Раді Вас бачити!

Глорія стояла як вкопана з відкритими вустами. В той момент вона була шокована почутим і не знала що їй сказати. Радіти від того, що нарешті дізналася зміст листа та своє походження чи збожеволіти та сміятися від почутої інформації. Бо їй здавалося це все повною маячнею. І вірити в це мозок відмовлявся повністю.

— Присядь! — звернувся Астер до Глорії, побачивши її реакцію.

— Як в таке в загалі можна повірити. Я про це знаю лише з дитячих казок. Це все міфи, вигадки...

— Не хочу тебе розчаровувати але... — і Астер розправив свої крила. Точніше його плащ, що переливався різними кольорами, раптово став крилами. Інші з присутніх зробили те саме.

— А тоді чого в мене їх не має якщо я одна з вас? — раптом осяяло її.

— Для нас це також загадка поки. Ми це з'ясуємо. Якщо ти нам сказала правду і не є таємним посланцем від наших ворогів пікселів! — з настороженістю поглянув на неї Дивосіл.

— Кого? Це ще хто такі? Навіщо мені вам брехати? Це ваші розповіді більше схожі на брехню. Я лише хочу дізнатися про своїх батьків і чому не вони мене виховали!? Чому вони мене покинули? Тому не претендую ні на які титули там ваші чи статки “королівські”, — уточнила вона на цьому слові, — Я вдячна родині, що мене прихистили як свою і виховала. Я лише хотіла дізнатися чи є в мене ще хтось з рідних.

— Заспокойся! Дивосіл не хотів тебе образити. Він дуже обережний в цій справі бо довелося спіткнутися зі зрадою та підлістю у королівстві у свій час , — сів  він поряд за стіл.

— В мене голова йде обертом від всієї цієї інформації — вхопилася за голову Глорія. Чому у листі так мало інформації? Що вона мала на увазі?

— Можливо твоя мама була обмежена в часі для написання довших поем. Вона може не сподівалася, що так може скінчитися трагічно і тобі знадобиться більше інформації. Або не хотіла конкретики, щоб не наражати королівство на небезпеку. Ти краще подумай про ті підказки, що вона згадувала.

— Та нічого такого особливого я не помічала... Окрім моїх кольорових снів де було дуже гарне місто, музика така мелодійна грала весь час, наче флейта... а останнім часом і якась жінка гарна, але не та що була тут.

— Можеш описати побачене у своїх снах?

— Я вам зараз покажу фото з телефону, я фотографувала кілька своїх робіт на телефон перед цією подорожжю, — вона полізла знову до сумки, — До речі, зі мною була ще одна річ, — додала Глорія та розкрила свою долоню.

На ній лежала обручка з синім камінцем.

— Мені знайома ця річ, - відразу ж відреагував Дивосіл, — Воно належало королеві. Цю каблучку було зроблено на замовлення короля спеціально для їх заручин. Я ще тоді був його придворним помічником коли це все відбувалося. Він казав, що цей камінець нагадує її прекрасні сині очі.

— Це означає, що вона передала її тобі, щоб не виникало ніяких сумнівів щодо походження. Надзвичайна ситуація таки принудила до крайніх вчинків, — здихнув Астер.

— Ось ці картини з моїх снів, — почала вона показувати одне за одним фото чоловікам.

— Це наш край, це квітучі дерева з нашого світу, і з твого дому... — коментував Астер.

— Зажди, прогорни назад, портрет... — попрохав Дивосіл. Глорія прогорнула фото, — Це ж дуже схоже на нашу королеву, твою маму!

— Моя мати!?

— То вона якось пробралася у твої думки, значить зв’язок не зовсім втрачено! — посміхнувся Астер.

— А мої батьки? Що з ними? Я можу їх побачити? — зраділа Глорія.

— Це дуже довга історія, Глорія. Але ж ти тут саме для цього. Тому я коротко повідаю тобі ситуацію, що склалася і чому тобі довелося переховуватися.

