Раді Вас бачити!

Початок навчального року завжди пахне новим. Свіжа фарба на стінах корпусу, папір, який ще шарудить під пальцями, і той особливий, майже електричний запах чужих феромонів, які ще не встигли змішатися в одну густу хмару.

Стас стояв біля розкладу й намагався зрозуміти, куди йти на першу пару. Він був омегою — тихим, з чистим, майже крихким запахом сакури. Ледь солодким, свіжим, як щойно розкриті пелюстки після нічного дощу. Поруч зупинилася дівчина з короткою стрижкою й впевненою поставою.

— Ти теж перший курс, історія? — спитала вона.

— Так. Стас.

— Ліза. Альфа.

Вони опинилися в одній групі. Спочатку просто сиділи поруч, потім разом ходили в їдальню, потім готувалися до семінарів у бібліотеці до пізнього вечора. Ліза була різкою, прямою, звикла вирішувати все сама. Стасу з нею було легко. Вона не тиснула, не намагалася одразу «взяти під контроль». Просто була поруч.

Через три тижні на лавці біля гуртожитку, коли вже сутеніло й повітря стало прохолодним, Ліза раптом сказала:

— Давай зустрічатися.

Стас здивувався, але кивнув. Вони ще навіть не цілувалися. Просто були поруч, іноді Ліза брала його за руку, і її пальці були теплими, впевненими. Стас відчував її запах - різкий, чистий альфа-запах - але він не чіплявся за нього. Не викликав нічого, крім спокійного прийняття.

На другий день після того як вони стали офіційно зустрічатися дівчина написала:

«Сьогодні ввечері у Романа невелика тусовка. Це мій найкращий друг. Підеш зі мною?»

Стас погодився, навіть не підозрюючи, що саме цього вечора його життя розколеться навпіл.

Роману було двадцять три - на п’ять років старший. Коли двері відчинилися, Стас одразу відчув різницю. Високий, широкоплечий, з темним низьким голосом і поглядом, у якому вже з першої секунди не було нічого дружнього. Він пах лісом після дощу й чимось гострим, майже металевим - запахом справжнього, зрілого альфи.

— Це Стас, — представила Ліза, трохи гордо. — Мій хлопець.

Роман простягнув руку. Долонь була гарячою, сухою, з грубими мозолями. Він дивився прямо в очі і світ для Стаса на мить зупинився.

Це було не просто притягання. Це було впізнавання. Глибоке, тваринне, абсолютне. Запах сакури раптом став густішим, солодшим, ніби всі пелюстки розкрилися одночасно й посипалися йому під шкіру. Роман вдихнув - повільно, глибоко - і його зіниці розширилися так, що майже не стало видно райдужки. Він теж зрозумів. Істинні. Один для одного. Зв’язок, який не обирають і від якого не тікають.

Стас відчув, як між ніг стає волого. Тонка, солодка змазка виділилася сама, тепло стікаючи по шкірі, і Роман це вловив. Його пальці на мить стиснули долоню Стаса сильніше, ніж потрібно, перш ніж відпустити. У цьому стисканні вже було все: визнання, голод, обіцянка.

Вечір тягнувся, ніби крізь густий мед. Музика грала неголосно, хтось сміявся у вітальні, Ліза вже встигла випити й жваво розмовляла з подругами. Стас сидів на дивані й намагався дихати рівно. Але щоразу, коли Роман підходив ближче - налити напій, щось спитати низьким голосом, просто пройти повз так, щоб їхні плечі майже торкнулися - тіло омеги зраджувало повністю. Змазка виділялася знову і знову, тепла, тягуча, з тим самим запахом розквітлої сакури. Роман це знав. Кожного разу їхні погляди зустрічалися на частку секунди довше, ніж годилося, і в цьому мовчанні вже не було місця для Лізи. Вони обидва розуміли: тепер ніхто інший не зможе бути між ними. Істинний зв’язок не ділиться. Він просто забирає.

