Раді Вас бачити!

Ранок заглядав у напівзруйновані вікна замку несміливо, фарбуючи похмурі кам'яні стіни у ніжно-рожеві тони. Повітря було кришталево чистим, вогким і пахло нічною прохолодою та дикими травами.

Луміра прокинулася раніше за всіх. Обвівши допитливим поглядом сплячих друзів, вона помітила, що Раєль уже на ногах і тихо сидить навпочіпки біля каміна, в якому ледь жевріло вугілля. Срібна драконниця миттєво, наче велика кішка, підкралася до нього зі спини і змовницьки, лоскочучи його вухо своїм гарячим диханням, зашепотіла:

— Раєлю, а давай зробимо Лірі сніданок у ліжко! Ну, тобто на це її тимчасове гніздечко. Це буде так романтично, ну просто як у моїх книжках! Ти завариш запашний чай, а я знайду кухню і принесу якийсь гарний, справжній королівський посуд.

Воїн усміхнувся, дивлячись на її палаючі ентузіазмом очі, і згодом кивнув. Похідний казанок із водою, підвішений над вогнем, уже починав тихо й затишно булькати.

— Тільки, будь ласка, Луміро, благаю тебе — нікуди не встрянь, — застережливо й дуже тихо промовив чоловік, озираючись на сплячу принцесу. — Дай їй відпочити.

Поки воїн і Крейг, який удавав, що міцно спить, намагалися зайвий раз навіть не дихати, щоб не порушити сон дівчини, Луміра вилетіла на пошуки кухонного приладдя. Знайшовши в коморах кілька дивом уцілілих порцелянових чашок, вона визирнула на внутрішнє подвір'я і раптом помітила біля стіни пишний кущ із яскравими квітами.

«Ідеально! — заплескала лапами драконниця. — Раєль подарує квіти разом із чаєм! Це ж чиста романтика!».

Похапцем нарвавши чималий букет і вже у своїй бурхливій уяві бачачи яскраву й зворушливу картину, як зрадіє Ліріель ранковому пориву свого лицаря, Луміра рвонула назад. Вона так поспішала стати свідком великого кохання, що вирішила зрізати шлях і залетіла до зали прямо через широке вікно.

Це сталося саме в той момент, коли Раєль уже зняв із вогню гарячий чай і, опустившись на коліна біля Ліріель, нахилився, збираючись ніжно розбудити кохану поцілунком. Його серце солодко завмирало, а Крейг якраз делікатно й дуже вчасно вийшов у коридор, аби не псувати момент.

Аж раптом Луміра на повному льоту зачепилася крилом за стару фіранку, яка до цього невагомо й красиво тріпотіла на ранковому вітерці. Спробувавши виплутатися, драконниця смикнула сильніше, крила інстинктивно заходили ходором, і тут із оглушливим гуркотом і тріском кам’яної крихти зверху відвалився старезний залізний карниз.

Срібний вихор разом із завісою, пилом і металевою трубою з ревом влетів у кімнату. Порцеляновий посуд із брязкотом і дзвоном покотився долівкою, розлітаючись на друзки, а сама драконниця гепнулася на живіт просто біля ложа принцеси.

Пробудження принцеси вийшло зовсім не таким ніжним, як планував закоханий воїн. Ліріель підхопилася на місці як ошпарена, з шаленим пульсом і дикими, круглими від переляку очима.

Проте квіти вона все ж отримала. За інерцією від нищівного польоту Луміри рослини злетіли високо в повітря, описали красиву дугу і тепер кумедно звисали у дівчини з голови, найнадійнішим чином заплутавшись у її розпатланому волоссі.

Луміра сиділа на підлозі серед руїн карниза, загорнута у фіранку, як у саван, невинно кліпаючи своїми очима, і швиденько, поки ніхто не оговтався, ткнула маленькою лапою в бік Раєля, мовляв: «Це все він! Це його ідея!».

Саме цю картину застав Крейг, який із занепокоєнням прибіг на гуркіт, ледь не знісши масивним плечем дверний одвірок. Чорний дракон завмер, оцінюючи масштаби руйнувань: осколки порцеляни, розкидані по підлозі, перелякана принцеса з букетом на маківці та палаючий від ніяковості Раєль, який усе ще тримав у руках порожній рушник. Крейг важко, приречено зітхнув, притиснув масивну лапу до морди й закотив золоті очі так глибоко, наче благав богів забрати його в інший, безпечний світ.

