Спочатку:
На сторінку книги
Вони летіли крізь ранкову прохолоду, ховаючись серед густих хмар. Луміра почала помітно відставати від великого дракона. Крейг зробив невеликий віраж і піднирнув під вперту сріблясту драконку. Раєль уловив його маневр та підхопив драконницю, допомагаючи зручніше вмоститись на шиї чорного дракона. Драконка сиділа попереду принцеси й хмурилась. Вона явно була не в дусі.
- Луміро, що сталося? – перекрикуючи шум вітру, спитала Ліріель. – Ти поранена?
- Моя гордість поранена! – прошипіла вона ображено. – Він назвав мене блідою поганкою.
Луміра обернулась до неї надута та зла. Не розуміючи, в чому справа, принцеса здивовано кліпала на неї очима.
- Той пихатий принц. Твій наречений! Він назвав мене блідою поганкою, – пояснила вона роздратовано.
- Ти не бліда! Ти срібна! – вигукнула дівчина, відчуваючи спиною, як грудні м'язи воїна скам’яніли. – Він не мав права так говорити!
Раєль міцніше притиснув до себе дівчину, коли вона відхилилась, щоб втішити свою драконку. Обернувшись, принцеса помітила, як грають жорна на вилицях чоловіка.
Раєль дивився на пониклу драконку, і в душі підіймалася буря.
- Луміро, ти найгарніша драконниця у світі! – гучно сказав він. – Не слухай його.
Але людські компліменти на срібну бешкетницю не діяли. Вона розвернулась, підповзла ближче до голови Крейга і, допомагаючи собі крилами, схилилась, витягнувши шию ближче до його морди, уважно дивлячись у його ліве око. Крейг скосив погляд на неї. Два срібних ока на серйозній мордочці дивились на нього не кліпаючи. Драконка чекала, що скаже її авторитет.
Крейг повільно повернув голову, страдницько зітхнув, розуміючи, що поки він не висловить свою думку, Луміра не заспокоїться.
- Ти не бліда, – глухий, рокітливий голос Крейга пролунав наче грім. – Ти срібна. А срібні дракони – найрідкісніші та найцінніші. Твоя луска має колір чистого місячного світла, а той принц не може оцінити справжній діамант, бо бовдур.
Луміра на мить застигла. Її срібні вушка сіпнулися, а очі заблищали від абсолютного, безмежного щастя. Вона миттєво забула про образи, розправила крила та з диким писком видерлась Крейгу майже на ніс.
Крейг знову зітхнув, та в його очах засвітилася теплота.
Нарешті вона заспокоїлась. Переповзла ближче до Ліріель. Всілася, спершись на дівчину і прихилившись до неї головою.
Крейг летів плавно. Вони давно відірвались від переслідування. І тепер поставали питання: де краще зупинитись? Та як відкрити королю очі і довести, що його доньці загрожує смертельна небезпека? Маючи лише слова воїна та здогадки чорного дракона, зробити це проти принца було майже неможливо.
Раптом Луміра підняла голову.
- Як це все ж несправедливо, – розмірковуючи, мовила вона, дивлячись філософським поглядом у напрямку руху Крейга.
Принцеса та воїн здивовано поглянули на неї. Різкі переходи настрою не були дивиною, а ось філософські роздуми драконки — це щось нове.
— Я подумала, — продовжувала міркувати Луміра, — як це несправедливо! Чому якесь шляхетне походження передається людям у спадок, як лисина чи дурний характер, а не за благородством серця? Той пихатий принц — боягуз і підступний. А ти, Раєлю, врятував нас із Ліріель, бився за нас, годував. Ти — справжній лицар.
Раєль насторожився.
— Тому, — вела вона далі, — я вирішила, що ти достойний кращого. І відсьогодні ти маєш бути принаймні якимось бароном. Барон Раєль… Як там тебе далі — неважливо. Звучить солідно. Правда, Ліріель?
Принцеса сумно, але так ніжно усміхнулась, дивлячись на воїна. Для неї він уже був дорожчим за будь-якого принца. Раєль розгубився. А драконка підвелася й обережно повісила на шию воїна масивний медальйон на золотому ланцюжку. І розпливлася в задоволеній усмішці, ніби вона завершила якийсь урочистий ритуал.
— Що це? — суворо запитав Раєль, здивовано дивлячись на нову прикрасу. — Луміро, ти знов за своє? Спочатку пиріг, тепер ти поцупила прикрасу. Коли прилетимо… — він зам’явся, розуміючи, що вони й самі не знають, куди летіти. — Коли приземлимося, я буду мати з тобою серйозну розмову.
При цих словах він суворо подивився на принцесу, ніби це вона винна в поведінці своєї драконки.
— Нічого я не цупила! — обурилася у відповідь драконка. — Медальйон зачепився за мою лапу, коли я намагалася вирватися з рук принца. Не буду ж я бігти назад, щоб повернути його?
Вона аж парою пирхнула зопалу.
Раєль пом'якшив вираз обличчя.
— Гаразд, — зітхнув він, розглядаючи трофей Луміри. — Але простому воїну не личать королівські прикраси. Я не збираюся це носити.
Він знову глянув на прикрасу. Це був масивний стародавній медальйон, прикрашений гербом та великим синім сапфіром у центрі. Ювелірна робота була настільки тонкою, що прикраса буквально випромінювала велич.
Чоловік обхопив медальйон рукою, збираючись зняти його та передати принцесі, щоб та поклала прикрасу до своєї сумки. Та тільки-но його широка долоня повністю накрила синій камінь, тієї ж миті воїна накрив такий потужний спалах магічної енергії, що він змусив воїна вигнутись назад та застогнати. Медальйон спалахнув сліпучим блакитним світлом. У голові чоловіка з оглушливим тріском почав розсипатися невидимий блок, який роками тримав у полоні його спогади. Перед очима вихором проносилися уривки картин із минулого. Розкішні зали. Батько тримає його за руку, коли він маленьким їде верхи на білосніжному коні. Мати ніжно усміхається та вдягає на його шию золотий ланцюг із медальйоном. Вона з батьком сидять на троні у великій залі, а він — у батька на колінах. Потім ніч. Він іде за руку зі старою жінкою, яка веде його через ліс. Їм тяжко. Вони поспішають. Від когось ховаються. І нарешті вона залишає його біля воріт ордену чотирьох веж. Він один у темноті перед воротами і стискає в руці той медальйон.
Потужна хвиля магії та спогадів була настільки сильною, що він мало не знепритомнів. Ліріель обхопила його руками, утримуючи біля себе, а драконка допомагала, дивлячись на нього переляканими очима. Через зв’язок магія медальйона вдарила і по чорному дракону. Крейг оглушливо рикнув, на мить втративши контроль над крилами, але швидко вирівняв політ. Його золотаві очі розширилися від усвідомлення, що блок спогадів рухнув у його голові.
Він згадав, як втратив свого короля та його дружину. Той обвал у горах був підступною пасткою. Як закрив собою малого принца. Як продирався з непритомною дитиною крізь каміння. Як довго відлежувався в лісовій хижині, де місцева цілителька намагалась зцілити хлопчика.
- Крейге… - прошепотів воїн. – Ти теж згадав?
- Я згадав, мій принце, – приголомшено, наче в лихоманці, пророкотав чорний дракон.
Луміра з принцесою затамували подих, приголомшено переводячи погляд з воїна на дракона.
