперечення сів на не дуже чисту подушку під яблунею і почав тихо награвати на кері щось схоже на колискову. Студенти-третьокурсники, які мали дозвіл користуватися складними побутовими плетіннями, розвісили на яблуні світляків, і вона перетворилася на казкове дерево. Багаття розводили в колі з каміння, склавши недалеко цілу гору з різнокаліберних дров. Здавалося, цього запасу вистачить не один день.
На подив Джульєтти, тут і там мелькала зовсім малеча. Вона навіть тих пацанят, що колись кидалися мишами, помітила. Виявилося, приманювати удачу ходили не лише студенти, а й найхоробріші учні, які не боялися покарання за нічне чатування.
Коли розпалили багаття і розштовхали задрімалого під свою колискову барда, з темряви саду виринули незнайомі Джульєтті дівчата з кошиками. У кошиках виявилося те саме вино та пляшки зі зміями, залитими прозорою рідиною. На цю гидоту Джульєтті навіть дивитися не хотілося, а хлопці нічого, розлили її по чашках і випили після того, як якийсь третьокурсник розповів байку, як студенти вирішили влаштувати для удачі танці, сподіваючись, що вона в подяку їм допоможе.
Випите вино тихо шуміло у Джульєтти в голові. Дерева шуміли в такт, відгукуючись на найменший вітерець. Бард, якого змусили випити щось з маленької пляшечки, бадьоро награвав веселу мелодію. І до цієї мелодії так не вистачало маленького степового барабана, що дівчина якимось неймовірним чином почала чути, як хтось вдалині б'є по ньому кінчиками пальців.
Перестук прискорювався, язики полум'я танцювали в такт. Студенти та учні снували туди-сюди, то зникаючи в саду, то з'являючись біля яблуні. А потім Джульєтту схопила за долоню усміхнена Шелла і запропонувала:
— Ходімо, покружляємо!
І потягла під яблуню, де водили якийсь дивний хоровод люди, котры здавались тінями.
Барабан почав звучати голосніше. Тяжка, але така гарна спідниця тулилася до ніг і плескала на вітрі. Хтось сміявся. Всі дружно піднімали руки над головою, опускали їх униз, а потім знову хапалися один за одного і робили кілька кроків убік. Джульєтта ніколи цей дивний танець не танцювала, але чомусь у неї вийшло відразу, і вона навіть трохи образилася, коли Шелла прокричала у вухо, що треба звільнити місце для інших і потягла з кола.
Яніра Джульєтта весь цей час не бачила, та й не згадувала про нього чомусь. А тому, коли помітила, що він стоїть біля вогнища з незнайомою дівчиною, яка тримає його за руку і щось серйозно каже, лише трохи здивувалася. І не стала їм заважати. Навіть з'ясовувати, хто вона така і що їй потрібно від чоловіка мрії, Джульєтті не хотілося. Навіщо псувати таку гарну ніч підозрами та сумнівами?
Потім Джульєтта сиділа прямо на траві і їла медовий пряник, який їй дав дрібний хлопчик. Хлопці на той час майже всі розійшлися. Бард, дбайливо накритий ковдрою, хропів під яблунею. Троє хлопчиків заливали водою вугілля, що залишилося від багаття, і над чимось сміялися. А Шелла сиділа поруч із Джульєттою і рахувала затухаючі на дереві вогники.
— Добре, да? — спитала степнячка, нарахувавши тридцять вісім.
— Добре, — підтвердила Джульєтта, якій з одного боку хотілося спати, а з іншого — дивитися на зірки, блукати вздовж морського прибою або просто гладити кішку. Дивні такі бажання. — Шелла, а вона приходила?
— Удача?
— Так.
— Приходила. Тільки не до мене.
— Ти її бачила?
— Я бачила незнайому дівчину, до якої не змогла підійти. З богами це буває, — серйозно сказала Шелла. — Люди можуть наблизитись до богів, тільки якщо вони самі цього захочуть. Але найчастіше саме боги наближаються до людей. А у людей навіть такого бажання не з'являється.
— Да? — здивувалася Джульєтта.— А в мене не виникло бажання підійти до Яніра.
— Думаєш, він бог? — спитала Шелла і тихенько хихикнула.
— Ні, але поруч із ним стояла незнайомка.
— Та для тебе тут майже всі незнайомки. Пліткувати ти не любиш, так що навіть найвидатніших особистостей в обличчя не знаєш. По шинках не ходиш. І вчишся поки що лише зі своєю групою. У чужі потоки ти вливатимешся тільки після маскараду. Так що…
Джульєтта кивнула, але чомусь їй все одно здавалося, що дівчина, яка розмовляла з Яніром, була тою самою Удачею.
А вранці до школи прийшли воїни. Точніше, викладачі із військової школи. Вони були похмурі і втомлені настільки, що всі, хто був хоча б трохи допитливий і попався їм на шляху, покидали справи і пішли слідом. Тому скандал мав безліч свідків.
Йшли воїни до кабінету голови Ради Школи. А магістр Олій взяв і теж попався їм на шляху. І один з вчителів-воїнів виявився чи занадто розлюченим, чи недостатньо розумним, але чекати, поки Олій запросить їх у відповідне для розмови місце, він не став. Почав говорити прямо там. Причому, дуже голосно.
Він розповів і про фальшиве немертве, через яке було травмовано його учнів. І про те, що кілька років тому якийсь маг не стримався і впустив на голови майбутнім воїнам черепицю. І Ольду з ножем чомусь приплів. А коли Олію набридло слухати цей крик і він повідомив, що не потребує екскурсу в історію відносин двох шкіл, чоловік на мить замовк і крижаним тоном повідомив, що якийсь шалений маг в учнівській накидці цієї ночі покалічив більше десятка учнів військової школи. Сам це зробив. Отже, застосовував свій дар. І це було обіцяно не залишати безкарним.
— А чому десяток воїнів полізли битися з одним магом? — наївно спитала світловолоса дівчинка, що стояла в першому ряду слухачів.
Воїн обдарував її обуреним поглядом і гордо промовчав. А може просто не знайшовся з відповіддю.
