Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 31. Коли дорослі беруть відповідальність
Ранок у будинку Олексія почався незвично тихо.
Таїсія ще спала.
Олексій сидів на кухні, тримаючи в руках чашку кави, коли почув стукіт у двері.
Він подивився на годинник.
Було ще досить рано.
— Хто там?
— Це я.
Олексій одразу впізнав голос батька Тимофія.
Він відчинив двері.
Чоловік стояв на порозі з серйозним обличчям.
— Нам потрібно поговорити.
Олексій відійшов убік.
— Заходь.
Вони пройшли на кухню.
Кілька секунд обоє мовчали.
Потім батько Тимофія дістав із кишені старий конверт.
— Схоже, минуле вирішило повернутися.
Олексій насупився.
— Що сталося?
— Фотографія. Старий лист. Невідомий чоловік. І повідомлення, яке отримав Тимофій.
Олексій уважно слухав.
Чоловік розповів йому все.
Про старих знайомих.
Про конфлікт, який виник багато років тому.
Про людину, яка зникла після однієї небезпечної історії.
Про те, що він думав, ніби все давно закінчилося.
А тепер хтось знову намагався втягнути в це його сина.
Олексій довго мовчав.
— Чому ти не розповів мені раніше?
— Я хотів залишити минуле в минулому.
— А воно саме не залишилося.
Батько Тимофія опустив очі.
— Я боявся, що постраждає син.
Олексій поставив чашку на стіл.
— Тепер він не сам.
— Що ти маєш на увазі?
— Тимофій має мене.
Чоловік здивовано подивився на нього.
— І Таїсію.
— Саме тому я й прийшов до тебе.
Олексій підвівся.
— Ми не дозволимо нікому втягнути дітей у наші старі проблеми.
— Але якщо ця людина справді небезпечна…
— Тоді тим більше треба діяти розумно.
Олексій підійшов до вікна.
— Ми звернемося до слідчого. Перевіримо фотографію, повідомлення, старі документи. З'ясуємо, хто стоїть за всім цим.
— Ти думаєш, це пов'язано з Веронікою?
Олексій на мить замовк.
— Можливо.
Його обличчя стало сумним.
— Я вже не знаю, що від неї чекати.
— Вона зустрічалася з тим чоловіком.
Олексій різко обернувся.
— Ти впевнений?
— Так.
— Тоді це ще серйозніше.
Він узяв телефон.
— Я сам поговорю з нею.
— Обережно.
— Не хвилюйся.
Олексій подивився просто в очі чоловікові.
— Я не дозволю, щоб через помилки дорослих постраждали діти.
Батько Тимофія кивнув.
— Дякую.
— Не дякуй. Ми обоє маємо їх захистити.
---
Тим часом Тимофій сидів біля вікна своєї кімнати.
Підручник лежав перед ним відкритий.
Але він уже кілька хвилин не прочитав жодного рядка.
У голові знову й знову повторювалося повідомлення.
«Ти не знаєш усієї правди про свого батька».
Він не хотів вірити невідомій людині.
Але й забути про це не міг.
Що приховував батько?
Чому минуле повернулося саме зараз?
І головне — чому хтось вирішив втягнути в це саме його?
Тимофій узяв телефон.
Повідомлення все ще було на екрані.
Він уже хотів видалити його, коли почув стукіт у двері.
— Тимофію?
Це була Таїсія.
— Можна?
— Заходь.
Вона зайшла до кімнати.
Відразу побачила його задуманий вигляд.
— Ти знову не спиш?
— Я спав.
— Не схоже.
Таїсія сіла поруч.
— Що сталося?
— Нічого.
— Тимофію.
Він усміхнувся.
— Ти завжди помічаєш.
— Бо я тебе знаю.
Вона взяла його за руку.
— Розкажи.
Тимофій вагався.
— Я отримав дивне повідомлення.
— Від кого?
— Не знаю.
Він показав їй екран.
Таїсія прочитала.
Її обличчя стало серйозним.
— Це через ту фотографію?
— Можливо.
— Ти боїшся?
Тимофій чесно відповів:
— Трохи.
Таїсія притулилася до його плеча.
— Тоді не залишайся з цим сам.
— Я не хочу, щоб ти через мене хвилювалася.
— А я не хочу, щоб ти все тримав у собі.