Близько першої ночі більшість гостей розслабилася. Хтось дрімав у кріслах, хтось тихо розмовляв. Стас відчув, що йому треба побути наодинці, і тихенько вийшов у ванну на першому поверсі. Він навіть не встиг зачинити двері до кінця, коли вони м’яко відчинилися знову. Роман увійшов слідом і зачинив за собою на ключ. У маленькому приміщенні запах сакури став густим, майже дурманним.

— Ти весь вечір пахнеш так, ніби спеціально мене кличеш, - тихо сказав Роман. Голос був хрипким, низьким, ніби він ледь стримувався. - Сакурою. Чистою. Істинною. Я відчуваю тебе крізь стіни.

Стас ковтнув. Горло стиснулося.

— Я… з Лізою…

— Знаю. - Роман підійшов впритул. Його тепло обпікало навіть крізь одяг. - Але ти вже не з нею. Ти це відчуваєш так само, як і я. Правда?

Він говорив спокійно, майже ніжно, а рука вже лягла Стасу на стегно — важка, гаряча. Піднялася під край футболки, торкнулася голої шкіри, потім спустилася під резинку штанів. Пальці знайшли вологу тканину білизни й натиснули. Стас різко видихнув. Роман витягнув руку, подивився на блискучі від змазки пальці й повільно, дуже повільно облизав їх, не відводячи очей.

— Солодка… — прохрипів він. — Який же ти солодкий для мене.

Потім знову повернув руку. Обережно, майже трепетно розсунув сідниці й торкнувся входу одним пальцем. Стас здригнувся всім тілом. Роман не поспішав. Крутив кінчиком, змащуючи, пестячи, слухаючи кожен зірваний подих. І тільки коли відчув, що омега вже тремтить і подається назад, обережно увійшов до першої фаланги. Потім глибше. Пестив зсередини, знаходячи те місце, від якого в Стаса підкосилися ноги й потемніло в очах. Другою рукою притримував його за живіт, притискаючи спиною до своїх грудей.

— Дихай, — прошепотів Роман йому в шию. — Просто дихай на мене. Я тримаю.

Стас кінчив майже беззвучно, здригаючись дрібним тремтінням, кусаючи губу до крові, щоб не застогнати вголос. Змазка рясно витекла на пальці альфи, тепла, тягуча. Роман вийняв руку, ще раз облизав її жадібно й подивився Стасу в очі — темні, голодні, абсолютно закохані вже в цю секунду.

— Ходімо до мене в кімнату.

Стас похитав головою. Голос тремтів:

— Я боюся… Я ще ніколи… зовсім…

Роман кивнув. У його очах не було розчарування — лише глибоке, майже болісне розуміння.

— Не обов’язково займатися сексом. Я не змушуватиму. Ніколи. Але ти вже мій. І я — твій. Це не змінити, Стасе. Навіть якщо ти зараз вийдеш і більше ніколи не подивишся на мене — ми все одно будемо відчувати один одного. Завжди.

У кімнаті на другому поверсі було темно, лише світло ліхтарів з вулиці падало крізь напівзачинені штори. Роман замкнув двері, підійшов до Стаса й роздягнув його повільно, майже благоговійно. Кожен новий клаптик оголеної шкіри цілував — плечі, ключиці, низ живота. Коли Стас залишився повністю голим, альфа опустився на коліна прямо перед ним, розвів стегна тремтячими руками й просто притиснувся обличчям між ними, глибоко вдихаючи.

— Боже… — видихнув він. — Ти пахнеш так, ніби тебе створили тільки для мене.

Потім лизнув. Повільно. Жадібно. Збираючи всю солодку змазку, яка тепер пахла ще сильнішою, розквітлою сакурою. Язик працював глибоко, пестячи чутливий вхід, іноді злегка проникаючи всередину. Стас уже не міг стояти. Ноги підкосилися, і Роман підхопив його, поклав на ліжко й продовжив, не відриваючись ні на секунду. Стас кінчив швидко — тіло вигнулося дугою, і з нього бризнуло прямо Роману на підборіддя. Альфа не зупинився. Він продовжував лизати, пити, пестити, поки Стас не кінчив удруге, уже зі сльозами на очах від надто сильних відчуттів. Потім утретє — майже безсило, з тихим схлипуванням.

