Раді Вас бачити!

Тож, одного літнього дня, зібравшись у кількаденну подорож, Глорія вирушила в дорогу. Вона взяла вже стареньку автівку дідуся та рано в ранці вже була на пів дорозі. Так, як літо було жарке і сонце пекучим, а автівка старого зразку не мала кондиціонування - Глорія вдяглася у короткі джинсові шорти та легку майку.

Попередньо вивчивши карту, вирішила навідатися в найближчий населений пункт, щоб розвідати чи відомо щось там місцевим з подій, що минули аж 18 років назад.

Перш за все вона навідалася до місцевого шерифа. Як з'ясувалося він вже був у віці та працював на даній посаді 38 років. Але нічим не зміг їй допомогти. Нічого подібного у звітах не значилося та і звернень від місцевих він не пам'ятав. Потім вона вирушила по вуличках розпитати старих людей про ситуацію. Можливо хтось  бачив чи прихищав жінку вагітну чи вже з дитиною, чи взагалі в їхній місцевості була іноземка... Але усі хитали головою та розводили руками.

Трохи засмучена, що таки і не вдалося пролити світло на її походження, останньою надією було проїхатися тим лісом. Але що вона там сподівалася знайти і сама не знала. Просто хотіла впевнитися, що зробила все можливе і її совість не докучатиме у майбутньому.

Перед тим як вирушити далі, вона вирішила перекусити у місцевій забігайлівці та розпитати там працівників про ліс. Може там є якесь поселення, що не помічено на карті. 

Прямо перед входом її зачепила якась дуже стара згорблена жінка:

— Час повертатися додому, — і стара вказала своєю палицею на ліс.

— Ви щось плутаєте, я приїхала зовсім з іншого боку, — занепокоїлась Глорія такій не радушній гостинності.

— Я лише вказала на те, що ти шукаєш. А вибір робити тобі, — буркнула стара у відповідь.

Глорія поглянула у бік лісу, що виднівся на горизонті, а потім вирішила розпитати стару, що їй відомо, але її і слід зник. Наче розчинилася у повітрі.

— Ви певно довго були у дорозі, раз розмовляєте самі до себе! — звернулася до неї жінка років сорок, що визирнула із-за кутка з цигаркою.

— Чому до себе? Тут жінка стара була, хіба ви її не бачили? — здивувалася Глорія.

— Вам певно голову напекло на сонці, чи голодні галюцинації? Заходьте до мого закладу — я пригощаю. Зразу видно, що не місцева і певно десь з далеку.

Глорія слухняно увійшла до кафе за жінкою. Але вона не божевільна і не марила. Стара з палицею дійсно була там і говорила до неї…

Забігайлівка була старенькою, але досить комфортною та чистою. З відвідувачів були лише пара місцевих чоловіків, що косилися в її бік та перешіптувалися між собою. Та ще один працівник на кухні. Жіночка яка її погукала схоже була власницею та офіціанткою одночасно. Та пройшла за стійку і почала поратися з їжею і паралельно розпитувати дівчину:

— Що така гарнюня робить у цьому богом забутому місці?

— Шукаю своє коріння, батьків, якусь рідню...

— Уф, хреново! То тобі потрібно до нашого шерифу. Він тут місцевий та в курсі усіх подій. Все в нього задокументовано.

— Я вже була в нього. Півдня потрачено з ним у пусту.

— Співчуваю. Та мушу зазначити, що населення тут досі мало і кожен все знає один про одного. Тому чиясь вагітність точно не промайнула б непоміченою. І не так вже в нас тут того покоління, що могло народжувати. А що саме тебе сюди привело?

— Саме у цій окрузі біля шосе мене підкинули, можна й так сказати, у машину моїм прийомним батькам. Тому я й подумала, що може звідси десь й походжу.

— А те, що це трапилося біля шосе і вона могла приїхати з будь якого напрямку, навіть десь з міста? — відразу зауважила офіціантка.

