Спочатку:
На сторінку книги
Насуплена дівчинка сиділа на задньому сидінні машини. Склавши руки навхрест на знак протесту, вона не зводила погляду зі спинки автомобільного сидіння попереду. Знервований батько поглядував у дзеркало заднього виду. Не витримавши, врешті розірвав тишу:
— Алісо, донечко, ти ж їдеш до бабусі, а не невідомо куди, — дівчинка невдоволено фиркнула й відвернулася до вікна.
— Не звертай на неї уваги, потім ще дякуватиме — брюнетка щось інтенсивно набирала в телефоні.
— Леро, тебе зовсім не турбує, що вона з нами не розмовляє вже три дні?
— Боже, це ж підліток, — і, повернувши екран телефона до нього, тицьнула пальцем: — Глянь, як нам пощастило — вхопила гарячі путівки.
Батько нервово зиркнув на доньку. Він уже знав, чим це зараз закінчиться. Його темноволоса донька враз стиснула кулаки й закричала:
— Ось так, ви вчиняєте зі мною? Самі їдете на Мальдіви, а мене запроторите в якесь забите село? Без інтернету, без будь якої техніки да навіть без зв'язку з моїми друзями? Як ви можете так зі мною вчиняти?! — на її сірих оченятах уже збиралися сльози. Цим своїм виглядом вона різала батькові серце без ножа. Та мати відповіла їй на підвищених тонах:
— А чого ти очікувала, га? Що принесеш наприкінці семестру такі жахливі оцінки й матимеш розкішні канікули? Ні, Алісо, всьому є межа. І моєму терпінню також! Ти закінчила восьмий клас, але зовсім не думаєш про навчання. Тільки те й робиш, що сидиш у телефоні. Я ж попереджала: якщо твої оцінки скотяться нижче семи балів, я все в тебе відберу. І що ти зробила? Що? Правльна відповідь зірвалася й узагалі закинула навчання.
— Воно мені не потрібно! Я стану відомою блогеркою! —уже витерши сльози, вона з ненавистю подивилася в такі ж сірі очі матері. Та у відповідь пирхнула від незадоволення й звернулася до чоловіка: щоб не сидів мовчки й хоч раз став на її сторону.
— Любомире, ти це чув? Вона стане блогеркою! - і повернулася знову до доньки – Цікаво, за чиї ж гроші?
— Я й сама зможу заробити! — огризнулася Аліса.
— Звісно. А чому тоді крадеш із мого гаманця, м? — Лера вирішила добити доньку, яка вмить почервоніла від сорому. — Думала, я не помічу? Чи може закрию очі на крадіжку? А може розраховувала, що промовчу? То ти сама вчинила так і тепер це все росплата за твою жахливу поведінку.
Батько був приголомшений від почутого і, обернувшись до доньки
— Алісо, це правда?
— Я просто хотіла мати кишенькові гроші… Ви ж у мене все забрали!
— Ось бачиш, Любомире, до чого призводить твоє потурання! Довиховував доньку — тепер вона кишенькова злодійка. Нехай у селі посидить два місяці, зрозуміє, як жити без гаджетів і брендових речей. От тоді почне цінувати те, що має.
Тепер і батько став хмурний. Аліса зрозуміла, що втратила останнього союзника. Решту дороги всі мовчали. Атмосфера була вкрай гнітючою. Коли машина минула табличку з назвою села й до місця призначення залишалося якихось п’ять хвилин, вони помітили при дорозі біловолосого хлопця з рюкзаком на спині та повним пакунком у руках. Він йшов неквапливо в напрямку села. Побачивши його, чоловік виїхав на узбіччя й зупинився.
Хлопець зрадів і підбіг до відчиненого вікна:
— Добрий день! Підвезете? — його посмішка була максимально дружньою.
— Чому б не підвезти сина мого давнього друга? Сідай, Сергію.
— О, дядьку Любомире! — зрадів той ще більше. — Давно вас на батьківщині не бачили!
— Та так… Сідай, поговоримо дорогою. Речі, правда, доведеться тримати в руках, бо багажник забитий під зав’язку.
— Без проблем! — хлопець відчинив задні двері й одразу зустрівся поглядом із сіроокою дівчиною.
Не встиг він нічого збагнути, як Лера привітно защебетала:
— Вітаю, Сергійку! Я ж пам’ятаю тебе зовсім крихітним. А ти он яким гарним парубком виріс!
— Та ну що ви, звичайний сільський хлопець, — зніяковів той.
— Не кажи дурниць, — хіхікнула жінка й представила: — А це наша донька Аліса.
— Приємно, —хлопець умостився поруч, мимохіть потіснивши дівчину своїми пакунками.
– Ще цього бракувало, — буркнула та й підсунулася максимально до власних дверей. Не хотіла навіть торкатися хлопця. Побачивши її поведінку, утрутився батько, який знову виїхав на дорогу:
— Не зважай — вона розчарована, бо її покарали. Ось тому так і поводиться, а насправді вона гарна дівчинка.
— А от я про свою доньку так би не сказала, — буркнула його дружина. Відчувши тягучу атмосферу, хлопчина вирішив розрядити її:
— А я б сказав, що гарна. Вона ж на вас схожа — Мати розпливлася в посмішці, а от Аліса пропалила хлопця поглядом, сповненим щирої ненависті.
— Ох, компліменти я люблю, дякую! Що там твій батько? Досі тракторами займається? –
— Ні, він тепер усе перекладає на найманих працівників або на мене. Каже, статус уже не той, щоб фермеру самому в тракторі сидіти.
— О, звісно! Наш Мирон вже великий цабе на селі. - та перевів погляд від дороги до блондина - То що, зустрінеться наша зірка села зі старим другом?
— Думаю, він буде дуже щасливий. Бо я вже й забув, коли бачив його не над паперами в кабінеті, —
Ось так за розмовами вони під'їхали до великого двоповерхового будинку, біля якого стояли позашляховик і новенький трактор.
— Тоді як розвантажимося, я підскочу до вас, — пообіцяв Любомир.
— Передам батькові. Дякую, що підвезли! — Сергій вискочив із машини й попрямував до власної хвіртки, навіть не озирнувшись.
— Ех, швидко чужі діти ростуть, — зітхнув Любомир.
— А нічого, що твоя донька лише на рік молодша від нього?
— Ех всі діти так швидко ростуть, — посміхнувся чоловік, і дружина теж. Єдина, кому все це дуже не подобалося, дівчина на задньому сидінні.
