Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 19. Дорога до правди
Нічна дорога здавалася нескінченною.
Фари автомобіля освітлювали лише кілька метрів асфальту попереду, а за вікнами панувала темрява.
Таїсія міцно тримала кермо.
Вона майже не говорила.
Тимофій сидів поруч і час від часу поглядав на неї.
Ще кілька годин тому він перебував за ґратами.
А тепер їхав разом із коханою людиною невідомо куди.
— Ти втомилася? — тихо запитав він.
— Трохи.
— Тоді зупинимося.
— Ні.
— Таїсіє...
— Я хочу від'їхати якомога далі.
Тимофій поклав руку їй на плече.
— Ми вже далеко.
Вона на мить усміхнулася.
— Мені все одно здається, що за нами хтось їде.
Тимофій подивився у дзеркало.
Позаду була порожня дорога.
— Нікого немає.
— Сподіваюся.
Кілька хвилин вони їхали мовчки.
Потім Тимофій помітив на панелі маленьку сіру мишку з червоним бантом.
Він усміхнувся.
— Ти взяла її?
Таїсія поглянула на іграшку.
— Звичайно.
— Я думав, вона залишилася вдома.
— Я не могла її залишити.
Тимофій обережно взяв мишку в руки.
— Пам'ятаєш, як я її тобі подарував?
— Пам'ятаю.
— Ти тоді сміялася.
— Бо ти сказав, що вона схожа на мене.
— Вона справді схожа.
— Чим?
Тимофій задумався.
— Маленька, але хоробра.
Таїсія тихо засміялася.
— А ти завжди був таким серйозним?
— Ні. Просто поруч із тобою я хотів здаватися кращим.
Вона подивилася на нього.
— Ти вже кращий.
Тимофій усміхнувся.
Але потім його обличчя стало серйозним.
— Таїсіє, я повинен тобі щось сказати.
— Що?
— Якщо ми знайдемо мого батька...
Він замовк.
— Що тоді?
— Я боюся.
— Чого?
— Що він знає причину всього цього.
Таїсія нахмурилася.
— Ти думаєш, напад на твого батька пов'язаний із твоїм?
— Я вже не знаю, у що вірити.
— Тоді ми знайдемо відповіді.
— А якщо правда буде страшною?
Таїсія взяла його за руку.
— Якою б вона не була, ми зустрінемо її разом.
Тимофій стиснув її пальці.
— Я люблю тебе.
— І я тебе люблю.
---
За кілька десятків кілометрів від них детектив продовжував працювати.
Батько Дениса сидів перед комп'ютером.
Поруч лежала папка зі старими матеріалами.
Він переглядав документи, які стосувалися батька Тимофія.
Раптом його погляд зупинився.
— Цього не може бути...
Денис підійшов ближче.
— Що?
Детектив показав йому стару фотографію.
На ній стояли троє чоловіків.
Одним із них був батько Тимофія.
— Хто ці люди?
— Я ще не знаю.
Він відкрив старий документ.
— Але двадцять років тому вони разом працювали над однією справою.
— Якою?
— Зникнення людини.
Денис насупився.
— І що сталося?
— Справу закрили.
— Чому?
Детектив перегорнув сторінку.
— Через відсутність доказів.
Він задумався.
— Але тепер я думаю, що її навмисно закрили.
— Чому?
— Тому що один із цих чоловіків згодом змінив ім'я.
Денис подивився на фотографію.
— Хто?
Детектив показав пальцем на третю людину.
— Олексій.
Денис завмер.
— Мій батько Таїсії?
— Так.
У кабінеті запала тиша.
— Тобто вони знали один одного?
— Схоже на те.
— А Тимофій знає?
— Ні.
Детектив закрив папку.
— І поки що ніхто не повинен йому про це говорити.
— Але чому?
— Тому що ми ще не знаємо, ким вони були одне одному.
Раптом задзвонив телефон.
Детектив відповів.
— Слухаю.
Кілька секунд він мовчав.
— Ви впевнені?
Ще пауза.
— Добре. Надішліть мені адресу.
Він поклав слухавку.
Денис подивився на нього.
— Що сталося?
— Знайшли машину, якою скористалися люди, які були біля маяка.
— Де?
Детектив назвав місце.
Денис зблід.
— Це ж дорога, якою могла поїхати Таїсія.
— Саме так.