За якісь пів години ситуація трохи стабілізувалася — якщо, звісно, можна вважати стабільністю витягування стебел диких квіток із королівської зачіски. Герої всілися на обгорілих дерев'яних колонах просто на внутрішньому подвір'ї. Навколо них клубився низький ранковий туман, вогкий і прохолодний, який пробирався під куртки й лоскотав щиколотки. Тримаючи в руках миски з гарячою кашою та знову (і цього разу спокійно) завареним чаєм, Раєль і Ліріель збиралися поснідати. Вони планували обговорити план завоювання лордів і негайно підняти драконів у повітря.

Проте злетіти їм не судилося.

Раптом повітря посеред двору загрозливо забриніло, наче натягнута тятива лука. Простір заіскрився брудно-фіолетовим, отруйним світлом. Ранковий туман стрімко почорнів, закрутившись зловісною спіраллю, і навколо миттєво повіяло важким, ядучим запахом паленої сірки, від якого перехоплювало подих.

Веселощі миттєво випарувалися, поступившись місцем липкому відчуттю небезпеки. Крейг миттєво підхопився, затіняючи собою Раеля та принцесу, його ніздрі спалахнули багряним вогнем. Луміра розправила срібні крила і грізно, хоч і трохи тонко й пискляво, заричала, намагаючись здаватися величезним грізним чудовиськом.

Із магічного спалаху поважно вийшов чоловік. Його обличчя поорали глибокі зморшки, а в холодних, як крига, очах світилося божевільне марнославство. Тепер він не ховався в сірому, потертому плащі з каптуром, під яким намагався заховати обличчя раніше. Тепер він був одягнений так, як відчував себе в душі — абсолютним володарем. Оксамитова, важка мантія, підбита чистим золотом, волочилася по брудному камінню руїн, а на грудях виблискували темні амулети.

— Яка зворушлива сімейна ідилія на королівських руїнах, — пролунав його скрипучий, сповнений отрути голос, від якого по спині Ліріель побігли липкі дрижаки.

— Маг Севан... — прошепотіла принцеса, відчуваючи, як німіють і холонуть пальці. Це був особистий чарівник та перший радник її колишнього нареченого.

— Ой, ти подивися на нього! — раптом обурено пирхнула Луміра з-за спини Крейга, геть зіпсувавши магові пафосну появу. — Вдягнувся, наче на королівський бал, а мантію по болоту тягає! Хто ж так речі носить, старий ти хвалько? Тобі золота нитка очі не сліпить?

Севан на мить запнувся від такої безпардонності, але він швидко повернув собі зарозумілий вираз обличчя.

— Ти... — крізь зуби процідив воїн, роблячи крок уперед. — Перший радник мого батька.

Раєль різко відставив миску з кашею — вона з тихим стукотом ковзнула по обпаленому каменю — і одним звичним, блискавичним рухом вихопив меч. Сталь із чистим, грізним дзвоном розрізала ранкове повітря. Очі воїна звузилися до небезпечних щілин. У голові, де ще вчора панував туман забуття, раптом вибухнули яскраві й болючі картини з дитинства: палаючий палац, крики й це саме обличчя, що холодно споглядало руйнацію його світу.

— О, то ти нарешті згадав мене, хлопчику? — Севан злорадно й сухо розсміявся. Цей сміх, схожий на шурхіт сухого листя, неприємною луною відбився від напівзруйнованих стін. Його переповнювала така пиха та тріумф, що він навіть не намагався стримувати потік одкровень. — Які ж ви, смертні, передбачувані й примітивні! Цілих двадцять років я спав спокійно, впевнений, що мій ідеальний план спрацював бездоганно. Тоді, в горах... Нещасний випадок із королівською каретою, раптовий обвал скелі... Твої батьки, король і королева, загинули під тоннами граніту, як і належало! Ти мав згнити під тими брилами разом із ними! Я повинен був отримати Камінь Сили вашого роду! Але цей проклятий бойовий ящір...

Севан із лютою, давньою ненавистю зиркнув на масивну постать Крейга:

— Мабуть, цей лускатий паразит усе-таки встиг вихопити тебе з-під завалу секундою раніше й утекти. Я й гадки не мав усі ці роки, що ти вижив!