Тільки тоді Роман піднявся. Він обтер рот тильною стороною долоні, нахилився й поцілував Стаса в кутик губ — довго, глибоко, з такою ніжністю, що в омеги знову захитало щось у грудях.

Наступного дня Ліза спробувала поцілувати його біля гуртожитку. Просто нахилилася ближче, з м’якою посмішкою, і прошепотіла:

— Може, вже час стати трішки ближчими? Ми ж зустрічаємося…

Стас відсахнувся. Не різко, але однозначно. Тіло саме відмовилося. Губ Лізи він не хотів. Запаху Лізи не хотів. Будь-якого дотику - ні. Всередині все стиснулося від відрази, змішаної з провиною. Він зрозумів, що більше не зможе. Істинний зв’язок уже забрав його повністю, випалив місце для когось іншого. Він став цуратися навіть випадкових дотиків, відводив очі, знаходив причини піти раніше, відповідав коротко. Ліза помічала, хмурилася, але поки списувала це на сором’язливість і «перший досвід».

А Стас щоразу, коли залишався наодинці, згадував запах лісу після дощу, тепло тієї долоні на своєму стегні й те, як Роман дивився на нього — як на єдиного у світі.

Через кілька днів Ліза написала зранку:

«Привіт:) Я поїхала до родичів на вихідні. Занеси, будь ласка, Роману мою шкірянку - я залишила в коридорі на вішаку. Я її в нього позичала ще минулого місяця. Дякую:) »

Стас стояв біля дверей Романа з курткою в руках і відчував, що щось не так. Тіло горіло ще з ночі. Живіт тягнуло тупим, солодким, майже болісним жаром. Між ніг уже було мокро — набагато більше, ніж зазвичай. Він списував це на нерви. На те, що знову побачить того, хто кілька ночей тому довів його до сліз одним лише язиком і поглядом.

Роман відчинив двері в простій чорній футболці. Запах лісу після дощу вдарив Стаса одразу, сильно, майже фізично. Альфа зупинився, вдихнув глибше — і його очі потемніли до чорноти.

— Ти… — голос зірвався. — Ти...в тебе тічка!

Стас здригнувся. Щоки запалали.

— Ні… у мене ще ніколи не…

Але тіло вже зраджувало повністю. Хвиля жару прокотилася знизу вгору, і змазка рясно витекла, намочивши білизну наскрізь. Запах став густим, солодким, майже огидним від сили — сакура, яка розкрилася занадто бурхливо, пелюстки, що падають у теплу воду й тонуть.

Роман не питав дозволу. Просто взяв його за зап’ястя — обережно, але невідворотно — і повів нагору, у свою кімнату. Двері зачинилися на ключ. Стас стояв посеред кімнати, тремтячи всім тілом, коли Роман почав його роздягати. Повільно. Майже трепетно. Кожен новий клаптик оголеної шкіри альфа цілував, вдихав, залишав легкі, гарячі укуси. Коли Стас залишився повністю голим, змазка вже стікала внутрішньою стороною стегон блискучими доріжками.

Роман опустився на коліна й просто притиснувся обличчям між ними, глибоко, жадібно вдихаючи.

— Боже… який ти… — прохрипів він. — Який же ти солодкий. Мій.

Він лизав довго, глибоко, збираючи все, що текло. Потім підняв Стаса, поклав на ліжко й почав розтягувати пальцями — спочатку одним, потім двома, повільно, слухаючи кожен зірваний стогін, кожен тремтячий видих. Коли нарешті увійшов — сантиметр за сантиметром, даючи тілу звикнути — Стас вигнувся всім тілом. Було боляче. Розтягувало так, що очі залило сльозами. Але біль змішувався з таким гострим, майже нестерпним задоволенням, що він лише чіплявся за плечі Романа й шептав крізь сльози:

— Не зупиняйся… будь ласка… Романе…

Роман цілував його мокрі щоки, повіки, кутики губ, шепотів низько, грубо й ніжно водночас:

