Раді Вас бачити!

Перехід виявився швидким. Наче світловий спалах. Ніяких тунелів чи польотів, в якому б вона роздивлялася яскраве мерехтіння кольорового світла… Глорія лише встигла відчути пекучий біль в області всієї спини, а згодом і по всьому тілу. Їх наче виштовхнуло з іншої сторони дерева, але вже зовсім у іншому світі. Роздивлятися де вона опинилася, не було можливості. Очі наповнилися сльозами.

Глорія впала на коліна та почала кричати і стогнати. Всі одразу ж кинулися до неї. Вона не розуміла, що з нею відбувається. Наче кістки ламалися в середині, а зі спини здирали шкіру живцем. Від такого шоку та болю Глорія просто знепритомніла.

Чоловіки метушилися коло неї і самі не розуміли, що відбувається і чим їй можуть допомогти. А вона не проронила жодних слів окрім жалібних стогонів допомоги та відчаю.

— Вона жива. Просто знепритомніла, — констатував Астер, перевіривши її життєві показники, — Мабуть цей перший перехід для неї дався дуже важко. Хутко до палацу! Їй потрібна допомога!

Глорія опритомніла та розплющила очі. У тілі все ще відчувався біль, а особливо давала знати про себе спина. Вона лежала на великому ліжку серед легких та приємних на дотик простирадл. Окинула оком навкруги. Кімната була великою та просторою, з великими вікнами справа від ліжка без скла, на яких розвивалися легкі тканини у вигляді штор. Велике дзеркало у повний зріст далі ліворуч у кутку. Стіна навпроти ліжка була вимощена камінням та углиблено підлогу де стікала вода водоспадом. Справа вхідні масивні двері і ближче до ліжка шафи, напевно для одягу.

Сам стиль оздоблення кімнати був поєднаний з двох природних матеріалів: дерева та гладкого каменю. Підлога була вся кам’яна. А стіни мали вид обробленого стовбуру чи кори дерев. Усі меблі — оздобленні, наче сплетіння гілок та лози у поєднанні з рослинністю та квітами. Найбільше Глорії сподобалася стеля у вигляді кроні дерева, з якої звисали зарослі, а на них світилися вогники.

В кімнаті знаходилось кілька людей. Ні… інших казкових істот… чи фей… Так тепер вона повинна називати тих, хто оточував її.

Глорія спробувала підвестися. Присутні тут же помітила, що вона прийшла до тями та почали засипати її питаннями і перевіряти її стан.

Майже усі вони розуміли мову людей, тому проблем у спілкуванні не передбачалося.

— Що з тобою сталося? Чому ти знепритомніла? — підбіг перший Астер, поцікавитися її станом, — Ти одна з нас, тому проблем з перетином порталу не повинно було бути.

— Звідки мені знати? -— стогнала Глорія від болю у спині.

— Тоді опиши свої симптоми нам, щоб наші цілителі могли тобі допомогти.

— Болить усе тіло, особливо спина. Наче щось натягує мою шкіру там, пульсує, все тіло у легкому болі.

— Дозвольте вас оглянути, — звернувся один літній чоловік до неї, а з ним і ще кілька.

—Та робіть вже хоч щось, — скривилася вона від болю.

Чоловік уважно оглядав та вивчав її тіло, скануючи руками. Потім попрохав повернутися спиною та оголити її. Коли Глорія все зробила, усі присутні голосно  ахнули.

— Що? Що таке? — зацікавилася вона, — Я маю тепер крила? — спробувала натягти посмішку Глорія.

— Не зовсім відповів Астер, — та потер потилицю.

— Дайте і мені глянути… — встала вона з ліжка і попрямувала до дзеркала, — Який жах! Це як? — вирвалося з ї уст коли вона повернулася спиною до дзеркала утримуючи свою сукню, щоб та не сповзла і не оголила її тіло зовсім.

Її крила лишалися ще під шкірою, але назовні грубо та чітко проступали їх контури, наче переламані кістки та деякі ділянки шкіри пульсували, наче вени, в яких перевищує кров’яний тиск.

— Як таке можливо? Я тепер назавжди залишуся такою потворою? — перелякано дивилася вона на присутніх.

Цілителі почали перешіптуватися та радитися між собою.

— Я не думаю, що так все залишиться, тобі просто потрібен час, Глоріє, — заспокоював її Астер.

— Скільки часу? — панікувала вона, все розглядаючи себе у дзеркалі. А в самої застиг на обличчі жах та відраза від самої себе.

— Враховуючи ту ситуацію, що ви були народжені у складній ситуації поза рідною країною, та у критичній ситуації вас мали захистити і приховати у світі людей, напевно ваша мати наклала на вас сильне закляття, — почав інший придворний цілитель, — Тому при перетині порталу, воно мало зняти усі чари…

— Тоді чому це виглядає так жахливо?  — нервувала Глорія, — Ви можете зняти це закляття?

— На жаль ні. Ваша мати від роду древніх фей і нам не під силу їхня магія. А ще, беручи до уваги ваше довге перебування у світі людей, воно ще й добре закріпилося на вас.

— І, що? Більше ніхто не володіє такою могутньою силою як вона тут у королівстві? Як на рахунок мого батька? — звернулася вона до Астера?

— На жаль, після спроби накласти на себе руки за допомогою сильних отрут, його повернули до життя, але він ні на що не реагує, як овоч, — підійшов він до неї ближче, поправляючи сукню, що сповзала постійно з плеч.

— І це всі? — не вгамовувалася вона.

— Ще й ви, Ваше Величносте, Ви маєте таку силу магії та можете самі спробувати, — зауважив старий цілитель дивлячись на них.

Астер обернувся та невдоволено глянув на нього. А потім повернувся знову до Глорії і з посмішкою сказав:

— Так Глорія, саме ти! Тепер ти маєш звикати до такого звання. І ти маєш точно таку потужну магію, як твоя мати.

— Прекрасно! — розвела руками Глорія, — І що мені тепер робити?

— Вона у тебе в середині, пульсує… я це відчуваю… тобі треба навчитися слухати її…

— Ще краще… — засміялася вона у відповідь, — А вже ж, зараз нафеячу…

Глорія повернулася до ліжка, сіла та глибоко здихнула. На очах почали набігати сльози від безвиході. До неї підійшов Астер та присів навколішки навпроти неї.

— Ми щось придумаємо. Я пошукаю, щось у наших королівських бібліотеках. Зберемо найкращих та давніх магів з усього королівства, але повернімо назад тобі крила, — заспокоював він її, допомагаючи лягти назад у ліжко, — Зараз лише зменшимо твій біль і ти відпочивай. Тобі дуже багато чого потрібно ще дізнатися та навчитися.

— В мене вже голова йде обертом від цього всього.

— От бачиш. Всьому свій час, — гладив Астер по її волоссю, — Зараз лише відпочинок. Я залишу з тобою твою нову помічницю Віолу. Якщо щось буде потрібно, звертайся до неї.

З натовпу вийшла молода приємна дівчина її віку. З темним прямим волоссям та яскраво зеленими очима. На ній була проста довга сукня з легкої тканини блідо-жовтого кольору. Вона вклонила голову перед Глорією.

Потім цілителі щось промовляли над нею, а їхні долоні сяяли легким зеленим світлом, що ще дуже дивувало Глорію. Вона відчувала, як її повіки тяжчають і їй хочеться спати. Напевно наклали на неї знову чари, подумала вона та провалилася у сон. Але вона зовсім не сердилася. Вона і сама була втомленою від всіх цих подій та болю, який поступово відступав.

Усі покинули її покої, окрім Віоли, що мала наглядати за нею.