Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 32. Іспит на долю
Минув ще деякий час.
Дні пролітали один за одним настільки швидко, що Таїсія майже не встигала їх рахувати.
Ще недавно вони тільки говорили про ЗНО, а тепер цей день настав.
Книги лежали всюди.
На столах.
На полицях.
Біля ліжка.
Навіть на кухні залишалися зошити з конспектами.
Таїсія й Тимофій готувалися майже щодня.
Вони разом розв'язували тести, перевіряли відповіді, сперечалися через правильні варіанти, а потім сміялися з власних помилок.
Денис теж часто приєднувався до них.
Усі розуміли: попереду важливий день.
Але для Таїсії це був не просто іспит.
Це була межа між шкільним життям і майбутнім.
---
Напередодні ЗНО Таїсія прокинулася дуже рано.
Вона відчувала хвилювання.
Навіть сильніше, ніж очікувала.
Дівчина перевірила документи, ручки, воду, ще раз подивилася на час проведення тестування.
Потім зайшла до кімнати Тимофія.
Хлопець ще спав.
Біля його подушки лежав маленький плюшевий ведмедик.
Таїсія одразу усміхнулася.
Вона знала цю іграшку.
Тимофій зберігав її ще з дитинства.
На шиї ведмедика був маленький червоний бантик.
Саме цей бантик чомусь завжди нагадував Таїсії про їхню історію.
Вона обережно взяла ведмедика в руки.
— Ну що, мій маленький талісман? — прошепотіла вона.
Тимофій прокинувся.
— Що ти робиш?
Таїсія повернулася.
— Прийшла перевірити, чи готовий твій головний помічник.
— Який ще помічник?
— Ось цей.
Вона підняла ведмедика.
Тимофій засміявся.
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
Таїсія почала ніжно гладити плюшевого ведмедика по голівці.
— Нехай принесе тобі удачу.
— Мені?
— Нам обом.
Вона поправила червоний бантик.
— Тепер він точно працюватиме.
Тимофій усміхнувся.
— А якщо не працюватиме?
— Тоді я його ще раз погладжу.
— І все?
— І скажу, що він найкращий ведмедик у світі.
Тимофій тихо засміявся.
— Ти неймовірна.
Таїсія поставила ведмедика назад.
— Ось. Тепер можна йти складати ЗНО.
---
Вранці біля пункту тестування було людно.
Учні приходили групами.
Хтось нервово переглядав конспекти.
Хтось повторював формули.
Хтось просто стояв мовчки.
Тимофій і Таїсія підійшли разом.
Він міцно тримав її за руку.
— Готова?
— Не знаю.
— Я теж.
Вони подивилися одне на одного.
— Але ми стільки готувалися, — сказала Таїсія.
— Так.
— Значить, упораємося.
— Разом.
До них підійшов Денис.
— Ну що, майбутні студенти?
— Не тисни на нас, — засміявся Тимофій.
— Та я просто підтримую.
Пролунав голос організатора.
Усім учасникам потрібно було пройти всередину.
Настрій одразу змінився.
Усмішки зникли.
Розмови стали тихішими.
Організатори перевіряли документи.
Телефони потрібно було залишити у визначеному місці.
Сторонні речі заборонялися.
У приміщенні панувала сувора тиша.
Тимофій і Таїсія сіли за різні столи.
Вони вже не могли говорити.
Лише обмінялися поглядами.
Таїсія ледь помітно усміхнулася.
Тимофій кивнув.
Усе буде добре.
Саме це вони сказали одне одному без слів.
---
Іспит почався.
Час пішов.
Спочатку Тимофій почувався впевнено.
Завдання були складними, але знайомими.
Він згадував те, що вони вчили разом.
Те, що пояснювала Таїсія.
Те, що вони розбирали з Денисом.
Він поступово заспокоївся.
Але приблизно посередині тестування сталося дещо дивне.
До його столу підійшов організатор.
— Ваш документ.
Тимофій показав.
Чоловік уважно перевірив його.
Потім подивився на стіл.
— Ви нічого не використовуєте?
— Ні.
— Добре.
Організатор пішов.
Тимофій нахилився над завданнями.
Але через кілька хвилин інший працівник знову підійшов до нього.
— Зачекайте.
— Так?