Крейг у відповідь видав такий низький, вібруючий і лютий рик, що дрібні камінці на подвір'ї затанцювали, а в калюжах пішли дрібні хвилі.

— Я врятував свого принца від твоєї підлості, зраднику, — басом прогудів дракон, випускаючи з ніздрів струмені гарячої сажі.

— Врятував, щоб він став звичайним найманцем без роду і пам'яті? — розреготався маг, театрально розводячи руками в пишних золотих рукавах. — Я вважав вас попелом! Аж поки мій головний кристал не почав буквально божеволіти. Він уловив сигнал стародавньої крові. Хтось із королівської родини вижив, і артефакт відгукнувся на це! Я розставив пастки, підняв на сполох усіх мисливців за головами в трьох королівствах, шукаючи таємничого вискочку... І яка ж іронія долі! Цим вискочкою виявився ти, Раєлю. Охоронець принцеси, який крутився під носом у мене та у принца-нареченого!

— Хвилинку! — раптом дзвінко втрутилася Луміра, висунувши срібну морду з-за спини Крейга. — Тобто ти всі ці роки думав, що ти геній, а насправді просто проґавив цілого принца у себе під носом? Оце так величний маг, оце так стратег! Тобі треба було не кристали купувати, а окуляри, дідусю!

Севан на мить запнувся, його обличчя перекосилося від люті, а фіолетові іскри навколо пальців затріщали гучніше. Навіть Ліріель у цей напружений момент ледь помітно пирхнула в кулак, попри те, що її серце калатало від паніки, а пальці рук крижаніли від жаху.

Чаклун ступив крок уперед. Навколо його долонь закрутилися сичасті чорні блискавки, що пахли озоном, паленою сіркою та смертю. Тепер, коли він наздогнав утікачів, маг знову відчув себе абсолютним господарем ситуації. Ранкове сонце, яке нарешті повністю пробилося крізь хмари й осяяло руїни, безпорадно виблискувало на його золотій мантії. Цей чистий промінь світла не був здатний розігнати липку фіолетову темряву, що густою стіною повзла слідом за чаклуном, випалюючи зелену траву під його ногами.

— Подивимося, як ти жартуватимеш на пласі, ящірко, — процідив Севан, піднімаючи руки для нищівного закляття. — Ваша удача закінчилася, — Севан скривився у хижій посмішці, від якої його зморшки стали схожі на тріщини у висохлому від спеки камінні. — Я виправлю помилку багаторічної давнини. Я вб'ю тебе, Раєлю. І твого перегодованого чорного ящера. І цю дрібну срібну недотепу теж, щоб не плуталася під ногами.

— Гей! Я не недотепа! — обурено пирхнула Луміра, войовниче затупавши задніми лапами.

Севан навіть не повів бровою, продовжуючи свою пафосну тираду. Його погляд масляно ковзнув по Ліріель. У дівчини від цього липкого, гидкого виразу обличчя по спині поповзли справжні крижані дрижаки, а шлунок стиснувся у тугий вузол.

— Принцесу я поверну принцу Адріану, як і обіцяв, — чаклун задоволено потер сухі долоні, і між пальцями знову сикнули фіолетові іскри. — Вона слухняно вийде заміж, забезпечивши нам потрібний політичний союз. А головне — для повного підкорення Каменя Сили на медальйоні мені потрібна королівська кров. Твоя смерть, хлопчику, запустить амулет на повну потужність!

Чаклун говорив це з таким захватом, що в його очах світилося справжнє, невиліковне божевілля. Раєль відчував, як усередині закипає холодна, виважена лють. Його серце калатало в грудях, мов шалений бойовий барабан, але розум залишався гострим і чистим. На мить він зустрівся поглядом із Ліріель. У її наляканих, але гордих очах він прочитав таку міцну, німу підтримку, що вся невпевненість миттєво зникла.

— Що ж, Севане, — Раєль повільно підняв свій меч. Сталь леза спалахнула під першими яскравими променями ранкового сонця загрозливою, сліпучою зброєю. На губах воїна з'явилася трохи нахабна усмішка. — Ти правий в одному. Це місце, де все колись почалося. І це ідеальне місце, щоб усе закінчити.