Раді Вас бачити!

Астер, наче куля вилетів назад через вікно, забувши про двері. Він не розумів, що його так збентежило та лякало в цьому. Як малолітній хлопчисько, що щойно повернувся зі свого першого побачення в житті. Його серце ще гучно гупало, її тісні обійми на його шиї ще нагадували про себе. А її запах ще чітко відчувався навколо нього в повітрі.

Це наївне, загублене часом дівчисько викликало в ньому шалену хвилю емоцій та почуттів. А ще більше йому подобалася її наполохана реакція. Наче вона утнула якусь дурницю і боялася зізнатися. Чи була б вона такою самою цікавою та неординарною для нього, як зараз, якби зростала тут за нормальних обставин?

* * *

Глорія сіла на ліжко, обхопивши себе руками за талію де ще залишилося тепло від рук Астера. Вона не могла зрозуміти, що відбувається в середині неї. Чому їй стало так гаряче всередині, чому огортало тепло і було приємно, коли він притискав її. Що це за невідомі їй до нині відчуття.

У світі людей, де вона виросла, мала досвід стосунків з хлопцями. Але досить скудний. Їй не подобалося як вони поводилися по відношенню до неї. Вона не відчувала ніколи нічого подібного, коли хтось торкався її. І вони завжди намагалися зробити це здебільшого без її дозволу. А поцілунки більше викликали відразу, а ніж насолоду та задоволення, їхніми спробами пропихнути свої язики якомога глибше. Та їхні руки, що весь намагалися залізти їй під спідницю чи у ліфчик.

Вона уявляла собі це трохи романтичніше, як у фільмах або у книжках чи з розповідей дівчат. Але зовсім не так, як вели себе однокласники.

А тут одні обійми... наробили трепету у її серці більше ніж усі взяті попередні побачення чи залицяння хлопців.

Глорія так і лягла відпочивати на ліжко, обіймаючи себе за талію. Але ці приємні відчуття так само і лякали її. Вона обіцяна іншому і має думати про майбутнє одруження з королем, а не думати про його підлеглого, в обіймах якого щойно розчинилася, наче роса на сонці. «Але ж  я королева, як не як! Чому я маю коритися наказам інших. Я неодмінно зміню цей дурний закон з одруженнями проти волі!» Так вона і заснула у своїх роздумах та приємних спогадах.

* * *

Наступного дня вона вирішила поснідати на одній з терас, вид якої виходив на чудовий сад замку. Навколо рясніли квіти та дерева, що бавили своїми пахощами. Їй пригадалися ранки з бабусею на задньому дворі, коли вони пили запашну каву чи чай з її неперевершеною випічкою.

«Цікаво, як вона там? Напевно дуже хвилюється за моєї відсутності. Може поговорити з Астером, щоб зробити візит до неї…?» думала про себе Глорія.

До сніданку їй подали трав’яний чай з яблучним пирогом та фрукти. Вона їла не поспішаючи. Їй хотілося розтягти цю приємну тишу, наповнену її спогадами як найдовше, що навіяло запахом сніданку.

Десь поряд була її охорона. Вона могла їх не бачити, але знала, що вони завжди на по готові захисту.

Віола також відпочивала десь неподалік. Здається вона була поряд з одним із охоронців. Глорія вже не вперше помітила, як вони дивляться один на одного та фліртують між собою, особливо коли поруч з нею Астер зі своїм охоронцем. Тоді вони могли навіть десь усамітнитися на цей час.

Далі, за розкладом, у Глорії були заняття з мови та історії, вивчення законів та магічних предметів. Саму магію вона ще не практикувала, а лише вчилася відчувати та опановувати енергію в середині себе.

Після занять з  Гімлі, вона домовилася з Віолою про повну екскурсію замком, де ще вона не встигла побувати. Бо в вечері мала відбутися церемонія поховання Цинії.