— Нам потрібно перевірити одну річ.
Тимофій розгубився.
— Що саме?
Чоловік не відповів одразу.
Він подивився на стіл Тимофія.
Там лежали лише дозволені матеріали.
— Ви не залишали нічого під партою?
— Ні.
Організатор нахилився.
І під столом справді лежав маленький аркуш паперу.
Тимофій зблід.
— Це не моє.
— Ви впевнені?
— Так.
— Тоді поясніть, як він тут опинився.
Тимофій не знав, що сказати.
На аркуші були записані відповіді.
Саме ті, які могли стосуватися тесту.
— Я вперше його бачу.
Кілька учнів почали озиратися.
Таїсія теж підняла голову.
Вона побачила Тимофія та організатора.
Її серце стиснулося.
— Тимофію…
Але говорити під час тестування було заборонено.
Організатор попросив хлопця залишатися на місці.
— Після завершення ми складемо відповідний протокол.
— Але я нічого не робив!
— Не хвилюйтеся. Ситуацію перевірять.
Тимофій відчув, як у нього тремтять руки.
Він не розумів, звідки взявся цей папір.
Хтось підставив його.
Але хто?
---
Тим часом неподалік від пункту тестування стояла Вероніка.
Вона дивилася на будівлю крізь вікно автомобіля.
Її телефон лежав у руці.
На екрані було повідомлення:
«Все на місці».
Вероніка усміхнулася.
— Тепер подивимося, як ти поясниш це, Тимофію.
Вона заздалегідь знала, що хлопець не користується шпаргалками.
Саме тому її план був іншим.
Потрібно було створити видимість.
Підкласти аркуш так, щоб його знайшли саме біля Тимофія.
А потім залишити питання без відповіді.
Якщо виникне підозра, його репутація постраждає.
Якщо результат ЗНО поставлять під сумнів — ще краще.
Вероніка хотіла одного.
Щоб Таїсія почала сумніватися в ньому.
---
Іспит завершився.
Учасники поступово виходили з будівлі.
Таїсія одразу побігла до Тимофія.
— Що сталося?
Він мовчав.
— Тимофію?
— Мене звинуватили в тому, що я користувався шпаргалкою.
— Що?!
— Я не знаю, звідки вона взялася.
Таїсія взяла його за руку.
— Я тобі вірю.
Тимофій подивився на неї.
— Навіть якщо всі скажуть, що це моє?
— Навіть тоді.
Вона міцно обійняла його.
— Я знаю тебе.
— Але як це довести?
— Ми знайдемо спосіб.
До них підійшов Денис.
— Я вже говорив із батьком.
Тимофій підняв голову.
— І що?
— Він сказав, що треба спокійно розібратися. Якщо ти не користувався шпаргалкою, це можна перевірити.
Тимофій видихнув.
— Дякую.
Таїсія все ще тримала його за руку.
— А пам'ятаєш ведмедика?
Він здивовано подивився на неї.
— До чого тут він?
— Я його погладила перед іспитом.
— І?
— Значить, удача все одно з нами.
Тимофій усміхнувся крізь втому.
— Ти справді віриш у це?
— Так.
— Тоді я теж.
Вони пішли додому разом.
Але за кілька кварталів від них Вероніка вже отримувала нове повідомлення.
«Перший етап виконано. Тепер справа за другим».
Вона подивилася на екран.
Її усмішка стала ширшою.
— Скоро, Таїсіє.
Але Вероніка не знала, що цього разу залишила після себе слід.
Невеликий.
Майже непомітний.
Такий, який міг привести до неї.
А Тимофій, ідучи поруч із Таїсією, навіть не здогадувався, що його найбільший страх після важливого іспиту тепер полягав не в результатах.
Хтось намагався зруйнувати його добре ім'я.
І якщо це була лише перша частина плану, попереду могло статися щось набагато серйозніше.
Таїсія стиснула його руку.
— Ми впораємося.
Тимофій подивився на неї.
— Разом?
— Завжди.
І десь у його кімнаті на полиці залишився маленький плюшевий ведмедик із червоним бантиком.
Той самий, якого Таїсія гладила перед іспитом на удачу.
Вона вірила, що він допоможе їм.
Але тепер їм була потрібна не лише удача.
Їм була потрібна правда.
