Раді Вас бачити!

Розділ 29. Тінь минулого

Ранок почався для Таїсії зовсім звичайно.

Вона прокинулася раніше, ніж задзвонив будильник, і кілька хвилин просто лежала, дивлячись у стелю.

До ЗНО залишалося дедалі менше часу.

Ще кілька тижнів — і школа залишиться позаду.

Ще кілька тижнів — і почнеться зовсім інше життя.

Таїсія усміхнулася.

Їй чомусь одразу згадалося вчорашнє побачення з Тимофієм.

Його слова.

Його погляд.

Його обіцянки.

Вона ще не знала, що хлопець приховує від неї маленьку коробочку.

Та навіть без цього була впевнена: Тимофій кохає її.

І цього їй було достатньо.

У школі вони зустрілися біля сходів.

Тимофій уже чекав на неї.

— Доброго ранку.

— Доброго, — усміхнулася Таїсія.

— Як спалося?

— Добре. А тобі?

— Після нашої вчорашньої розмови — чудово.

Таїсія засміялася.

— Ти знову про наші мрії?

— А чому б і ні?

Він узяв її за руку.

— Я вже навіть знаю, де буде сад.

— Де?

— Біля нашого майбутнього будинку.

— А хто сказав, що я погоджуся на твій будинок?

— Ти сама вчора погодилася на червоні троянди.

— Це ще нічого не означає.

— Означає.

Вони засміялися.

Таїсія поклала голову йому на плече.

На кілька секунд їм здавалося, що навколо немає ні школи, ні іспитів, ні проблем.

Лише вони.

Але за кілька метрів від них хтось уважно спостерігав.

Вероніка.

Вона стояла біля дверей кабінету й дивилася на сестру.

Її обличчя було холодним.

— Щасливі…

Вона стиснула телефон.

— Подивимося, наскільки довго.

Після уроків Вероніка зустрілася з чоловіком із бару.

Він чекав її в тихому місці неподалік від центру.

— Ви прийшли, — сказала вона.

— Ти теж.

— Я хочу знати правду.

Чоловік кілька секунд мовчав.

— Правда іноді приносить більше проблем, ніж користі.

— Мене це вже не лякає.

— Ти впевнена?

— Так.

Він дістав із кишені стару фотографію.

Вероніка взяла її.

На ній стояли троє молодих чоловіків.

Одного вона впізнала одразу.

Батька Тимофія.

— Хто ці двоє?

— Люди з його минулого.

— І що між вами сталося?

Чоловік забрав фотографію.

— Колись ми були друзями.

Вероніка здивовано подивилася на нього.

— Друзями?

— Так.

— А тепер ви хочете його знищити?

Чоловік похмуро посміхнувся.

— Він залишив після себе борги.

— Гроші?

— Не тільки.

Вероніка відчула, що чоловік приховує набагато більше.

— Що він зробив?

— Це не твоя справа.

— Але ви хочете використати мене.

— А ти хочеш використати мене.

Вони кілька секунд дивилися одне на одного.

Першою усміхнулася Вероніка.

— Значить, ми обоє розуміємо правила.

Чоловік кивнув.

— Що саме тобі потрібно?

— Щоб Таїсія перестала довіряти Тимофію.

— І як ти цього досягнеш?

— Поки не знаю.

— Тоді тобі потрібні докази.

Вероніка задумалася.

— Саме так.

Чоловік дістав телефон.

— Я можу дати тобі дещо.

На екрані з'явилася стара фотографія.

Вероніка придивилася.

На ній був Тимофіїв батько.

Поруч стояв незнайомий чоловік.

— Це було багато років тому, — пояснив він. — Ще до народження Тимофія.

— І що тут такого?

— Подивися уважніше.

Вероніка збільшила фотографію.

На задньому плані виднівся автомобіль.

А біля нього — темна валіза.

— Що в ній?

— Не знаю.

— Тоді навіщо ви мені це показуєте?

