Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 16. Пастка
У старому будинку біля маяка запала важка тиша.
Тимофій стояв біля столу й тримав у руках лист свого батька. Таїсія була поруч, а Олексій дивився на Вероніку, яка стояла біля дверей.
— Що ти тут робиш? — холодно запитав він.
Вероніка зробила кілька кроків уперед.
— Я прийшла вас попередити.
— Про що?
— Про те, що ви всі потрапили в пастку.
Тимофій насупився.
— Чию?
Вероніка перевела погляд на нього.
— Твою.
— Мою?
— Так. Ти навіть не розумієш, у що вплутався.
Таїсія стала перед Тимофієм.
— Вероніко, досить. Якщо ти щось знаєш, скажи прямо.
Вероніка усміхнулася.
— Ти досі його захищаєш?
— Так.
— Навіть після того, що зараз станеться?
Олексій різко підійшов до доньки.
— Вероніко, припини ці загадки.
Вона подивилася йому в очі.
— Тату, ти завжди вважав себе найрозумнішим.
— Що ти хочеш сказати?
— Що іноді минуле повертається саме тоді, коли ти думаєш, що все давно забуто.
Олексій хотів відповісти, але раптом почувся шум із задньої частини будинку.
Він обернувся.
— Хто там?
Ніхто не відповів.
— Я піду подивлюся, — сказав Олексій.
— Тату, не треба, — швидко промовила Таїсія.
Але він уже пішов.
Тимофій відчув тривогу.
— Тут щось не так.
Вероніка мовчала.
На її обличчі з'явилася дивна усмішка.
Олексій зайшов у сусідню кімнату.
І саме там на нього чекали.
Двоє чоловіків вийшли з темряви.
Один схопив Олексія за плечі.
— Відпустіть мене!
Він спробував вирватися, але другий ударив його.
Олексій похитнувся.
— Тату! — закричала Таїсія.
Вона кинулася до кімнати.
Тимофій побіг слідом.
— Таїсіє, назад!
Один із нападників швидко відступив до чорного входу.
Другий штовхнув Олексія, і той упав на підлогу.
— Тату!
Таїсія опустилася біля нього.
— Тату, прокинься!
Олексій не відповідав.
Тимофій став на коліна поруч.
— Викликайте швидку!
Вероніка стояла біля дверей і дивилася на все це.
А потім тихо дістала телефон.
— Так, поліція? — сказала вона.
Тимофій підняв голову.
— Вероніко, що ти робиш?
Вона подивилася на нього.
— Викликаю поліцію.
— Добре! Нехай вони швидше приїдуть!
Вероніка зробила паузу.
— Я скажу їм, що це ти напав на батька.
Тимофій завмер.
— Що?!
Таїсія піднялася.
— Вероніко, ти збожеволіла?!
— Я бачила його біля тата.
— Ти брешеш!
— Ні.
Вероніка холодно подивилася на сестру.
— Я скажу поліції, що Тимофій погрожував батькові.
— Це неправда!
— А хто ще був тут поруч?
Тимофій не встиг відповісти.
За кілька хвилин біля будинку почулися сирени.
Поліцейські зайшли всередину.
Один із них одразу кинувся до Олексія.
— Швидко викликайте медиків!
Інший оглянув кімнату.
— Хто був із потерпілим?
Вероніка відразу показала на Тимофія.
— Він.
Таїсія обурено вигукнула:
— Ні! Він не робив цього!
— Ви його дівчина? — запитав поліцейський.
— Так.
— Тоді відійдіть убік.
— Але ви не розумієте! Тут були інші люди!
— Які?
Таїсія розгубилася.
— Я… я чула шум. Я бачила…
— Кого?
Вона не могла відповісти.
Нападники вже зникли.
Тимофій спробував пояснити:
— Я знайшов Олексія вже після нападу. Я навіть не торкався його!
Вероніка перебила:
— Він бреше.
— Замовкни! — крикнула Таїсія.
Поліцейський подивився на Тимофія.
— Ви будете змушені проїхати з нами.
— Але я нічого не зробив!
— Ви підозрюєтеся в нападі.
— Ні!
Тимофій подивився на Таїсію.
У його очах був страх.
— Таїсіє, повір мені.
Вона схопила його за руку.
— Я вірю!
Поліцейський обережно відвів її.
— Пані, відійдіть.
— Не забирайте його!
— Нам потрібно провести допит.
— Він невинний!
Тимофій намагався не показати свого страху.
— Таїсіє, не плач.
— Я тебе витягну!
— Я знаю.
Їхні руки роз'єднали.
Тимофія вивели з будинку.
Вероніка дивилася йому вслід.
І вперше за весь вечір усміхнулася.
Її план спрацював.
---
Швидка допомога прибула майже одночасно з поліцією.
Олексія обережно поклали на ноші.
