Раді Вас бачити!

Астера викликав на зустріч Дивосіл. Він саме повернувся з кількаденної пошукової бригади.

— Ну, що? Вдалося знайти щось?

— Так, — з сумом відповів він і вказав на ящик, що стояв поруч.

— Можна мені глянути? — обережно спитав Астер. На що Дивосіл лише кивнув, зціпивши зуби та стримуючи сльози.

Астер обережно відкрив кришку. Там лежали кістки, на яких залишився зітлілий одяг та ганчір’я.

— Ми почали пошук у іншому напрямку, за розповідями Глорії, — продовжив Дивосіл, втамовуючи біль, — Згодом натрапили на дивний курган серед ущелини… Сюди ми переклали її в точно такому ж положенні як і знайшли. І зверніть увагу на цей мотлох біля рук. Враховуючи таке положення, вона наче пригортала щось цінне до себе. А це між іншим, плащ королеви.

— Виходить, що вона прийняла усю увагу на себе, відволікаючи від дитини та даючи їм шанс зникнути якомога далі… Що ж... Як не прикро, але ціною свого життя, їй вдалося врятувати королівський рід.

— Навіть одяг той же, що описала Глорія.

— Мені дуже прикро, Дивосіле.

— Все нормально. Я вже майже змирився з її втратою за скільки років. Радий, що нарешті вона опинилася вдома і тепер може спочивати у спокої.

— Візьми вихідні стільки скільки тобі потрібно. І ми влаштуємо їй останню подорож з почестями, що варті королівської знаті. Вона на те заслуговує! —поплескав його по плечу Астер.

— Дякую.

Астер лишив його і пішов у свої покої. Він впав на ліжко та поклав руки за голову.

Голова йшла обертом. Вони всі очікували у королівстві появи її величності з родини Лантана… Але ніхто і не уявляв на скільки і як важко це все відбуватиметься. А тут ще й додалося проблем з її магією.

Зазвичай, у фей немає проблем з магією у людському світі. І усі її прояви вони завжди помічали. Будь-який сплеск надприродної енергії, що не притаманна людям. А тут — повна тиша скільки років.

Такого перебігу подій точно ніхто не міг не то, що передбачити, а навіть уявити, що таке, взагалі, може статися. Жодних подібних випадків не згадувалося у літописах ніде. Ніхто й гадки не має, як зарадити даній проблемі.

Жодних цілющих трав чи заклять з цього приводу…

Одна надія на щасливий випадок. І її здібності проявлять себе самостійно за певних обставин. Або через наполегливу та плідну працю над собою. Вони проявляться. Обов’язково. Питання тільки коли? Скільки потрібно буде часу на це?

Його роздуми перервала Дицентра, яка зайшла до його покоїв.

— Тебе не вчили стукати та питати дозволу перед тим, як зайти?

— З яких це пір я маю питати дозволу, щоб завітати у твоє ліжко? Чи ви всі геть там вже з розуму посходили з цією «королівською знахідкою»?

— Слідкуй за своїм язиком! Манери ніхто не відміняв.

— Щось ти про них не згадував, коли був зі мною у ліжку.

— Не забувайся де ти і з ким розмовляєш!

— Я між іншим, теж не від роду челяді! Забув, що я належу до родини Кореопсисів!

— «Належу»! Це ще досить гучно сказано! Бо на скільки мені відомо, їхнє  королівство дбають про свій статус та положення. А ти «зливалася у танку тіней і світла» з кожним другим у цьому королівстві. Мабуть тільки лінивий не тримав тебе у своїх обіймах, — видав смішок Астер.

— Та як ти смієш!?

— А ти думаєш інші мовчать, перед ким ти відкривала свої «ворота насолоди»? Ти лише легка здобич для «хвилі жаги» і не більше.

— Та ти… ти ще пожалкуєш про це!

— Я лише кажу як є. І ти тут ніхто! Я й досі не розумію, чого ти досі тут. І знаходилася весь час? Трон цього королівства вже давно був поділений з сусіднім. Тому спробуй свої навички у королівстві Брунерів. Там тебе мабуть ще не знають, — єхидно видав Астер та відвернувся від неї на інший бік.

— Ця ваша «недофея» новоприбула зі світу людей… Ще не відомо, що вона таке… Можливо це справа рук пікселів!

— Я не збираюся посвячувати тебе у всі справи та таємниці королівства. А ти, якщо не володієш інформацією — не розкривай рота зайвий раз, виказуючи свою некомпетентність! — вже обурився він.

Дицентра лише цикнула та вискочила з його покоїв, наче куля.