---
Таїсія вже майже не відчувала втоми.
Вона побачила попереду маленький дорожній знак.
— Нам потрібно заправитися.
— Добре.
Через кілька хвилин вони звернули на невелику заправку.
Навколо було майже порожньо.
Тимофій вийшов із машини.
Таїсія залишилася всередині.
Вона подивилася на телефон.
На екрані було кілька пропущених дзвінків.
Від матері.
Таїсія важко зітхнула.
Вона не могла зараз відповісти.
Не могла пояснити, де вони.
Раптом телефон завібрував.
Невідомий номер.
Таїсія вагалася, але все ж прийняла виклик.
— Алло?
Ніхто не відповів.
— Хто це?
Тиша.
Потім пролунав чоловічий голос:
— Ти зробила велику помилку.
Таїсія завмерла.
— Хто ви?
— Ти думаєш, що врятувала Тимофія?
Вона зблідла.
— Що вам потрібно?
— Поверни його.
— Ні.
— Тоді постраждає не тільки він.
Зв'язок обірвався.
Таїсія кілька секунд сиділа нерухомо.
Тимофій повернувся до машини.
— Що сталося?
Вона сховала телефон.
— Нічого.
— Таїсіє.
— Просто невідомий номер.
Він уважно подивився на неї.
— Ти злякалася.
— Ні.
— Не бреши мені.
Таїсія опустила очі.
— Нам погрожували.
Тимофій завмер.
— Хто?
— Я не знаю.
— Що вони сказали?
Вона розповіла йому все.
Тимофій стиснув кулаки.
— Ти повинна була одразу сказати.
— Я не хотіла тебе лякати.
— Я вже боюся.
— Чого?
— Що через мене тобі щось зроблять.
Таїсія обійняла його.
— Не кажи так.
— Таїсіє...
— Ми разом.
Вона подивилася йому в очі.
— І ніхто нас не розлучить.
---
Вони знову вирушили в дорогу.
Тимофій сидів за кермом.
Таїсія дивилася вперед.
— Куди тепер? — запитав він.
— У село, де твій батько жив перед зникненням.
Тимофій здивовано подивився на неї.
— Звідки ти знаєш?
— Я знайшла адресу серед старих речей твоєї матері.
— Чому ти не сказала раніше?
— Бо хотіла переконатися.
— І що ми там знайдемо?
— Не знаю.
Таїсія подивилася на нього.
— Але якщо твій батько живий, хтось там може знати, де він.
Тимофій кивнув.
— Тоді їдемо.
Вранці Марія сиділа біля вікна.
Перед нею лежала стара коробка.
Вона відкрила її.
Всередині були фотографії, листи та кілька документів.
Марія провела пальцями по одній фотографії.
На ній був її чоловік.
Молодий, усміхнений.
Поруч стояв Олексій.
Марія заплющила очі.
— Пробач мені, Тимофію...
Вона довго мовчала.
Потім дістала один старий лист.
На конверті було написано:
«Відкрити лише тоді, коли Тимофій дізнається правду».
Марія тримала лист у руках.
Вона знала, що рано чи пізно цей день настане.
Але тепер син утік.
І разом із ним поїхала Таїсія.
Марія не знала, де вони.
Проте вона знала одне:
якщо Тимофій знайде цей лист, його життя зміниться назавжди.
---
На дорозі Таїсія заснула.
Тимофій накрив її курткою.
Потім подивився на маленьку мишку з червоним бантом.
— Я обіцяю, — тихо прошепотів він, — що більше тебе ніхто не скривдить.
Попереду з'явилося сонце.
Нова дорога.
Нове життя.
Але вони ще не знали, що за ними вже стежать.
На узбіччі стояла темна машина.
У ній сидів чоловік і дивився їм услід.
Він підніс телефон до вуха.
— Вони їдуть у бік старого села.
На іншому кінці відповіли:
— Не втрачайте їх.
— А якщо вони знайдуть його?
Пауза.
— Тоді хлопець дізнається правду.
Чоловік насупився.
— І що буде?
— Тоді він зрозуміє, чому його батько зник двадцять років тому.
Дзвінок завершився.
А автомобіль Таїсії зник за поворотом.
Попереду на них чекала відповідь.
Але разом із нею — ще одна небезпека.
Бо минуле Тимофія виявилося набагато ближчим до родини Таїсії, ніж вони могли уявити.