Віола водила її замком, презентуючи кожне приміщення. Весь другий поверх був призначений для кімнат відпочинку власників замку та гостей. Одна з кімнат виявилася зачиненою.

— Дивно. Що там може бути? — поцікавилася Глорія.

— Не знаю ваше величносте ніколи не підіймалася другим поверхом до вас. Але якщо хочете, я перепитаю інших, хто має ключі.

— Дякую.

На першому поверсі окрім кухні, обідньої зали та бібліотеки — розташовувався великий зал з троном, для святкових та урочистих церемоній. Навпроти було приміщення трохи менше з довгим столом та стільцями для нарад та засідань. Складські приміщення, прилеглі будинки для обслуговуючого персоналу. Казарми для військових та охорони, а також їхні тренувальні майданчики.

Глорія відкрила для себе ще одне дуже затишне місце приховане за садом — чудова купальня з термальною водою із каменю, що мала вигляд натурального природного куточка. Зі стін замку виступали камені, наче це було серед скель, з яких звисали чудові квіти. Навколо також росли різні квіти, а у воді плавали ніжні пелюстки, наче їх щойно додали у воду.

 Сам замок розташовувався на не великому пагорбі, щоб було видно долину, де розташовувалося місто з одного боку та прилеглі лісові насадження, де також розташовувалися поселення з іншого боку. Та позаду замку височіли гори та скелі. Деякі з них уходили високо у небо та ховалися за хмари.

— Наш замок не такий гарний та величний, як той, що будується для вас та майбутнього короля, в якому ви будете жити після весілля, — зітхнула Віола із заздрощами та вказала рукою у бік гір, — Він якраз на межі двох королівств і кажуть, що з ратуш навіть видно обидва наші міста.

— Замок і справді виглядає по казковому гарно… — зауважила Глорія, побачивши будівлі з білого каменю, що виступали прямо зі скель, а під ним спадав водоспад. А потім насупила брови, — Але… як згадаю, що жити там буду з нелюбом… то ніяка велич і краса не буде у радість, а життя перетвориться на в’язницю.

— Не кажіть так… — захіхікала Віола, — Ви неодмінно покохаєте один одного і будете жити у мирі та злагоді! А я буду жити з вами та глядіти ваших діточок… і своїх, можливо.

— То он в тебе який план! Тобі аби у палац той перебратися! — оживилася Глорія від її слів, — Ти скоріше своїх народиш… я бачила як ви з охоронцем дивитеся один на одного…

— Так, ми кохаємо один одного… — червоніла Віола та ніяковіла, зціпивши руки від сорому і ховаючи погляд.

— Але ж ти виглядаєш дуже юною… скільки тобі років?

— Мій «прихований сад» вже дозрів, якщо ви це маєте на увазі… — соромилася Віола.

— Дозрів хто?... Це ти маєш на увазі місячні?... То ти ще не повнолітня? — злякалася Глорія.

— Я не розумію значення ваших слів… Я не знаю, як це мовою людей… Але наш «прихований сад»…, — і Віола вказала долонями нижче живота у зоні лобка, — дозріває у 160 років. І тоді ми вже можемо займатися «мовчазною магією».

— «Мовчазною магією»? — з посмішкою та подивом перепитала Глорія.

— Це коли його «кришталева стріла» проникає у вашу «чашу квітки»! — намагалася більш детально пояснити вже Віола, показуючи на пальцях.

— Тобто … ви вже вдвох займалися сексом… «мовчазною магією»? — намагалася вона не розсміятися.

— Так. Флокс вже зірвав мою «сріблясту печать»!

— Я вже геть заплуталася з цими вашими садами… чашами… жезлами… — видихнула Глорія, ледь стримуючи сміх.

— Ну… ми маємо багато назв для цього, але мені подобаються ці… Я, напевно, скажу Гімлі, щоб він вам пояснив вам усе з точки зору науки… по книжках. Так ви краще усе зрозумієте на малюнках.

Глорія лише стримувала сміх, прикриваючи долонями вуста та відводила погляд.