Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 33. Там, де закінчується страх
Наступного ранку Тимофій прокинувся ще до будильника.
Він довго лежав, дивлячись у стелю, і не міг позбутися думок про вчорашній день. Перед очима знову й знову з’являвся той маленький аркушик, який знайшли під його столом.
Він не знав, хто його підклав.
Не знав, навіщо це було зроблено.
Але одне Тимофій знав точно — він не списував.
Поруч із ним на тумбочці лежав телефон. На екрані світилася нова світлина, яку він зробив кілька днів тому. На ній вони з Таїсією стояли біля моря й усміхалися одне одному.
Тимофій усміхнувся.
— Я не дозволю цьому зруйнувати наше майбутнє, — тихо промовив він.
Саме в цю мить телефон задзвонив.
Це був Денис.
— Тимофію, ти вже не спиш?
— Уже ні.
— Тоді слухай. Мій батько дещо знайшов.
Тимофій одразу сів на ліжку.
— Що саме?
— Камери в тестовому центрі. Він перевірив записи. Каже, що все не так просто, як здається.
Серце Тимофія забилося швидше.
— Тобто?
— На записі видно, що перед початком тесту біля твоєї парти хтось проходив. Але це ще не все. Є момент, коли один із організаторів відволікся, і тоді аркуш міг опинитися під столом.
Тимофій мовчав.
— А мій батько вже займається цим, — продовжив Денис. — Він сказав, щоб ти не хвилювався.
— Передай йому дякую.
— Передам. І ще... не звинувачуй нікого без доказів.
— Я розумію.
Після розмови Тимофій відразу написав Таїсії.
«Маємо шанс усе з’ясувати. Денис подзвонив. Його батько знайшов записи з камер».
Відповідь прийшла майже миттєво.
«Я знала, що правда переможе ❤️»
Тимофій усміхнувся.
«Ти завжди в мене віриш».
«Бо я знаю тебе краще за всіх».
Ці слова зігріли його сильніше за будь-які запевнення.
---
Тим часом у кабінеті детектива панувала напружена тиша.
На столі лежали фотографії, копії документів і запис із камер спостереження.
Олексій стояв біля вікна.
Поруч із ним був батько Тимофія.
— Якщо це зробили навмисно, — сказав Олексій, — треба зрозуміти, хто за цим стоїть.
— Саме це я й намагаюся з’ясувати, — відповів детектив. — Ми не будемо робити висновків поспіхом. Але деякі деталі вже не збігаються.
Він показав на екран.
— Ось тут видно, як невідома людина підходить до ряду, де сидів Тимофій. Обличчя не видно повністю. Але час збігається.
Батько Тимофія нахилився ближче.
— Я впізнаю цю куртку.
— Ви впевнені?
Чоловік замислився.
— Не на сто відсотків. Але я вже бачив її.
Олексій подивився на нього.
— Де?
— Біля того самого бару, де я зустрічався з людиною з минулого.
У кімнаті запала тиша.
Детектив одразу зробив кілька нотаток.
— Тоді ми перевіримо цю людину. Але поки що нікому нічого не повідомляйте.
— А діти?
— Нехай живуть своїм життям. Їм і так вистачило переживань.
Олексій кивнув.
— Згоден.
---
Тим часом Таїсія чекала Тимофія біля школи.
Вона побачила його здалеку й одразу усміхнулася.
— Ну що?
Тимофій підійшов ближче.
— Здається, все починає прояснюватися.
Таїсія взяла його за руку.
— Я ж казала.
— Що?
— Що все закінчиться добре.
— Ти так упевнено це говориш.
— Бо якщо ми будемо разом, то впораємося з усім.
Тимофій подивився їй в очі.
— Знаєш, іноді мені здається, що саме ти даєш мені сили.
Таїсія трохи зніяковіла.
— А мені здається, що ми даємо сили одне одному.
Він ніжно стиснув її долоню.
— Це правда.
Вони пішли разом.
Попереду на них чекало ще багато невідомого, але вперше за останні дні Тимофій відчував, що страх відступає.
---
Через кілька днів ситуація справді почала змінюватися.
