Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 14. Таємниця старого причалу
Тимофій ще довго стояв на порозі своєї маленької кімнати, тримаючи в руках пожовклий аркуш.
Він перечитував записку знову й знову.
«Якщо хочеш дізнатися правду про свого батька — приходь завтра о сьомій вечора до старого причалу».
Усього кілька рядків.
Але для нього вони означали більше, ніж будь-які слова.
Про батька Тимофій майже нічого не знав.
У дитинстві він не раз запитував матір, чому інші діти мають татів, а в нього немає.
Марія завжди відповідала однаково:
«Колись ти все зрозумієш».
А потім переводила розмову на щось інше.
Тимофій ніколи не сердився на неї.
Він бачив, як важко їй було.
Вона сама працювала, сама виховувала його, сама оплачувала рахунки.
Саме тому, щойно він став достатньо дорослим, почав допомагати матері.
А тепер хтось обіцяв розповісти правду.
Але хто?
І чому саме зараз?
Тимофій поклав записку в шухляду.
Він вирішив, що вранці поговорить із матір'ю.
Можливо, вона нарешті розповість усе.
Наступного ранку Марія приїхала до маєтку Стасіусів привезти синові чистий одяг.
Тимофій зустрів її біля хвіртки.
— Мамо, мені треба з тобою поговорити.
Марія одразу помітила його схвильоване обличчя.
— Що сталося?
Тимофій дістав конверт.
— Це залишили вчора біля моїх дверей.
Марія побачила записку.
Її обличчя миттєво змінилося.
Вона зблідла.
— Де ти це взяв?
— Біля кімнати.
— Ти нікому не показував?
— Ні.
Марія кілька секунд мовчала.
Потім тихо сказала:
— Тимошо, не ходи туди.
— Чому?
— Просто послухай мене.
— Мамо, там написано про батька.
Вона відвела погляд.
— Ти ще нічого не знаєш.
— То розкажи мені.
Марія стиснула конверт.
— Не зараз.
— Коли?
— Коли я буду готова.
Тимофій боляче усміхнувся.
— А я? Я коли-небудь буду готовий дізнатися, хто мій батько?
Марія заплющила очі.
— Я хотіла захистити тебе.
— Від кого?
Вона не відповіла.
Це мовчання було страшнішим за будь-які слова.
— Мамо, я піду до причалу.
— Тимофію!
— Я повинен.
— Ти не знаєш, хто там буде!
— Саме тому я хочу дізнатися.
Марія схопила його за руку.
— Пообіцяй мені, що будеш обережним.
Тимофій кивнув.
— Обіцяю.
Але материнський погляд залишався тривожним.
---
Таїсія помітила, що Тимофій цілий день поводиться дивно.
На уроках він кілька разів задумувався й дивився у вікно.
— Що з тобою? — тихо запитала вона.
— Нічого.
— Ти знову брешеш.
Тимофій подивився на неї.
Він хотів розповісти.
Але боявся.
Не за себе.
За неї.
— Увечері мені потрібно дещо зробити.
— Що?
— Зустрітися з людиною.
— З якою?
Тимофій замовк.
Таїсія взяла його за руку.
— Тимофію, я твоя дівчина. Ти можеш мені довіряти.
Він важко зітхнув.
— Мені залишили записку. Там написано, що я можу дізнатися правду про свого батька.
Таїсія здивовано подивилася на нього.
— Твого батька?
— Так.
— І ти підеш?
— Так.
— Я піду з тобою.
— Ні.
— Чому?
— Я не знаю, хто там буде.
— Тимофію…
— Якщо це небезпечно, я не хочу, щоб ти була поруч.
Таїсія обійняла його.
— Тоді хоча б пообіцяй, що одразу зателефонуєш мені.
— Обіцяю.
Вона поцілувала його в щоку.
— Будь обережним.
— Буду.
---
О сьомій вечора Тимофій ішов до старого причалу.
Небо вже починало темніти.
Море було неспокійним.
Хвилі билися об дерев'яні палі, а вітер розносив запах солоної води.
Тимофій озирнувся.
Нікого.
Він дістав телефон.
На екрані було повідомлення від Таїсії:
«Я чекаю. Не забудь подзвонити».
Він усміхнувся.
«Обов'язково».
Раптом позаду почувся голос.
— Тимофію?