— От дурепа! я навіть про це і не подумала, — вона посміхнулася сама до себе та опустила голову. А потім прикрила долонею обличчя.

— Ну то нічого, головне що ти почала і просуватимешся далі у пошуках.

— Навіть не знаю. Це на стільки все складно. Мене виховали чудові люди, яким я дуже вдячна за це. І я не маю такої кількості інформації, щоб продовжувати пошуки у багатомільйонному місті. Ні імен, ні фото.... це як голку серед поля шукати.

— Діло твоє. Тобі вирішувати, що з тим робити. Я не знаю, щоб я сама робили у подібній ситуації. Може, якщо твої батьки чи хтось один з них прийняли таке рішення щодо тебе, то значить їм видніше було, що так для тебе буде краще.

— Я теж про це вже думала, що може мене таким чином від чогось вберегли. Завдяки такому їхньому вчинку я жива. Хто знає, щоб мене спіткало якби я лишилася з ними: смерть, голод, рабство, тортури...?

— Отож. Так що доїдай свою яєчню, пиріг з кавою та рушай додому до своїх батьків, що прихистили тебе.

— Так і зроблю. Але хочу проїхатися ще дорогою до дому лісом, що знаходиться неподалік вашого селища. Раз я вже тут, то перевірю все, що вже задумала. Не знаєте, може там є якісь невеличкі поселення давні чи поодинокі будинки, яких не відзначено на карті?

— Ні, ніколи такого нічого не чула. Тут часто серед відвідувачів бувають місцеві мисливці то якби щось і було - вони б неодмінно поділилися інформацією. До речі, зараз якраз один з них тут є, — вона вказала рукою на бородатого здорового чоловіка, у кепці та джинсовій куртці, що сидів у кутку та тримав гостру дерев’яну шпичку між зубів:

—  Рональд, можна тебе на кілька питань!? Дівчині потрібна допомога!

 Чоловік слухняно підійшов та вийняв шпичку з рота: — Що трапилося?

 Глорія дістала папірець з тим самим малюнком будиночку і показала чоловіку.

— Ви колись щось подібне бачили десь у лісі?

— Ні. Нічого і близько до цього! — похитав він головою.

— А може інші якісь будинки?

— Ні, вибачте, нічим не допоможу. Я вже бував там стільки разів, що вивчив добре усю місцевість за час полювання. Але і натяку на поселення там навіть і не було. Навпаки, там місцями такі непролазні хащі…ad1cb

— Зрозуміло. Не обнадійливо. Але я все одно проїдуся, — заховала вона малюнок назад до кишені.

— Якщо і хочете це зробити, то раджу зробити це до заходу сонця, — кивнув він у бік вікна-вітрини, — Там дике місце, дикі звірі і були випадки, хоч і поодинокі, але... духи лісу іноді граються з нашими мисливцями. Тому навіть ми зі зброєю не затримуємося там на ніч.

— Що ви маєте на увазі? — поглянула зацікавлено на нього Глорія

— Іноді вони граються з людьми і ті зникають на кілька днів блукаючи лісом. Іноді навпаки допомагають вибратися з пастки чи вкажуть вірну дорогу... кому як пощастить. Одного разу одного з наших три дні не було, блукав десь тим лісом.

— Хм, цікаво. Дякую за пораду. Матиму на увазі і хутко проїдуся околицями і ніде не зупинятимуся.

— Ой, Рональд, не лякай бідну дівчину. То напевно твої дружки були на підпитку. Ніхто і інколи не надав ніякої конкретики тому чи чітких пояснень. У лісі завжди все здається таємничим, особливо на заході сонця чи в ночі.

— Я лише попередив! — поклав він шпичку назад до рота та повернувся до товаришів.

— Тоді я мушу поквапитися, якщо хочу вчасно потрапити додому, — сказала Глорія і заметушилася збиратися, — Дякую вам за все.

— Та будь ласка. Успіхів у твоїх пошуках. Бажаю тобі знайти те що шукаєш!

— Дякую! — і на цьому вона пішла до автівки.