Чоловік усміхнувся.

— Бо іноді людям не потрібна вся правда. Їм достатньо сумніву.

Вероніка повільно підняла погляд.

І саме тоді в її голові народилася ідея.

Не доводити, що Тимофій винен.

А змусити інших думати, що він може бути причетним.

— Можна зробити так, щоб ця фотографія опинилася там, де її побачить потрібна людина?

— Можна.

— Тоді я знаю, з чого почати.

Увечері Тимофій сидів за столом і готувався до іспиту.

Батько зайшов до кімнати.

— Не втомився?

— Трохи.

— Може, зробиш перерву?

— Ще один тест.

Чоловік усміхнувся.

— Ти став дуже серйозним.

— Треба вступити.

— А далі?

Тимофій підняв голову.

— Далі університет. Потім робота.

Він на мить замовк.

— І Таїсія.

Батько усміхнувся.

— Ти справді все продумав.

— Я хочу, щоб у нас усе вийшло.

— Вийде, якщо ви обоє будете цього хотіти.

Тимофій кивнув.

Батько вже збирався вийти, але раптом зупинився.

— Сину.

— Так?

— Якщо хтось почне розповідати тобі щось про наше минуле, не роби поспішних висновків.

Тимофій здивовано подивився на нього.

— Чому ти це кажеш?

— Просто відчуття.

— Щось сталося?

Чоловік похитав головою.

— Ні. Просто хочу, щоб ти знав: у минулому можуть бути речі, про які ти ще не чув.

Тимофій замислився.

— Ти щось від мене приховуєш?

Батько кілька секунд мовчав.

— Не зараз.

Він вийшов.

Тимофій залишився сам.

Йому вперше стало неспокійно.

Наступного дня Вероніка зробила перший крок.

Вона не стала одразу звинувачувати Тимофія.

Натомість залишила фотографію там, де її міг випадково знайти Денис.

Саме він мав батька-детектива.

Вероніка розраховувала, що Денис не пройде повз.

І не помилилася.

Після уроків хлопець підняв фотографію з підлоги.

— Дивно…

Він побачив на ній батька Тимофія.

Денис уважно розглянув знімок.

— Звідки це тут?

На звороті було написано лише кілька слів:

«Запитай, ким насправді був його батько».

Денис нахмурився.

Він одразу зрозумів, що це не випадковість.

Фотографію потрібно було показати батькові.

Тим часом Таїсія чекала Тимофія біля шкільних воріт.

Коли він підійшов, вона усміхнулася.

— Ходімо?

— Куди?

— Просто прогуляємося.

Вони рушили вулицею.

Таїсія взяла його за руку.

— Ти сьогодні якийсь задуманий.

— Батько сказав дивну річ.

— Яку?

— Що наше минуле може повернутися.

Таїсія зупинилася.

— Ти боїшся?

Тимофій подивився їй у очі.

— Ні.

— Тоді я теж не боюся.

Вона міцніше стиснула його руку.

— Що б не сталося, ми разом.

Тимофій усміхнувся.

— Саме це я хотів почути.

Вони продовжили йти.

А в цей момент Денис уже поспішав додому з фотографією в кишені.

Він ще не знав, що саме приховує знімок.

Не знав, чому хтось хоче пов'язати його з батьком Тимофія.

І тим більше не знав, що Вероніка спостерігала за ним здалеку.

Вона бачила, що її план почав працювати.

— Скоро, Таїсіє…

Вероніка тихо промовила:

— Ти сама почнеш сумніватися в ньому.

Вона розвернулася й пішла.

Але вона не знала одного.

Чоловік із бару не розповів їй усієї правди.

І фотографія, яку вона використала, могла виявитися небезпечною не лише для Тимофія.

Бо на ній була людина, яку батько Тимофія вважав давно зниклою.

Людина, яка знала таємницю, здатну змінити все.

І тепер минуле вже не просто поверталося.

Воно наближалося до них крок за кроком.