Раді Вас бачити!

Розділ 9. Повернення Вероніки

Ранок у маєтку Стасіусів розпочався незвично тихо.

Таїсія прокинулася ще до сходу сонця. Першою річчю, яку вона побачила, був маленький плюшевий ведмедик із червоним бантом.

Вона усміхнулася й притиснула його до себе.

Учорашній вечір здавався сном.

Перше зізнання.

Перший поцілунок.

Обіцянка Тимофія.

Вона ще довго не могла повірити, що все це сталося з нею.

Таїсія швидко одягнулася й вийшла до саду.

Там, серед троянд і старих магнолій, уже працював Тимофій.

Він обрізав сухі гілочки на кущах, коли почув кроки.

Побачивши Таїсію, хлопець одразу усміхнувся.

— Доброго ранку.

— Доброго, — тихо відповіла вона.

Вони на мить просто подивилися одне на одного.

Тепер між ними була таємниця.

Особлива, тепла й трохи страшна.

Адже Тимофій був не просто хлопцем, якого вона кохала.

Він працював садівником у її родині.

І Таїсія чудово розуміла: її батько може ніколи не погодитися на їхні стосунки.

— Ти виспалася? — запитав Тимофій.

— Майже.

Вона усміхнулася.

— А ти?

— Після вчорашнього вечора? Навряд чи.

Таїсія засміялася.

— Тихіше. Нас можуть почути.

— Нехай.

— Тимофію!

— Добре, добре.

Він усміхнувся й повернувся до роботи.

Таїсія ще кілька секунд дивилася на нього, а потім повернулася до будинку.

Вона не знала, що за вікном другого поверху за ними вже хтось спостерігав.

---

За кілька годин до маєтку під'їхав автомобіль.

Дверцята відчинилися, і з машини вийшла Вероніка.

Старша сестра Таїсії повернулася після кількох тижнів відсутності.

Вона була елегантною, впевненою в собі й завжди чудово знала, чого хоче.

Вероніка зайшла до будинку й одразу зустрілася з матір'ю.

— Нарешті ти приїхала, — Софія обійняла доньку.

— Я теж скучила.

Вероніка озирнулася.

— А де тато?

— У кабінеті.

— А Таїсія?

Софія трохи зам'ялася.

— У саду.

Вероніка підняла брови.

— Знову?

Вона не стала більше нічого питати.

Через кілька хвилин Вероніка вийшла на терасу.

І саме тоді побачила сестру.

Таїсія стояла біля клумби й щось говорила Тимофію.

Вероніка одразу помітила, наскільки близько вони стояли одне до одного.

Тимофій усміхнувся.

Таїсія торкнулася його руки.

Вероніка завмерла.

А потім на її обличчі з'явилася посмішка.

Вона все зрозуміла.

— Ось воно що…

Вероніка залишилася стояти в тіні.

Вона давно не любила молодшу сестру.

Їй здавалося несправедливим, що саме Таїсія отримувала від батька стільки любові й уваги.

А тепер доля сама дала їй чудову можливість.

Садівник.

Звичайний хлопець.

Без грошей, без впливу, без відомого прізвища.

Вероніка ледь стримала задоволену усмішку.

— Тато цього не переживе.

---

За обідом Вероніка спеціально сіла поруч із батьком.

Олексій саме читав листи, коли донька невимушено сказала:

— Тату, а ти знаєш, що в нашому саду відбувається щось цікаве?

Олексій підняв очі.

— Що саме?

Вероніка зробила вигляд, що вагається.

— Не знаю, чи варто мені говорити.

— Якщо почала, то кажи.

Вона тихо зітхнула.

— Я бачила Таїсію з Тимофієм.

Олексій насупився.

— З нашим садівником?

— Саме з ним.

За столом запала тиша.

Софія уважно подивилася на Вероніку.

— Вероніко…

— Я просто кажу те, що бачила.

Олексій відклав лист.

— Що між ними?

Вероніка ледь помітно усміхнулася.

— Думаю, тобі краще запитати в Таїсії.

Олексій різко підвівся.

— Де вона?

— У саду.

Він вийшов із їдальні.

Вероніка залишилася сидіти.

Її очі блищали від задоволення.

Вона чекала.

Їй хотілося почути сварку.

Хотілося побачити, як батько розчарується в Таїсії.

А найбільше вона сподівалася на одне.

Що Олексій вижене сестру з дому.

---

Таїсія саме поливала квіти, коли почула голос батька.

— Таїсіє!

Вона обернулася.

Олексій стояв біля садової алеї.

Поруч із ним була Вероніка.

Тимофій одразу опустив очі.

Таїсія зрозуміла.

Їх викрили.

— Тату…

— Це правда?

— Що саме?

Олексій подивився на Тимофія.

— Що між тобою і нашим садівником щось є?

Таїсія набрала повітря.

— Так.

Тимофій зробив крок уперед.

— Пане Олексію, це моя провина…

— Я не розмовляю з тобою.

Хлопець замовк.

Таїсія стала перед ним.

— Не треба його звинувачувати. Це наші почуття.

Олексій дивився на доньку з болем.

— Ти розумієш, що він працює в нашому домі?

— Розумію.

— І ти справді його кохаєш?

— Так.

Вероніка стояла трохи осторонь і ледве приховувала задоволення.

Вона чекала вироку.

Олексій довго мовчав.

Потім сказав:

— Тимофію, залиш нас.

Хлопець неохоче пішов.

Таїсія проводила його поглядом.

Коли вони залишилися самі, Олексій тихо сказав:

— Я не хочу, щоб ти страждала.

— Тоді не змушуй мене відмовлятися від нього.

Вероніка не витримала.

— Тату, ти ж не дозволиш їй продовжувати це?

Олексій повернувся до старшої доньки.

— Вероніко, це моя сімейна справа.

Її усмішка зникла.

— Я просто хотіла допомогти.

— Тоді не втручайся.

Вероніка стиснула губи.

Вона зовсім не очікувала такої відповіді.

Але все ще сподівалася.

Бо якщо батько не вижене Таїсію сьогодні, це ще не означало, що він пробачив її.

Вероніка пішла до будинку.

Таїсія залишилася поруч із батьком.

Олексій важко зітхнув.

— Я не можу змусити тебе перестати його любити.

Таїсія здивовано подивилася на нього.

— Але?

— Але я хочу поговорити з Тимофієм.

— Навіщо?

Олексій подивився на сад, де хлопець стояв біля старої альтанки.

— Хочу зрозуміти, чи справді він вартий твого кохання.

А за дверима будинку Вероніка почула ці слова.

Її обличчя стало похмурим.

Вона зрозуміла, що все виявилося зовсім не так, як вона планувала.

І вперше за довгий час у її голові народилася інша думка:

якщо батько не збирається виганяти Таїсію…

можливо, їй доведеться самій зруйнувати їхнє кохання.