— Ти такий тісний… такий гарячий… Я відчуваю, як ти стискаєш мене… як течеш на мене… Мій істинний… тільки мій…

Коли вузол почав набухати, Стас заплакав уже голосніше. Роман притиснув його сильніше, увійшов до кінця й зафіксувався. Вузол розпирав зсередини так сильно, що на мить здалося — тіло не витримає. Але біль швидко перетворився на щось інше — глибоке, пульсуюче, майже священне задоволення. Роман кінчив першим, довгими, гарячими хвилями, заливаючи його зсередини. Стас кінчив слідом, стискаючись навколо вузла так сильно, що альфа тихо застогнав від болю й насолоди, впиваючись зубами в його плече.

Вони лежали з’єднані довго. Роман цілував його мокре волосся, скроню, місце під вухом, шепотів:

— Дихай. Я з тобою. Нікуди не дінусь. Ти — мій.

А потім раптом впився зубами в те місце, де шия переходить у плече — глибоко, жорстко, до крові. Стас скрикнув. Біль був гострим, майже нестерпним, але майже одразу змішався з хвилею такого сильного, всепоглинаючого задоволення, що він знову кінчив, стискаючись навколо ще не опалого вузла.

Роман залишив мітку. Довго тримав зуби, потім повільно облизав кров і поцілував рану з такою ніжністю, що в Стаса знову навернулися сльози.

— Тепер ти мій, — прохрипів він йому прямо у вухо, голос зривався від емоцій. — Офіційно. Назавжди. Я нікому тебе не віддам. Ні Лізі. Нікому в цьому світі. Ти — мій істинний. Зрозумів?

Стас тремтів усім тілом. Сльози текли по скронях. Він кивнув, ледь чутно видихнувши:

— Так… твій… тільки твій…

Другий день тічки почався о третій ночі. Стас прокинувся від того, що тіло більше не слухалося. Жар піднімався хвилями — не просто гаряче, а ніби всередині розливається розплавлений мед. Змазка текла вже не тоненькими цівками, а майже безперервно. Простирадло під ним було мокрим наскрізь. Запах став густим до нудоти — сакура, яка розквітла надто сильно, солодка, тягуча, майже дурманна.

Роман не спав. Він сидів у кріслі біля ліжка й просто дивився. Безсоння альфи в такі ночі було майже тваринним — він охороняв. Коли Стас застогнав і спробував перевернутися на живіт, Роман підійшов і легенько притиснув його доліччям між лопаток.

— Не тікай від мене, — тихо сказав він. Голос був хрипким від безсоння й ніжності. — Сьогодні буде інакше. Я хочу відчути тебе по-іншому.

Він сів біля узголів’я, взяв Стаса під коліна й повільно підняв їх до грудей, складаючи омегу навпіл. У такій позі все було видно: розпухлий, блискучий від змазки вхід, який ритмічно стискався в порожнечі, і тоненька цівка, що стікала по куприку. Роман не торкався його руками. Він просто нахилився й почав дихати. Гаряче, важке дихання альфи потрапляло прямо на найчутливіше місце. Стас здригнувся так сильно, що ледь не склався ще більше. Роман продовжував — вдих, видих, вдих — ніби намагався вдихнути його тічку всередину себе.

Тільки тоді він лизнув. Повільно. Один раз знизу вгору. Потім ще. І ще. Він робив це так довго, що Стас почав тихо плакати від нестачі, чіпляючись пальцями за простирадло.

— Прошу… — зірваним голосом видавив він. — Романе… прошу…

Роман підняв очі. У темряві вони світилися майже жовтим.

— Сьогодні ти будеш просити інакше. І я дам тобі все.

Він перевернув Стаса на бік, ліг позаду й увійшов одним повільним, нескінченним рухом. Не до кінця одразу. Зупинявся кожні кілька сантиметрів, давав стінкам звикнути, шепотів лагідні, майже брудні слова просто у вухо. Коли вузол уперся, Стас уже тремтів дрібним тремтінням. Роман не штовхнув одразу. Він просто лежав, повністю накривши омегу собою, і дихав йому в потилицю, поки тіло саме не почало відкриватися ширше від тічки.