Детектив встановив особу людини, яка перебувала біля місця проведення тестування. З’ясувалося, що вона була пов’язана з одним із тих, хто раніше контактував із Веронікою.
Спочатку дівчина все заперечувала.
Але коли детектив показав їй докази, вона зламалася.
— Я лише передала прохання, — сказала Вероніка тихим голосом під час розмови з людиною, яка працювала на неї. — Я не хотіла нічого страшного. Мені потрібно було, щоб Тимофій виглядав винним.
Цих слів було достатньо, щоб почати офіційну перевірку.
Правду вже не можна було сховати.
Аркуш під партою справді був підкинутий.
Тимофій не мав до нього жодного стосунку.
А результати його тестування не скасували.
Коли Олексій повідомив йому цю новину, хлопець кілька секунд просто мовчав.
— Тобто... все?
— Все, — усміхнувся Олексій. — Ти чистий. Можеш більше про це не думати.
Тимофій видихнув.
— Дякую.
— Не мені. Подякуй своєму другу Денису, його батькові й усім, хто не перестав тобі вірити.
Олексій поклав руку йому на плече.
— А тепер найважливіше.
— Що?
— Живи. Вчися. Готуйся до свого майбутнього.
Тимофій усміхнувся.
— І до Таїсії?
Олексій засміявся.
— Особливо до Таїсії.
---
Того вечора Тимофій написав їй:
«Приходь на берег. Є одна річ, яку я хочу тобі показати».
Таїсія здивувалася, але погодилася.
Невдовзі вони зустрілися біля моря.
Сонце вже повільно опускалося за горизонт. Небо забарвилося золотими та рожевими відтінками, а хвилі тихо накочувалися на берег.
Таїсія зняла взуття й пішла босоніж по піску.
— Як красиво...
Тимофій дивився не на море.
Він дивився на неї.
— Дуже.
Таїсія помітила його погляд.
— Ти знову на мене дивишся.
— А куди мені ще дивитися?
Вона засміялася.
— На море.
— Море я вже бачив.
— А мене?
— Тебе хочу бачити все життя.
Таїсія завмерла на мить.
Її щоки порожевіли.
— Тимофію...
Він підійшов ближче й простягнув їй руку.
— Ходімо.
Вони сіли на теплий пісок.
Таїсія сперлася головою на його плече.
— Знаєш, після всього, що сталося, я зрозуміла одну річ.
— Яку?
— Не можна весь час боятися того, що буде завтра.
Тимофій подивився на горизонт.
— Треба просто жити сьогодні.
— Саме так.
Вона поклала свою долоню поверх його руки.
— І берегти тих, хто поруч.
Тимофій ніжно переплів свої пальці з її пальцями.
— Я берегтиму тебе.
— А я тебе.
Вони замовкли.
Навколо шуміло море, над головою повільно з’являлися перші зорі.
Таїсія дістала з сумочки маленький пакунок.
— Це тобі.
— Мені?
— Так.
Тимофій відкрив його.
Всередині лежав маленький браслет із червоним бантиком.
Хлопець здивовано подивився на дівчину.
— Пам’ятаєш нашу обіцянку?
— Пам’ятаю.
— Тоді носи його.
Він усміхнувся.
— Буду.
Тимофій обережно взяв її за руку.
— А я теж маю для тебе одну обіцянку.
Таїсія зацікавлено подивилася на нього.
— Яку?
Він усміхнувся, але нічого більше не сказав.
Бо маленька коробочка з каблучкою у формі серця все ще лежала захована в його кімнаті.
Для цього моменту ще не настав час.
Попереду були випускний, нове життя, навчання, мрії та безліч доріг.
А сьогодні вони просто сиділи разом біля моря.
Без страху.
Без таємних погроз.
Без чужих інтриг.
Тільки вони двоє, тихий вечір і величезне море перед очима.
Таїсія тихо сказала:
— Я щаслива.
Тимофій повернувся до неї.
— Я теж.
Вони усміхнулися одне одному, а потім Таїсія ніжно притулилася до його плеча.
І вперше за довгий час їм здавалося, що майбутнє більше не лякає.
Воно чекало попереду.
І вони зустрінуть його разом.
