Спочатку:
На сторінку книги
Підготовка до вильоту зайняла менше години. Герцогський двір, який ще зовсім недавно ліниво прокидався, тепер нагадував мурашник. Слуги поспішали у своїх справах. Кожен був зайнятий.
Ліріель швидко перевдягнулася в брючний костюм, поки Луміра стежила за її фрейлінами. Щоб менше було розмов та істерик старшої фрейліни про порушення палацового етикету принцесою, дівчина вийшла потайки з кімнати. Міністри були зайняті підписанням договорів з герцогом Олдінктоном. Тому їй ніхто не заважав вийти із замку непоміченою.
Крейг та Раєль уже чекали біля брами. За мить до них прилетіла Луміра зі своєю сумкою, з якої пахло свіжою випічкою.
Величезні крила Крейга робили важкі, розмірені помахи, і кожен такий рух відгукувався глухим гулом, що вібрував десь глибоко в грудях.
Попереду, міцно утримуючи товсті шкіряні віжки, сидів Раєль. Його широка спина слугувала для Ліріель надійним щитом від пронизливого гірського вітру. Проте принцеса притискалася до нього не лише через холод. Вона обвила руками його талію, відчуваючи кожним нервом, наскільки напружений зараз її наречений. Його тіло нагадувало натягнуту тятиву лука, готову от-от тріснути від надмірного тиску.
Раєль не просто летів уперед. Він повертався в минуле, яке вважав назавжди втраченим.
Під його одягом, торкаючись шкіри, висів древній золотий медальйон. Останні кілька днів цей родинний артефакт поводився дивно — він випромінював м'яке, але відчутне тепло, яке ставало сильнішим з кожним днем. Цей медальйон повернув пам’ять воїну.
Але разом із пам'яттю медальйон приніс важкий, майже нестерпний тягар. Раєль більше не міг ховатися за маскою простого, нехай і талановитого воїна. Його виховували як солдата: вчили підкорятися наказам, виживати в різних ситуаціях. Тепер же він був єдиним законним королем занедбаної країни, що стікала кров'ю. Королем без армії, без корони і без жодного уявлення про те, як діяти далі. Попереду на нього чекав замок його предків і трон, оповитий магією — трон, який не підпускав нікого, хто намагався сісти на нього без права.
— Раєлю, — раптово пролунав глибокий бас Крейга. Голос великого чорного дракона легко перекрив свист вітру. — Якщо ти стискатимеш мої ребра з такою ревністю, то до тронної зали долетять лише твої бездоганні чоботи. Послаб хватку, я не збираюся скидати тебе та принцесу.
Раєль здригнувся, немов прокинувшись від важкого сну, і трохи послабив хватку.
— Пробач, Крейгу. Задумався.
— О, думати — це надзвичайно корисна звичка для майбутнього монарха, проте не тоді, коли від твоїх роздумів страждає етикет залицяння! — срібною блискавкою над їхніми головами пролетіла Луміра.
Маленька дракониця крутила витончені піруети в повітрі, її луска переливалася під сонячними променями, наче найчистіше палацове срібло.
Вона граційно склала крила, піймала висхідний потік повітря і зависла на рівні обличчя Раєля, витримуючи дистанцію.
— Мій шановний майбутній королю, — пролунав її дзвінкий голосок. — Я спостерігаю за тобою. І змушена зробити тобі зауваження. Замість того щоб міцно стискати Крейга, краще б ти обійняв міцніше Ліріель. Та зробив їй легкий, невимушений комплімент, який мав би зігріти її серце в цьому холодному небі? Ну ж бо, прояви відвагу! Шепни їй, що її очі сяють яскравіше за зірки над Ерідором, або що її посмішка здатна розтопити кригу на вершинах цих гір. Мені доводиться вчити тебе елементарним речам, Раєлю.
Ліріель не стрималася і тихо засміялася, притискаючись щокою до плеча чоловіка. Вона обожнювала Луміру саме за цю здатність розганяти будь-яку темряву своїм безтурботним світлом.
— Луміро, обережніше, — м'яко зауважила принцеса. — Якщо ти так сильно відволікатимеш нашого воїна, ми ризикуємо приземлитися не на площі замку, а в найближчі кущі.
— Я лише дбаю про те, щоб майбутній король Ерідору вмів завойовувати не лише фортеці, а й серця. Крейгу, ну скажи йому! Підтримай мою скромну ініціативу.