Вузол увійшов із майже болісним звуком. Стас скрикнув. Біль був гострим, ріжучим, але майже одразу розчинився в такій глибокій, низькій хвилі задоволення, що перед очима потемніло. Роман не рухався. Він просто був всередині — розпираючи, пульсуючи, заповнюючи повністю. Однією рукою він обхопив Стаса поперек живота, притискаючи ще ближче, ніби хотів злитися з ним шкірою.

Минули хвилини. Можливо, десятки. Стас кінчив першим — тихо, майже беззвучно, просто стискаючись навколо вузла так сильно, що Роман тихо застогнав від солодкого болю. Сперма альфи ще не вилилася. Він тримав. Навмисно.

— Не зараз, — прошепотів він гаряче. — Сьогодні ти спочатку візьмеш усе, що я тобі дам. А потім я дам ще. Скільки зможеш витримати.

Він почав рухатися мікроскопічно — майже непомітні коливання стегон, які змушували вузол тертися об найчутливішу точку зсередини. Стас плакав уже відкрито. Сльози текли по переніссю на подушку. Змазка хлюпала з кожним мікро-рухом. Запах у кімнаті став настільки густим, що здавалося — ним можна захлинутися.

Коли Роман нарешті кінчив, це було довго. Дуже довго. Гарячі хвилі заливали Стаса зсередини одна за одною, поки живіт не став трохи твердішим від кількості. Вузол тримав усе всередині. Нічого не витікало. Роман тільки сильніше притиснув долоню до низу живота омеги й тихо, майже ніжно сказав:

— Відчуваєш? Це все твоє тепер. Нічого не втратиш. Я залишу в тобі все.

Вони пролежали з’єднані майже годину. Коли вузол трохи опав, Роман не вийняв. Він просто перевернув Стаса на живіт, підклав під стегна подушку й увійшов знову — глибше, під іншим кутом. Цього разу він рухався повільно й жорстко водночас, витягуючи з омеги звуки, яких той сам у собі не підозрював. Стас кінчав майже безперервно — маленькими, болісними оргазмами, які накочували один на одного, поки свідомість не почала розмиватися.

Ближче до ранку Роман раптом зупинився. Вийняв. Стас слабо застогнав від порожнечі. Альфа сів, нахилився й почав просто дивитися, як з розтягнутого входу повільно витікає суміш змазки й сперми. Він збирав її пальцями й мазав Стасу на поперек, на лопатки, на шию — прямо на мітку, яка ще пекла.

— Пахнеш мною навіть зсередини, — тихо сказав він, голос зривався від ніжності й голоду. — І все одно твоя сакура пробивається. Кличе мене знову.

Він розвернувся, ліг між ніг омеги й увійшов утретє за ніч — цього разу обличчям до обличчя. Стас уже майже не реагував. Очі були напівзаплющені, губи припухлі, на шиї темніла свіжа мітка. Роман цілував його повільно, глибоко, з такою пристрастю, ніби хотів випити його душу, поки знову не зав’язав вузол. Цього разу він кінчив мовчки, тільки сильно стиснувши Стаса в обіймах, ніби боявся, що той розчиниться.

Ближче до полудня хвиля накотила знову. Стас прокинувся від того, що всередині все горіло нестерпно. Він сів, перекинув ногу через Романа й опинився зверху. Очі альфи відкрилися — спочатку здивовані, потім темні від голоду.

Стас не дав йому нічого сказати. Нахилився, впився ротом у рот і одночасно опустився на його член одним повільним, але рішучим рухом. Роман тихо гаркнув. Стас був розтягнутий після ночі, мокрий до непристойності, і член увійшов до кінця майже без опору. Але цього разу рухався саме омега.