— Стан важкий, — сказав лікар. — Потрібно терміново до лікарні.
Софія, яка приїхала за кілька хвилин, побачила чоловіка на ношах і зблідла.
— Олексію!
Таїсія обійняла матір.
— Мамо…
— Що сталося?
— На тата напали.
Софія подивилася на Вероніку.
— Хто?
Вероніка опустила очі.
— Тимофій.
Таїсія різко обернулася.
— Не смій!
— Я сказала поліції те, що бачила.
— Ти нічого не бачила!
— Бачила достатньо.
Таїсія хотіла відповісти, але побачила, як лікарі заносять Олексія до машини.
Вона кинулася за ними.
— Тату!
Двері швидкої зачинилися.
Автомобіль рушив.
Таїсія залишилася посеред дороги.
Вона витерла сльози.
— Я не повірю, що Тимофій це зробив.
---
У лікарні Олексія одразу повезли до реанімації.
Софія сиділа в коридорі, тримаючи руки на колінах.
Таїсія ходила туди-сюди.
— Я хочу його побачити.
— Кого? — запитала Софія.
— Тимофія.
— Його забрала поліція.
— Я знаю.
— Таїсіє…
— Мамо, він не винен!
Софія мовчала.
Вона знала Тимофія вже досить добре, щоб розуміти: хлопець не міг навмисно завдати Олексію шкоди.
Тим часом Вероніка сиділа неподалік.
Вона була спокійною.
Занадто спокійною.
Її план працював краще, ніж вона могла очікувати.
Тимофія заарештували.
Батько був у лікарні.
А головне — ніхто навіть не думав про те, що насправді відбулося в старому будинку.
Вероніка дістала телефон.
На екрані з'явилося повідомлення:
«Все зроблено. Але не думай, що це кінець.»
Вона швидко видалила його.
— Тепер він не дізнається правди, — прошепотіла вона.
Але Вероніка помилилася.
Бо Таїсія саме в цей момент побачила її телефон.
Вона помітила, як сестра щось видалила.
— Хто тобі написав?
Вероніка підняла очі.
— Ніхто.
— Не бреши.
— Таїсіє, зараз не час.
— Саме зараз час!
Вероніка встала.
— Ти звинувачуєш мене?
— Так.
— За що?
— За все.
Таїсія підійшла ближче.
— Я знаю Тимофія. Він не міг зробити цього.
— Можливо, ти просто його не знаєш.
— А тебе я знаю.
Вероніка замовкла.
Таїсія побачила страх у її очах.
І вперше зрозуміла: Вероніка приховує щось набагато серйозніше.
---
Наступного ранку Таїсія прийшла до відділку поліції.
Вона стояла перед слідчим.
— Я хочу побачити Тимофія.
— Це неможливо.
— Будь ласка.
— Він проходить як підозрюваний.
— Але він не винен!
— Ми розберемося.
— Ви повинні його вислухати!
Слідчий подивився на неї.
— Пані Таїсіє, ми працюємо над справою.
— Тоді знайдіть справжнього винного!
Вона ледве стримувала сльози.
— У будинку були інші люди.
— Ви їх бачили?
— Ні.
— Тоді нам потрібні докази.
Таїсія стиснула кулаки.
— Я їх знайду.
Слідчий здивовано подивився на неї.
— Не раджу вам займатися самосудом.
— Я не збираюся мститися.
Вона витерла сльози.
— Я хочу врятувати людину, яку люблю.
---
Тимофій сидів у камері й дивився у вікно.
Він думав лише про одне.
Про лист батька.
Він так близько підійшов до правди.
А тепер усе зникло.
Він навіть не знав, чи живий його батько.
Не знав, хто насправді стояв за всіма цими подіями.
І не знав, чому саме його вирішили зробити винним.
Але найбільше його мучило інше.
Таїсія.
Чи зможе вона йому повірити?
Він заплющив очі.
— Я не зробив цього…
І саме тоді за дверима камери почувся голос поліцейського:
— Тимофію, до вас прийшли.
Хлопець підняв голову.
— Хто?
Двері відчинилися.
На порозі стояла Таїсія.
Очі її були заплакані, але погляд — рішучий.
— Я тобі вірю.
Тимофій підвівся.
— Таїсіє…
— Я знайду того, хто це зробив.
Вона підійшла ближче.
— І я обіцяю тобі: ми дізнаємося правду про твого батька.
Тимофій узяв її руку крізь ґрати.
— Будь обережна.
— Я буду.
Вони подивилися одне на одного.
А в цей час у лікарні Олексій усе ще лежав без свідомості.
Його стан залишався важким.
А Вероніка була впевнена, що виграла.
Вона ще не знала, що одна маленька деталь, яку вона забула приховати, незабаром зруйнує всю її брехню.
І цією деталлю була камера спостереження біля старого маяка.
