Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 24. Серце, яке обрало назавжди
Після того вечора минув ще один тиждень.
Навчання ставало дедалі напруженішим. До ЗНО залишалося зовсім небагато, і майже кожного дня Таїсія та Тимофій сиділи за книжками, розв'язували тести, повторювали правила, дати та формули.
Але навіть серед усіх цих турбот вони знаходили час одне для одного.
Їхні стосунки за цей час стали ще ближчими.
Тимофій уже не уявляв свого дня без Таїсії.
Вранці він шукав її погляд у шкільному коридорі.
На перервах вони обговорювали майбутні іспити.
Після уроків разом ішли додому.
А ввечері могли годинами розмовляти про те, яким буде їхнє життя після школи.
Одного теплого вечора вони сиділи на лавці в саду.
Над ними тихо шелестіло листя.
Таїсія поклала голову Тимофієві на плече.
— Знаєш, я іноді не можу повірити, що скоро все це закінчиться.
— Школа?
— Так.
Вона замислилася.
— Ми звикли бачити одне одного щодня. А потім вступимо до університету, у нас з'являться нові люди, нові друзі, нові турботи.
Тимофій узяв її за руку.
— Але ми залишимося разом.
— Ти так упевнено це кажеш.
— Бо я цього хочу.
Таїсія підняла голову.
— А якщо нас розділять різні університети?
— Будемо їздити одне до одного.
— А якщо буде важко?
— Будемо телефонувати.
— А якщо зовсім не вистачатиме часу?
Тимофій усміхнувся.
— Знайдемо.
Таїсія тихо засміялася.
— Ти завжди знаходиш відповідь.
— Бо я не хочу шукати життя без тебе.
Вона замовкла.
Його слова торкнулися її серця.
— А я хочу, щоб у нас був свій дім, — тихо сказала Таїсія.
— Який?
Вона почала мріяти вголос.
— Невеликий. З великими вікнами. Щоб вранці сонце потрапляло просто в кімнату. І щоб біля будинку був сад.
— Сад?
— Так.
— Тоді я знаю, хто ним займатиметься.
Вона засміялася.
— Ти?
— Звичайно.
— А я посаджу там троянди.
— Червоні?
Таїсія подивилася на нього.
— Можливо.
— Тоді одну я назву твоїм ім'ям.
Вона усміхнулася.
— Ти неймовірний.
Тимофій нахилився ближче.
— А ще я хочу, щоб у нашому домі завжди було тепло.
— І багато сміху.
— І щоб ми ніколи не боялися сказати одне одному правду.
Таїсія простягнула руку.
— Обіцяєш?
Він переплів свої пальці з її.
— Обіцяю.
---
Наступного дня Тимофій зайшов до ювелірної крамниці.
Він довго стояв біля вітрини.
Його увагу привернула невелика каблучка.
Вона була дуже ніжною.
Тонка світла основа, а посередині — камінь у формі серця.
Тимофій довго дивився на неї.
— Вам щось підказати? — запитала продавчиня.
Хлопець трохи розгубився.
— Так.
Він показав на каблучку.
— Ось цю.
Продавчиня дістала прикрасу.
— Подарунок?
Тимофій усміхнувся.
— Для дівчини.
— Особливий подарунок?
Він на секунду задумався.
— Дуже.
Він не купив її того дня.
Йому потрібно було все добре обдумати.
Але з того моменту він почав приглядатися до каблучок.
Щодня після школи він відкладав невелику суму.
Хотів, щоб це був його власний подарунок.
Не допомога батька.
Не чужі гроші.
Його рішення.
Його перший серйозний крок у доросле життя.
---
Одного вечора Тимофій сидів із батьком на кухні.
Чоловік помітив, що син надто задуманий.
— Щось сталося?
— Ні.
— Ти останніми днями весь час про щось думаєш.
Тимофій опустив очі.
— Тату...
— Слухаю.
Хлопець набрав повітря.
— Я хочу тобі дещо сказати.
Батько відклав чашку.
— Кажи.
— Я хочу одружитися з Таїсією.
У кімнаті запала тиша.
Батько уважно подивився на сина.
Тимофій поспішив додати:
— Не зараз. Після школи. Коли ми закінчимо навчання, вступимо, станемо трохи самостійнішими. Я розумію, що це серйозно.
Батько кілька секунд мовчав.
— Ти справді її кохаєш?
— Так.
