Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 22. Обіцянка, яку не зламають
Ранок почався з несподіваного рішення.
Олексій майже всю ніч не спав. Після пробудження він довго дивився у вікно лікарняної палати, де за склом повільно займався новий день. Його мучила одна думка: де зараз його діти?
Він знав, що Таїсія разом із Тимофієм. Знав, що Вероніка десь поруч, але після всього, що сталося, уже не міг довіряти навіть власній доньці.
До палати зайшов чоловік.
Це був батько Тимофія.
Олексій підвів на нього очі й на мить завмер.
Колись вони були друзями. Потім життя розвело їх по різних дорогах. Двадцять років мовчання, страху й таємниць майже стерли минуле, але тепер воно повернулося.
— Ти все-таки прийшов, — тихо сказав Олексій.
— Я не міг залишитися осторонь, — відповів чоловік. — Тимофій знайшов мене. А тепер я маю допомогти йому та твоїй доньці.
Олексій стиснув край ковдри.
— Вони ще діти.
— Уже не маленькі, — відповів батько Тимофія. — Але їм потрібні дорослі, які нарешті перестануть мовчати.
Олексій важко зітхнув.
— Я хочу забрати їх.
— Тоді поїхали разом.
Через деякий час вони вже сиділи в автомобілі.
Олексій ще був слабким після поранення, але відмовлявся залишатися в лікарні. Він хотів сам переконатися, що Таїсія та Тимофій у безпеці.
— Цього разу ми не дозволимо нікому їх скривдити, — сказав батько Тимофія, дивлячись на дорогу.
— І розберемося з усім до кінця, — твердо відповів Олексій.
Вони обоє розуміли: попереду буде нелегко.
Але тепер вони були разом.
---
Тим часом ранок у будинку батька Тимофія був зовсім іншим.
Таїсія прокинулася раніше.
Вона тихо встала, підійшла до вікна й подивилася на сад. На гілках ще залишалися краплі нічного дощу.
За її спиною почувся голос Тимофія:
— Уже прокинулася?
Таїсія обернулася.
— Так.
Хлопець сидів на краю ліжка й сонно проводив рукою по своїх кучерявих волоссю.
Таїсія усміхнулася.
— Нам сьогодні до школи.
Тимофій тяжко зітхнув.
— Точно. Школа.
Вони обоє знали, що після останніх подій повернутися до звичайного життя буде непросто.
Таїсія підійшла до нього й простягнула руку.
— Підемо разом.
Тимофій подивився на неї.
— Разом.
Він узяв її руку.
І цього разу не відпустив.
---
Коли вони зайшли до школи, кілька учнів одразу почали перешіптуватися.
— Це він?
— Так. Той самий Тимофій.
— Кажуть, саме його звинувачували в нападі на батька Таїсії.
— А чому він тоді тут?
— Може, справді винен, а його просто відпустили?
Таїсія почула ці слова.
Її пальці міцніше стиснули руку Тимофія.
Він опустив очі.
Було видно, що йому боляче.
Ще вчора він боявся переслідувачів, поліції та людей, які хотіли його підставити.
Але тепер йому доводилося дивитися в очі однокласникам, які вже зробили висновки.
— Не слухай їх, — прошепотіла Таїсія.
— Я намагаюся.
— Я знаю правду.
Тимофій подивився на неї.
— І цього мені достатньо.
Раптом попереду почувся знайомий голос:
— А вам більше немає про що говорити?
Це був Денис.
Він підійшов до них і подивився на кількох хлопців, які продовжували перешіптуватися.
— Якщо хтось хоче щось сказати Тимофію в очі — кажіть.
У коридорі стало тихо.
— Ти чого його захищаєш? — запитав один із учнів.
Денис навіть не моргнув.
— Тому що знаю правду.
— Звідки?
— Тому що мій батько розслідує цю справу.
Усі переглянулися.
Денис зробив крок уперед.
— І він уже знайшов того, хто напав на Олексія.
Тимофій завмер.
Таїсія теж.
— Що? — тихо запитала вона.
— Саме так, — відповів Денис. — Мій батько знайшов людину, яка була причетна до нападу. І головне — є докази, що Тимофій не має до цього жодного стосунку.
У Таїсії на очах виступили сльози.
Вона ще міцніше стиснула руку Тимофія.
— Я ж казала тобі.
Він усміхнувся.
— Ти завжди мені вірила.
— І завжди буду.
Денис подивився на них і тихо додав:
— Але поки що не розслабляйтеся. Мій батько каже, що ця справа набагато серйозніша, ніж здавалося спочатку.
