Раді Вас бачити!

Астер зачинив двері за собою в кімнату Глорії.

— Коли ви їй збираєтесь розповісти усе? — звернувся до нього головний цілитель.

—- Не все зразу. На неї й так багато зараз покладено. В першу чергу, маємо її зцілити та повернути сили. А потім вже, вона має багато чому навчитися та звикнути тут. Усе інше залишимо на останок! Ви мене зрозуміли? — звернувся Астер до усіх присутніх, — Вона має спершу прийняти ці зміни! Так, що не патякати нічого зайвого та без мого дозволу!

— Слухаємося! — вклонилися усі присутні.

— А тепер повертайтеся до своїх обов’язків! Це для всіх нас раптово та несподівано. А я маю зробити ще деякі розпорядження, у зв’язку з поверненням її величності. І потім, звісно, спробую ще й свої сили щодо її зцілення.

Всі розбіглися по справах. Новина про загублену спадкоємицю хутко розносилася королівством та за його межами. Хтось так само чекав з нетерпінням її повернення. А деякі зневірилися у цих думках та надіях.

Та як там не було - тепер настав час змін. Чи повернення все до тих часів, як мало бути. До її народження. В буквальному сенсі слова. Їй доведеться опановувати усе з самого початку, як немовляті. Але умови трохи інші. Все залежатиме від її старань, здібностей… та поклику її крові.

Глорія прокинулася ближче до вечора, сповнена сил та енергії. Коли сонце ще не сіло, але вже і не пекло, як у день. Дарувало своє останнє тепло на останок світлового дня. Вона потягнулася і сіла на ліжко. Біль зовсім не відчувався в тілі, а з тим, і зникли усі її подряпини на тілі, що отримала ще минулої ночі у лісі.

— Давно я так солодко не відпочивала.

— Воно й не дивно. З вами попрацювали найкращі наші цілителі. Навіть сам король завітав до вас, щоб допомогти своєю магією древніх фей.

— Мій батько? — зраділа Глорія.

— Ні, ваше величносте. Ваш батько, на жаль, вже давно не у справ. Дозвольте вам допомогти з вашим волоссям, ваша величність, що скуйовдилися під час сну, — зреагувала її помічниця та взяла до рук гребінець.

— О, дякую, Віола, — повернулася вона спиною до помічниці та бажала продовжити їхній діалог, — Якого тоді короля ти маєш на увазі?

— Ох, це така довга історія…

— Я уважно тебе слухаю. У будь якому випадку, мені потрібно вникати у справи вашої країни… нашої, — виправилася вона через кілька секунд.

— Мені не багато відомо подробиць. Це сталося все ще до мого народження. Але з того, що розказували мої батьки — після того як король, ваш батько, наклав на себе руки, видав останній  наказ для всього нашого королівства. У його останній волі було передати престол королю з сусіднього королівства, яке було й так домовлено йому зі шлюбом  доньки.

— Тоді зрозуміло… Зажди, — обернулася Глорія, наче отямилася, та вибучила очі, — Я не єдина дитина? В мене є сестри? А може і брати?

— Ам… Ні, ви єдина спадкоємиця в королівстві, — запиналася Віола.

— Тоді про чий шлюб йшлося?

— Про ваш, ваше величносте, — підскочила налякано Віола та вклонилася, — Я думала вам все відомо.

— Шлюб? Проти моєї волі? Чому? — почала обурюватися Глорія, — Як так!?

— Та не хвилюйтеся ви так! Король… він дуже хороший правитель…

— Король? А скільки років тому королю?

— Всього близько трьохсот років!

— Всього? — очі Глорії стали ще більшими, — Це знущання!

— Що тут відбувається? — почувся голос Астера.

— За якого ще такого старого короля у триста років, я маю вийти заміж? То ось для чого ви мене сюди притягли у свій світ!?

— Заспокойся, Глорія, — посміхався Астер, та підійшов до неї ближче, — Віола, почекай за дверима, ми ще обговоримо дещо пізніше, — глянув він трохи суворіше у її бік. — О, Глоріє, тобі ще стільки потрібно дізнатися!

— О лихо… що ще? — вже не втримувала свого гніву Глорія, схрестивши руки на грудях.

— Нічого такого, — сміявся Астер, — У нашому чарівному світі, час йде дещо інакше, — Тебе не повинен лякати вік короля, коли самій вже 180 років?

— Ам… Як? —посміхнулася й сама нарешті Глорія.

— Ось так. Від часу твого зникнення пройшло рівно 180 років.

— Нічого собі! Досить дивно…

— Нічого тут дивного. Скільки на твою думку мені років?

— Хм… років до 30, не більше. І тих не має. Я так…на максимум.

— Гарне влучання! 290… чи 29 людських!

Глорія відкрила рота від здивування.

— Але це не означає, що я маю побратися за примусом! — знову змінився вираз її обличчя.

— Чого тебе це лякає?

— Тому, що це не правильно! Так не можна! Без згоди на то іншого робити такі речі.

— Ми вже не в людському світі. І тут такі речі досить такі нормальні.

— Я не збираюся прожити усе життя з нелюбом! Це навіть не обговорюється!

— Ти його ще навіть не знаєш, а вже так твердо відмовляєшся!

— А я і не хочу! Я маю сама обирати з ким спати і з ким одружуватися!

— А якщо, він привабливий, добрий, кохатиме тебе, робитиме все для тебе…

— Це нічого не змінює. А якби тебе примусили до такого!?

— О, повір. Мені це знайомо. І я не опиратимуся.

— Ну, звісно… з ким я сперечаюся.

— А що має статися, щоб ти змінила свою думку щодо короля та весілля?

— Для початку познайомитися… потім зустрічатися… і якщо, він і після цього мені не сподобається… ніхто мене не примусить вийти за нього заміж!

— Ти така кумедна!

— Не бачу нічого смішного у цій ситуації. Якби я знала, що так буде, я б ні в якому разі не погодилася на цю подорож!

— Давай, не будемо поспішати з висновками. Відкладемо це питання про шлюб, — обійняв її за плечі Астер, — Зараз куди важливіше твоє навчання і те, щоб ти тут звикла до всього. В першу чергу, ти тут спадкоємиця і маєш очолити трон замість своїх батьків.

— І за що мені це все? — здихала тяжко Глорія.

— Все буде добре, ти звикнеш. Я тобі допоможу.