Він подивився на неї.
— Ти завжди знаєш, що сказати.
— Не завжди.
Вона усміхнулася.
— Просто я люблю тебе.
Тимофій завмер на мить.
Потім ніжно стиснув її руку.
— І я тебе люблю.
Таїсія поклала голову йому на плече.
— Що б там не було з твоїм батьком, це не робить тебе винним.
Тимофій мовчав.
— Чуєш?
— Чую.
— Ти не відповідаєш за минуле своїх батьків.
Ці слова ніби трохи полегшили його.
— Дякую.
— А тепер закривай телефон.
— Чому?
— Бо завтра нам треба готуватися до ЗНО.
Тимофій уперше за цей день засміявся.
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
— Навіть після всього цього?
— Особливо після всього цього.
Вона забрала телефон із його рук.
— Нам потрібні хороші результати.
— А якщо я нічого не запам'ятаю?
— Я тобі нагадаю.
— А якщо ти забудеш?
— Тоді ти мені нагадаєш.
Тимофій усміхнувся.
— Домовилися.
---
За годину Олексій зайшов до кімнати.
Він побачив Таїсію та Тимофія за столом.
Перед ними лежали підручники, зошити й тести.
— Отак краще, — сказав він.
Тимофій підняв голову.
— Олексію, можна з тобою поговорити?
— Звичайно.
Таїсія зрозуміла, що чоловіки хочуть поговорити самі, і вийшла на кухню.
Тимофій залишився з Олексієм.
— Це через повідомлення?
Олексій кивнув.
— Я вже знаю про все.
Тимофій напружився.
— Що саме?
— Твій батько все мені розповів.
— І що тепер?
Олексій сів навпроти.
— Тепер ти не повинен переживати.
— Але ж…
— Послухай мене.
Тимофій замовк.
— Ми з твоїм батьком розберемося з цією ситуацією.
— А якщо той чоловік справді хоче нам нашкодити?
— Тоді ми звернемося до тих, хто має цим займатися.
— А Вероніка?
Олексій важко видихнув.
— І з нею я поговорю.
Тимофій опустив очі.
— Я не хочу, щоб через нас…
— Це не через вас.
Олексій поклав руку йому на плече.
— Запам'ятай одну річ. Дорослі самі повинні відповідати за свої проблеми.
Тимофій подивився на нього.
— Ти справді думаєш, що все буде добре?
— Так.
— Звідки така впевненість?
Олексій усміхнувся.
— Бо тепер ми знаємо, що відбувається.
Він підвівся.
— А коли знаєш проблему, її можна вирішити.
Тимофій відчув, як напруга поступово відступає.
— Дякую.
— І ще одне.
— Що?
— Ти зараз маєш займатися не цим.
— А чим?
Олексій показав на підручники.
— ЗНО.
Тимофій засміявся.
— Ви всі змовилися.
— Саме так.
До кімнати заглянула Таїсія.
— Я чула!
Олексій усміхнувся.
— Тоді допоможи йому.
— Обов'язково.
Він вийшов.
Таїсія повернулася до столу.
— Ну що?
Тимофій подивився на неї.
— Олексій сказав, що все позаду.
— Бачиш?
— Я все одно трохи хвилююся.
— Це нормально.
Вона відкрила підручник.
— Але зараз у нас інша битва.
— ЗНО?
— Саме так.
Тимофій засміявся.
— Добре. Починаємо.
Вони схилилися над книжками.
За вікном повільно темніло.
А десь далеко минуле все ще чекало свого моменту.
Проте зараз воно не мало влади над ними.
Бо Таїсія була поруч.
Тимофій знав, що його батько та Олексій не залишать їх самих.
І вперше за останні дні він дозволив собі просто видихнути.
Він подивився на Таїсію.
— Знаєш, що я зараз хочу найбільше?
— Що?
— Скласти ЗНО.
— Правильно.
— Вступити.
— Правильно.
— А потім…
Він усміхнувся.
— Здійснити всі наші мрії.
Таїсія взяла його за руку.
— Разом.
— Разом.
І поки вони знову перегортали сторінки підручника, обоє ще не знали, що попереду на них чекає нове випробування.
Але цього разу вони зустрінуть його не поодинці.
Бо поруч були люди, готові захищати їх.
І кохання, яке вони самі не збиралися відпускати.