— Вероніка? — тихо запитала Таїсія.
Денис нічого не відповів.
Але його мовчання було достатньою відповіддю.
---
Перший урок минув майже непомітно.
Тимофій сидів за партою, але думками був далеко.
Він дивився на Таїсію, яка сиділа неподалік.
Вона час від часу поверталася до нього й усміхалася.
Для нього ці маленькі моменти були важливішими за все інше.
Після уроку до класу зайшла класна керівниця.
— Діти, сядьте, будь ласка. Нам потрібно поговорити про найближчі місяці.
Учні поступово заспокоїлися.
— Ви вже майже випускники, — сказала вона. — Попереду на вас чекає важливий період. Потрібно серйозно готуватися до ЗНО, визначатися з майбутнім навчанням і, звичайно, готуватися до випускного.
У класі одразу почулися пожвавлені голоси.
Хтось почав обговорювати сукні.
Хтось — костюми.
Хтось уже планував святкування після офіційної частини.
Таїсія тихо усміхнулася.
Тимофій дивився на неї.
Він раптом уявив її у святковій сукні.
Не просто як однокласницю.
Не просто як дівчину, яку кохав.
А як ту, з ким хотів бачити своє майбутнє.
Він уявив, як на випускному вечорі вони виходять на танцювальний майданчик.
Музика повільна.
Світло приглушене.
Таїсія кладе руку йому на плече.
Він бере її за руку.
І вони танцюють так, ніби навколо більше нікого немає.
Йому хотілося назвати її своєю принцесою.
Своєю єдиною.
— Тимофію?
Він здригнувся.
— А?
Таїсія тихо засміялася.
— Ти мене зовсім не слухаєш.
— Вибач.
— Про що думав?
Тимофій подивився їй прямо в очі.
— Про тебе.
Таїсія почервоніла.
— А конкретніше?
Він усміхнувся.
— Про випускний.
— І що там?
— Я хочу станцювати з тобою.
— Тільки станцювати?
Тимофій на секунду замовк.
У його погляді з'явилося щось серйозне.
— Не тільки.
Таїсія уважно подивилася на нього.
— Що ти задумав?
— Поки секрет.
— Тимофію!
Він тихо засміявся.
— Побачиш.
Таїсія похитала головою, але усмішка не сходила з її обличчя.
---
Після уроків вони залишилися біля школи.
Навколо вже майже нікого не було.
Таїсія сиділа на лавці, а Тимофій стояв поруч.
— Знаєш, — сказав він, — я раніше думав тільки про те, як пережити сьогодні.
— А тепер?
Він сів поруч.
— Тепер я хочу думати про завтра.
Таїсія поклала голову йому на плече.
— Я теж.
Тимофій подивився на її руку.
На пальці не було жодної каблучки.
І раптом у його голові виникла думка, яка змусила серце забитися швидше.
А що, якщо одного дня він попросить її стати його дружиною?
Він уявив маленьку каблучку.
Її здивовані очі.
Її сльози.
І тихе:
«Так».
Тимофій усміхнувся сам до себе.
Поки що він не знав, коли саме зробить пропозицію.
Можливо, після випускного.
Можливо, трохи пізніше.
Але він уже знав точно:
Таїсія — та людина, з якою він хотів зустріти доросле життя.
— Про що ти знову думаєш? — запитала вона.
Тимофій подивився на неї.
— Про наше майбутнє.
— І яке воно?
Він ніжно стиснув її руку.
— Таке, де ми разом.
Таїсія усміхнулася.
— Тоді я не боюся.
— Чого?
— Нічого.
Вони сиділи поруч, тримаючись за руки.
А за кілька кілометрів від них автомобіль Олексія та батька Тимофія вже наближався до будинку.
Олексій дивився вперед.
— Я заберу дітей, — сказав він.
— А потім?
Олексій стиснув щелепи.
— Потім ми знайдемо всіх, хто стоїть за цим.
Він ще не знав, що саме цього дня слідство зробить перший великий крок.
І що знайдений винуватець нападу на нього може розповісти не тільки про Тимофія.
Він може розповісти правду про Вероніку.
А можливо — і про таємницю, яку Олексій приховував двадцять років.
Тим часом Тимофій дивився на Таїсію і мовчки давав собі ще одну обіцянку.
Він захищатиме її.
Вона захищатиме його.
А їхнє кохання більше ніхто не зможе зруйнувати.
Навіть якщо попереду на них чекала найважча правда їхнього життя.
