Раді Вас бачити!

Глорія прокинулася коли вже світало. Вона окинула оком кімнату. Та була порожня.

“— Так, що то було в ночі!? — почала вона розмірковувати про себе, — Сон чи галюцинації якісь, викликані місцевою рослинністю!? У будь якому випадку, час вибиратися звідси та з цього “зачарованого лісу”, хай йому грець, доки ще не з'явилися якісь гноми чи гобліни."  Глорія посміхнулася сама до себе, потім сповзла з ліжка, знайшла свій рюкзак і пішла до низу сходами.

— О! Нарешті прокинулася. Добре ж тебе чари взяли! Я саме збирався навідатися до тебе і перевірити як твої справи, — почувся голос десь знизу.

— Е ні, не наснилося, — і вона сіла на сходи.

— Ну ж бо, спускайся. Я тебе не скривджу, — знову той самий приємний чоловічий голос.

Коли вона спустилася, то у вітальні був один з вчорашніх нічних гостей та двоє інших представники чоловічої статі. На одного з них вона відразу звернула увагу: високий статний парубок з довгим сріблястим волоссям, приваблива зовнішність, голубі як небо очі. Був одягнений у чорний жилет вшитий в приталений подовжений піджак з косими зрізами з низу, спереду і ззаду візерункова срібляста вишивка. І, звісно ж, дивний плащ як і у інших але він мав більше яскравіший колір. Інший юнак мав коротку стрижку на темне волосся, одягнений у тонку білу сорочку вільного крою, бархатний темно синій жилет і такого ж кольору брюки високої посадки.

— Дозволь тобі представити нашого м... — почав вчорашній сивий гість.

— Астер! Просто Астер. Обійдемося без формальностей Дивосіле! — обірвав його красень з сріблястим волосям і підняв руку, щоб той зупинився, — Присядь Глоріє, я так розумію, що нам є про що поговорити, — звернувся він до дівчини.

— Знову ці балачки, — закотила вона очі, — Я вже все розповіла вашому… одному з ваших вчора, — і вказала рукою на Дивосіла.

— Я знаю! Але я хочу уточнити деякі деталі. Розкажи чому ти шукаєш своїх батьків? Хто ти? Звідки? Чому їх втратила.

— Це я і намагаюсь сама з'ясувати. Мене виховувала прийомна родина з самого народження. Їм мене підкинули у автівку одна молода жінка, коли вони проїжджали неподалік цього лісу, а сама зникла без пояснень. Лише назвала їм моє ім'я, бо була якась нервова і весь час оглядалася, наче остерігалася когось чи щось.

     Астер повернувся у бік Дивосіла:

— Що скажеш на це? Ти тоді очолював з королем пошуково-каральний загін.

— Її історія досить виправдана. Це одна із версій, яку ми й досі не знали. Бо зі слів зрадників — вони переслідували помічницю королеви, яка намагалася врятувати дитя та вбили їх обох у світі людей. Але тіл ми їх так і не знайшли ніде: ні  на околицях, ні серед лісу, а вони не надали доказів. І якщо вона опинилася у безпеці, мене цікавить де Цинія?

— Я розумію твоє хвилювання. Але ми неодмінно знайдемо твою дружину і доставимо додому живою… чи залишки, як би це прикро не звучало. Але мене більше бентежить її вигляд! Вона не схожа трохи на нас, але може бачити цей зачарований будинок, чого не може будь-яка людина.

— Враховуючи той факт, що вона народилася тут у світі людей, за межами Файфею, а крила остаточно формуються у віці, коли дитина вже добре стоїть на ногах та починає ходити — то можливий такий варіант, що вони серед людського середовища просто не розвинулися як слід, або мати і Цинія наклали якесь закляття.

— Хм... — задумався Астер.

— Я вибачаюся звісно. Але не можете мені пояснити про що ви там пліткуєте, і що це за мова на якій ви розмовляєте? Це не гарно з вашого боку. Я теж хочу знати, — не витримала Глорія. — Ви пообіцяли мені подробиці, тож....

— Це дуже давня мова. Люди нею ніколи не користувалися і не знали, — пояснив Астер.

— Заждіть! — Глорія скочила до свого рюкзака і трохи покопирсавшись, дістала звідти старий потертий папір і простягла своїм гостям, а разом з ним і малюнок будиночку, — Це вона? Це ваша мова? І цей малюнок будиночку… тепер я зрозуміла, що це за будинок…

Астер взяв до рук папір. Хутко окинув оком. До нього приєднався Дивосіл.

— Звідки в тебе це? — дуже здивувався він.

— Це все що мені лишили у моїх пелюшках в спадок мої батьки перед зникненням.

— Цей папір з королівської канцелярії. Печатка королівства навіть є, — констатував Дивосіл.

— Що? Що там написано? — не могла втриматися Глорія.

Астер поглянув на Дивосіла, потім на Глорію і почав читати зміст:

Моїй любій донечці Глорії-Канна Лантана!

Якщо ти читаєш цей текст, значить нас поруч з татом не має,

а може, навіть немає в живих.

Сподіваюся, що хоча б Цинія (моя помічниця) буде поруч з тобою

та все тобі пояснить і навчить поза межами королівства.

Де б ти не була і хто б тебе не виховував, знай,

що ти належиш до королівського роду благородних фей.

У твоїх жилах тече кров древніх верховних предків.

Ти, і тільки ти єдина спадкоємиця трону Фанфей по праву народження.

Прислухайся до свого серця та внутрішнього світу —і вони неодмінно приведуть тебе до рідного дому через підказки.

Твої предки і твоя сила тебе не покинуть, і завжди будуть поруч.

Твоя завжди любляча мама Гліцинія-Нігела Лантана.