Раді Вас бачити!

Після ситної вечері вони вирішили трохи пройтися до того місця, яке пообіцяв показати Астер. Шлях знов пролягав за замком у бік озера.

—  А звідки феї так добре розуміють мову людей?

— По перше, це магічні знання здебільшого. А по друге, багато сотень років назад ми всі жили разом у мирі і злагоді. Але згодом… люди ж самі і почали порушувати ці правила. Жага до наших надприродних сил взяла верх. Почалися експерименти… багато жертв з боку наших… Тому нам довелося покинути їх світ та сховатися подалі від жадібних та кровожерливих очей. Навіть по ці дні ми маємо наслідки. Й досі намагаємося позбирати тіла усіх жертв та ліквідувати увесь біологічний матеріал, який їм вдалося зібрати.

— То ці всі казки виходить не вигадки? А реалії минулого?

— Саме так.

Вони дісталися того ж місця, що й останнього разу біля озера. Сонце майже сідало вже за горами. Обрамлячи верхівки гір у золотавий колір, що змінювався поступово на рожевий. Співи птахів стихали та натомість — почали дзижчати деякі комахи та жаби.

— Як тут гарно на заході сонця…

— Зажди доки сонце зовсім сяде і ти побачиш справжню красу! — посміхнувся Астер.

Вони сіли під тим самим розлогим деревом. Дзюрчання маленького водоспаду було чути тепер краще, коли навколо запанувала вечірня тиша. Астер спостерігав за Глорією та тихенько посміхався собі від того, як вона реагує на все навколо. А коли із заходом сонця почали запалюватися вогники навколо, наче хтось розвісив святкові гірлянди — вона зовсім відкрила рота від здивування. Ліани, що спускалися з дерева  до води, виглядали наче павутина усипана росою, в яких грають промені світла.

— Це справжнісінька магія, — дивувалася та захоплювалася Глорія, — мені тут дуже подобається. Все так… по казковому… Це тепер буде моє улюблене місце. І в день і в ночі.

— Буду знати тепер де тебе шукати. До речі, в мене для тебе є дещо, — Астер дістав з кишені прозорий коштовний камінчик у вигляді краплі води на канатику, — Це комунікаційний кришталь. Обрав для тебе саме такий варіант, бо для перстня на твоїх тендітних руках буде виглядати занадто масивно.

— І як ним користуватися? Сподіваюся в мене вийде.

— Коли тебе викликатиме хтось на розмову — кристал засяє зеленим. Щоб здійснити комунікацію — достатньо й прошепотіти «дозволити контакт». Для завершення розмови — «контакт завершено». Все просто.

— Це для тебе просто. А я й елементарною магією не володію.

— Давай спробуємо. Цей предмет магічний. Не потрібно бути чарівником, щоб оволодіти цією навичкою. — І Астер відійшов від Глорії та прошепотів щось до свого перстня.

— Він сяє, — зраділа Глорія, — на що Астер зробив міміку «то роби як я вчив»! Вона зосередилася на камінці і промовила — «Дозволити контакт»!

— От бачиш як все просто! — почула вона голос в голові, але вуста Астера не ворушилися і він лише посміхався.

— Ти в  моїй  голові? — запитала вона і глянула на нього здивовано.

—  Цей кришталь працює телепатично. Тобі не обов’язково озвучувати свої слова. Можеш просто відповісти подумки, — просто звів брови Астер, дивлячись на неї не відкриваючи й рота.

— Ось так просто? — прокрутила фразу вона в голові.

—  Все так просто! —почула вона у відповідь голос знову десь в голові, наче хтось невидимий шепотів їй на вухо.

— В мене вийшло! — тицьнула вона палець у його бік, але тепер її вуста були зімкнені.

— Молодець! А тепер заверши розмову!

— Теж подумки?

— Звісно! Немає різниці можна й подумки, кивнув Астер.

— «Завершити контакт»! — і кришталь перестав сяяти.

— Тепер можеш викликати мене чи будь кого на розмову або допомогу. Головне вказати ім’я та подумати про ту особу, з якою хочеш зв’язатися, — підійшов він вже ближче до неї.

— А що потрібно промовити для виклику співбесідника?

— Зосередься на камінці, а потім на тій особі, з якою хочеш здійснити контакт і промов: «викликаю Астера»!

Глорія взяла у руки камінчик, довго дивилася на нього, потім закрила очі і промовила про себе: — «Викликати Астера», — та розплющила очі, перевівши погляд на його перстень. І він засяяв.

— От і все! Вітаю з першими навичками в новому світі для тебе.

Глорія раділа, наче дитина новій забавці. Потім вона ще попрактикувалися, викликаючи Віолу, що лишилася в замку на час прогулянки.

На її прохання вони ще посиділи у цьому чарівному для неї місці. А потім, Астер запропонував їй здійснити політ назад до її замку замість того, щоб долати знову відстань пішки.

Він підхопив її на руки і здійнявся високо над землею до неба. Глорія обхопила його міцно за шию та притислася ще міцніше.

— Не бійся, я тебе не впущу, — відреагував швидко Астер, хоча йому подобалося, як вона притискається до нього так близько. І він відчував її наполохане серце, що шалено калатало та аромат м’якого тепла від  білого мускусу з солодкою ваніллю, залишаючи відчуття ніжності і спокуси.

Глорія трохи ніяковіла від такої близькості. Вона відчувала його міцні м’язи та тепло, що йшло від тіла. І нарешті уловила його п’янкий запах: спершу свіжа морська хвиля з легким цитрусовим відтінком, яка поступово залишала теплий, солодкуватий післясмак.

Її лице залилося червоною фарбою і вона боялася підвести голову, щоб бодай не зустрітися з ним поглядом. Тому роздивлялася сяюче місто, над яким вони пролітали.

Легкий вітерець, під час руху та від змахів крил обдував її тіло, що горіло від жару, який палав в середині наче вогонь. Астер летів не поспішаючи, щоб не налякати перший раз її подібним досвідом та насолоджувався її міцними обіймами.

Доставивши «її величність» прямо до кімнати через вікно, він поставив Глорію на підлогу, все ще тримаючи за талію. Він не хотів так швидко її відпускати.

Руки Глорії затрималися на його грудях, і вони нарешті зустрілися поглядами. Тихо… посеред кімнати… у яскравому місячному світлі, здавалося, ніби весь світ зник. Тільки їхнє внутрішнє полум'я, що спалахнуло від одного погляду, палаючи з неймовірною швидкістю, готове спалити їх обох до попелу.

—  Дякую тобі за сьогоднішній вечір, — нарешті оговталася першою Глорія.

— Так. Звісно. Радий, що тобі сподобалося, — прибрав руки за спину Астер, наче почуваючись винним, що щось зробив не те.

— На добраніч. Ще побачимось.

— На добраніч. — Відступав назад до вікна Астер, трохи плутаючись у ході.