— Не просто тому, що вона поруч?
— Ні.
Тимофій похитав головою.
— Я думав про це багато разів. Вона була поруч, коли мені було страшно. Вірила мені, коли інші сумнівалися. Вона не втекла.
Його голос став тихішим.
— Я хочу бути для неї таким самим.
Батько дивився на сина і раптом відчув, наскільки сильно той змінився.
Перед ним уже не стояв хлопчик, якого він колись залишив.
Перед ним стояв молодий чоловік.
Він мав власні мрії.
Власні рішення.
І власну відповідальність за людину, яку кохав.
— Я пишаюся тобою, — нарешті сказав батько.
Тимофій здивовано підняв очі.
— Справді?
— Так.
Чоловік усміхнувся.
— Але якщо ти хочеш одружитися з Таїсією, то маєш розуміти: кохати — означає не тільки говорити красиві слова.
— Я знаю.
— Потрібно захищати.
— Знаю.
— Підтримувати.
— Знаю.
— І залишатися поруч, коли життя буде зовсім не таким простим, як зараз.
Тимофій кивнув.
— Я залишуся.
Батько поклав руку йому на плече.
— Тоді я допоможу тобі.
— З каблучкою?
Чоловік засміявся.
— Якщо тобі потрібна порада — так.
Тимофій усміхнувся.
— Я вже одну знайшов.
— Яку?
— З маленьким діамантом у формі серця.
Батько подивився на нього з теплою посмішкою.
— Схоже, ти все вирішив.
— Майже.
---
Через кілька днів Тимофій знову зайшов до тієї самої крамниці.
Він одразу впізнав каблучку.
— Я хочу її.
Продавчиня усміхнулася.
— Для тієї самої дівчини?
— Для тієї самої.
Він придбав каблучку й довго тримав маленьку коробочку в долоні.
Серце билося швидше.
Він ще не збирався робити пропозицію просто зараз.
Спочатку школа.
Потім ЗНО.
Потім вступ.
А далі...
Він хотів стати на коліно перед Таїсією і попросити її стати його дружиною.
Але поки що це залишалося його таємницею.
---
Того вечора вони з Таїсією знову сиділи разом.
Вона відкрила підручник.
— Ну що, готовий?
— До чого?
— До чергової порції тестів.
Тимофій засміявся.
— Я думав, ми сьогодні відпочиваємо.
— Ні.
— Жорстока.
— Зате майбутня відмінниця.
— А я майбутній чоловік відмінниці.
Таїсія завмерла.
— Що?
Тимофій швидко виправився:
— Я хотів сказати... майбутній випускник.
Вона примружилася.
— Ти щось приховуєш.
— Нічого.
— Тимофію.
— Правда.
Він усміхнувся і взяв її за руку.
Коробочка з каблучкою лежала зовсім неподалік — у його кишені.
Він відчував її присутність і ледь стримував хвилювання.
Таїсія нічого не підозрювала.
Вона лише притулилася до нього.
— Я хочу, щоб наші мрії здійснилися.
— Здійсняться.
— Звідки така впевненість?
Тимофій подивився їй у очі.
— Бо я готовий за них боротися.
Вона усміхнулася.
— Тоді я теж.
---
Пізніше батько Тимофія стояв біля вікна й дивився, як син проводжає Таїсію.
Він бачив, як Тимофій ніжно обійняв її.
Як щось сказав.
Як вона засміялася.
І чоловік раптом усвідомив, що його син виріс.
Ще зовсім недавно перед ним був самотній хлопчик, який намагався самостійно впоратися з усім, що звалилося на його плечі.
А тепер перед ним стояв чоловік, який мав кохання, мрію і бажання створити власну сім'ю.
Батько тихо промовив:
— Я більше не дозволю нікому зруйнувати твоє життя.
Він знав, що попереду можуть бути нові проблеми.
Знав, що Вероніка не змирилася з поразкою.
Знав, що минуле ще може повернутися.
Але тепер він був готовий.
Він захищатиме Тимофія.
Захищатиме Таїсію.
І зробить усе, щоб вони мали шанс на своє щасливе майбутнє.
Бо тепер це була вже не просто мрія його сина.
Це була сім'я, яку він нарешті знайшов.
А в кишені Тимофія тихо лежала маленька коробочка.
У ній сяяла каблучка з діамантом у формі серця.
І це серце вже давно знало, кого обрало.