Він піднявся й різко опустився. Потім ще. І ще. Стегна ляскали об стегна. Змазка хлюпала так голосно, що здавалося — її чути на весь будинок. Стас тримався за груди Романа й трахав себе на ньому жорстко, глибоко, майже відчайдушно. Кожен раз, коли він опускався до кінця, з нього бризкало — сильні струмені прозорої рідини вилітали прямо на живіт і груди альфи. Стас кінчав часто. Дуже часто. Маленькі, різкі оргазми накочували один на одного, змушуючи його стискатися навколо члена так сильно, що Роман тихо шипів від болю й насолоди, впиваючись пальцями в його стегна.

— Блядь… Стасе… — голос альфи зірвався. — Ти мене вб’єш…

Стас не зупинявся. Він нахилився нижче, притиснувся грудьми до грудей Романа й продовжував рухатися коротко, жорстко, вичавлюючи з себе все нові й нові хвилі. Сквірт лився майже безперервно. Простирадло під ними вже було одним суцільною мокрою плямою. Запах тічки й сакури стояв у кімнаті стіною.

Роман раптом перехопив ініціативу. Він сіпнувся вгору, перевернув Стаса на спину одним різким, майже грубим рухом і увійшов знову — цього разу сам. Глибоко. До упору. Стас скрикнув, але ноги самі обхопили альфу за талію. Роман почав трахати його жорстко, майже жорстоко, з кожним поштовхом вибиваючи з омеги нові стогони й нові струмені.

Саме в цей момент двері спальні відчинилися.

Ліза стояла на порозі з ключем в одній руці і телефоном, з якого намагалася додзвонитися своєму хлопцю - в іншій. Побачивши сцену, яка розверталася перед її очима дівчина не змогла втримати телефон і він глухо вдарився об підлогу.

Вона застигла. Очі розширилися. Обличчя стало білим.

Стас і Роман почули її. Обидва повернули голови. Але тіло вже не слухалося розуму. Тічка й істинний зв’язок були сильнішими за будь-який страх, будь-яку провину чи сором. Роман не зупинився. Він тільки сильніше розвів Стасу ноги й увійшов ще глибше, майже зло, ніби навмисно показуючи, що це його омега. Стас застогнав - голосно, зірвано і знову кінчив, сквіртуючи прямо між ними. Струмінь дістав навіть до краю ліжка.

Ліза зробила крок назад, але не вийшла. Вона дивилася. Паралізована.

Роман нахилився до самого вуха Стаса й прохрипів так, щоб вона чула кожне слово:

— Дивись на мене. Тільки на мене. Ти мій істинний. Я зараз в тебе закінчу. І більше ніхто ніколи тебе не торкнеться.

Він прискорився. Вузол уже набухав. Стас плакав від надто сильних відчуттів, чіплявся за його плечі й кінчав знову - уже майже сухо, тільки судомними стисканнями. Роман увійшов до кінця, вузол заблокував, і він кінчив довго, глибоко, з низьким, тваринним стогоном, який зірвався з горла. Гарячі хвилі заливали Стаса зсередини, поки живіт не став знову твердішим, наповненішим.

Вони залишалися з’єднані. Роман все ще лежав зверху, важко дихаючи, і тільки тоді повільно повернув голову до дверей. Його очі були темними, абсолютно спокійними й абсолютно невідворотними.

— Він більше не твій, - сказав він тихо, але чітко. - І ніколи ним не був по-справжньому. Він - мій істинний. Мій омега.

Стас тремтів під ним, все ще стискаючись навколо вузла, і мовчав. Мітка на його шиї темніла на тлі розпашілої шкіри. Змазка й сперма повільно підтікали з місця, де вони були з’єднані. Аромат сакури стояв у кімнаті стіною - солодкий, густий, з нотками крові, поту й чужого альфи, який тепер став єдиним.

Ліза відкрила рот, але звуку не видала. Вона просто дивилася, як її хлопець і її найкращий друг лежать з’єднані вузлом, і як омега, якого вона вважала своїм, все ще тихенько здригається від залишків оргазму в руках іншого.

Роман провів долонею по вологому волоссю Стаса з такою ніжністю, ніби той був найкрихкішою річчю у світі, і повторив ще тихіше, уже тільки для нього, дивлячись прямо в очі:

— Нікому не віддам. Ти - мій. Назавжди.