Хлопець обернувся.
Перед ним стояв літній чоловік у темному пальті.
— Ви хто?
— Мене звати Микола.
— Ви залишили записку?
Чоловік кивнув.
— Так.
Тимофій насторожився.
— Що ви знаєте про мого батька?
Микола подивився на море.
— Дуже багато.
— Тоді розкажіть.
Чоловік дістав із кишені стару фотографію.
На ній був молодий чоловік.
Тимофій узяв її.
Його серце завмерло.
— Це…
— Твій батько.
Хлопець довго дивився на фотографію.
— Чому мама ніколи не показувала мені її?
— Тому що вона боялася.
— Чого?
Микола важко зітхнув.
— Твій батько не був поганою людиною. Але він знав дещо, чого не повинен був знати.
— Що саме?
— Перед його зникненням він залишив деякі документи.
— Де вони?
— Я не знаю.
— Тоді навіщо ви мене сюди покликали?
Микола подивився йому прямо в очі.
— Тому що документи можуть бути пов'язані з родиною Стасіусів.
Тимофій застиг.
— З моєю роботою?
— Ні.
— З Таїсією?
Микола кивнув.
— Саме так.
Хлопець відступив на крок.
— Я не розумію.
— Твій батько багато років тому працював у людей, які були пов'язані з родиною Таїсії.
— Але як?
— Цього я поки не можу сказати.
— Чому?
— Бо не хочу наразити тебе на небезпеку.
Тимофій стиснув фотографію.
— Я маю право знати правду!
Микола дістав ще один конверт.
— Тут буде перша підказка.
Тимофій узяв його.
— А решта?
— Якщо ти справді хочеш дізнатися правду, шукай старий будинок біля маяка.
— Коли?
— Завтра.
Микола розвернувся.
— Зачекайте!
Але чоловік уже йшов геть.
Тимофій залишився сам.
Він відкрив конверт.
Всередині лежав старий ключ.
І маленька записка:
«Те, що шукаєш, ближче, ніж думаєш».
Тимофій повернувся до маєтку пізно.
Таїсія чекала його біля саду.
Щойно вона побачила хлопця, одразу кинулася до нього.
— Ти цілий!
— Так.
— Я так хвилювалася!
Вона обійняла його.
Тимофій міцно притиснув її до себе.
— Пробач.
— Розкажи мені.
Він дістав фотографію.
Таїсія подивилася на неї.
— Це твій батько?
— Так.
Вона уважно розглянула чоловіка.
Раптом її погляд змінився.
— Тимофію…
— Що?
— Мені здається, я бачила цю людину.
— Де?
Таїсія замислилася.
— У батька в кабінеті.
Тимофій завмер.
— Ти впевнена?
— Так. Там є стара фотографія, яку я бачила кілька днів тому.
— Тоді нам потрібно поговорити з твоїм батьком.
Таїсія кивнула.
Але вони не знали, що за вікном будинку стояла Вероніка.
Вона почула лише останні слова.
«Твій батько».
«Фотографія».
«Кабінет».
Вероніка насторожилася.
Вона вже зрозуміла, що навколо Тимофія існує якась таємниця.
І тепер ця таємниця могла стосуватися навіть їхньої родини.
Пізніше того вечора Олексій сидів у своєму кабінеті.
Він відкрив стару шухляду.
Дістав фотографію.
Ту саму.
На ній був молодий чоловік.
Олексій провів пальцями по краю світлини.
— Я сподівався, що цей день ніколи не настане…
У дверях стояла Софія.
— Ти знову дивишся на цю фотографію?
Олексій кивнув.
— Тимофій знайшов її.
Софія зблідла.
— Він знає?
— Поки що ні.
— А Таїсія?
— Вона вже щось підозрює.
Софія сіла в крісло.
— Що ти будеш робити?
Олексій довго мовчав.
Потім подивився на фотографію.
— Розповім їм правду.
— Усю?
— Усю.
Він поклав фотографію на стіл.
— Вони мають право знати, що сталося багато років тому.
За дверима коридору Вероніка стояла нерухомо.
Вона почула останні слова батька.
І вперше за весь час їй стало по-справжньому страшно.
Бо якщо Тимофій дізнається правду…
можливо, зруйнується не лише її план.
Може змінитися вся родина Стасіусів.