Астер повернув свій стілець навпроти неї і почав:

— Багато років тому, король пікселів, затіяв дуже серйозну боротьбу з нашим народом. Його ціллю було максимальне знищення нашої популяції… та як виду в майбутньому. Тому вони роками шахрайськими шляхами проникали в наші родини, схрещуючись з нашими чоловіками та жінками щоб змінити днк роду. Просували протизаплідне зілля в їжу серед нашого народу. Таким чином вели потаємну війну. А коли король, твій тато, викрив їх і почав знищувати один за одним, то вони вже не приховуючи своїх намірів, посягнули на саме дорогоцінне — його дружину… твою маму, яка була в той час вагітна тобою — і пішли у відкритий бій.

— Тому мене і вирішили віддати, як ви кажете на виховання у інший світ, до людей, щоб вберегти?

— Не зовсім, — долучився Дивосіл, — Коли в палаці стало небезпечно, король наказав вберегти вагітну дружину, яка вже мала от-от народити, хоча б на той час доки тривав бій. Бо з їхньою мізерною магією, в них зовсім не було шансів. Вони мали переваги лише своєю чисельністю. Я в той момент, з нашою армією, був з ним у бою. Моя дружина, Цинія, та ще кілька придворних помічників з охороною, були в цей час з королевою та намагалися переховувати її доки все не закінчиться і стане безпечно. Так вони опинилися аж в цьому будиночку, щоб перечекати. Бо він не використовувався вже дуже багато століть і про  його існування практично знали лише одиниці.

— Чий цей був будинок? Чому він один тут серед лісу, але все ще у такому чудовому стані, якщо тут століттями ніхто не жив?

— Він утримується завдяки магії. Це свого роду портал між нашим світом та світом людей.  Але його люди не можуть бачити та використовувати.

— Дякую за пояснення! — язвила Глорія, — Тепер повернемося до основної історії.

— В твоєї мами почалися трохи передчасні пологи. Вона вимушена була народити тебе тут, поза межами нашого світу. Пологи були складними, почалася кровотеча. Королева не змогла протриматися довго. А біля неї була лише покоївка, Цинія, моя дружина. Коли ми її знайшли, вона вже була мертва тут, сама. А поруч нікого не було, ні дитини, ні помічниці Цинії. Тож, як вже наголошувалося раніше, зрадники були всюди. Вони дізналися про це місце і проникли сюди закінчити свою справу.

— То ось ця дивна жінка, що підкинула мене в автівку до прийомних батьків, а сама відволікла увагу, щоб врятувати мене.

— Виходить, що так. До сьогодні ми не знали цього. Усі, хто був поруч з королевою були мертвими. Ніхто не міг нам розповісти, що сталося і куди зникла Цинія з дитиною. Ми вірили, що вона десь далеко у безпеці з тобою переховується і при слушній нагоді повернеться до дому. Навіть коли пікселі повідомили, що вас обох було вбито, їм не повірили. Ми шукали вас днями і ночами навкруги. Встановили вартових до порталу.

— Але до мене так мамина помічниця не повернулася за всі роки, щоб забрати. Ніхто не встановив зв'язок, нічого не розповів і не пояснив.

— До королівства вона також не повернулася. ЇЇ ніхто не бачив з часів твого народження та смерті королеви.

— Заждіть. А хто тоді мене направив сюди? Хто зустрів тут?

— Це дуже цікаве питання. Якщо вона весь цей час переховувалася, то чому не дала про себе знати нікому?  — звернувся до Дивосіла Астер, — і чому з'явилася лише вчора і знову зникла?

— Хіба що.... вона дійсно загинула тут десь і її душа досі блукає між світами, бо має не завершені справи, що і пояснює її молодий вік. Таке диво присутнє у світі людей, — пояснила Глорія.

Астер поглянув на Дивосіла: — Ми сформуємо спеціальний пошуковий загін щоб знайти її залишки і повернемо в рідний край, щоб вона на решті змогла отримати вічний покій. Вона зробила все що змогла і виконала свою місію. Час їй відпочити. Дивосіл кивнув йому у відповідь, стиснувши від болю вуста.