Чорний дракон глибоко зітхнув. Він повільно повернув голову в бік маленької супутниці.
— Маленька драконка, — пробасив Крейг, і в його гучному голосі вгадувалися нотки теплоти. — Твоя ініціатива заслуговує на похвалу при королівському дворі, проте зараз ми перетинаємо простір, де краще тримати язик за зубами, а крила — у повній бойовій готовності. Не заважай чоловіку збиратися з думками. Королівство Ерідор зустрічає нас не квітами. Подивіться вниз.
Гумор Луміри вмить згас. Вона слухняно ковзнула під захист великого крила Крейга, і над вершниками зависла важка, майже фізично відчутна тиша.
Під ними відкрилася панорама, від якої в Ліріель стислося серце, а Раєль до болю стиснув зуби.
Ерідор колись був перлиною цих гір. Раєль пам'ятав його з розповідей батька та зі своїх уривчастих дитячих спогадів — це була країна золотих полів, гамірних ярмарків та величних шахт, звідки везли найкраще залізо для всього континенту. Зараз же земля під ними виглядала так, ніби по ній пройшлася вогняна сарана.
Величезні занедбані поля, які колись годували тисячі сімей, заросли густим, колючим, диким чагарником. Земля здавалася мертвою, сірою, покрита тріщинами від довгої відсутності дбайливих людських рук. Гірські копальні, що колись іскрилися від дорогоцінних жил, тепер зяяли пустими, чорними очними ямками завалених печер. Раєль бачив спалені села — колишні затишні домівки перетворилися на чорні кістяки пічних труб, що стирчали з трави.
У повітрі, що піднімалося від землі, пахло старим гаром, мокрою гнилою соломою та пусткою. Країна, залишена без законного правителя, була закинута. Мародери, сусідні загарбники та темні поплічники Севана шматували її на шматки протягом багатьох років.
Проте, вдихаючи цей гіркий, наповнений болем коктейль запахів, Раєль раптово відчув, як медальйон на його грудях запульсував. Кров у його жилах наче відгукнулася на крик цієї знівеченої землі. Кожне спалене дерево, кожна зруйнована хата відгукувалися в його душі не просто жалем, а чистою, холодною люттю.
Він дивився на ці руїни і бачив дещо більше. Попри роки терору, загарбники так і не змогли повністю підкорити цих людей. Люди ховалися в лісах, ішли в глибокі гірські печери, створювали загони опору, але відмовлялися схилити голови. Вони чекали. Чекали на того, хто поверне їм право називатися ерідорцями. Чекали на диво. На свого Короля.
Раєль відчув дивну, майже містичну прив'язаність до кожної скелі під крилами Крейга. Це була його земля. Це були його люди, за яких він тепер відповідав перед небом і пам'яттю батьків. Суворий солдат, якого вчили лише виконувати накази, помер десь там, над занедбаними полями. На його місці народжувався той, хто сам мав стати законом для цієї країни.
Крейг зробив глибокий віраж, закладаючи широке коло, і почав стрімко знижуватися.
Попереду, затиснутий між двома величними, вкритими сизим мохом скелями, виростав родинний замок династії Раєля. Цитадель із темного, майже чорного каменю колись будувалася так, щоб витримати облогу будь-якої армії світу.
Зараз вона виглядала як величний поранений звір. Головні вежі були напівзруйновані, вікна бійниць заросли диким плющем, а величезні дубові ворота, колись оббиті сталлю, тепер безпорадно висіли на одній заіржавілій завісі.
Навколо панувала первозданна тиша гірського сутінку. Двір, де вони бились із магом, виглядав як суцільне згарище.
Крейг приземлився на порослу мохом та засипану сухим листям замкову площу.
Раєль першим зіскочив на землю. Щойно його чоботи торкнулися древнього каменю, повітря навколо раптово змінилося. Крижаний гірський вітер миттєво влігся, а натомість обличчя чоловіка огорнуло дивне, літнє тепло. Замок впізнав свого господаря. Древні стіни тихо забриніли, вітаючи останнього з роду королів.
Раєль повернувся до Крейга і обережно підхопив Ліріель за талію, допомагаючи їй спуститися на землю. Проте замість того, щоб одразу відпустити дівчину, Раєль затримав її в обіймах, міцно стискаючи її тендітні плечі. Його поглядзараз палав такою запеклою емоційною глибиною, що Ліріель на мить затамувала подих.
— Я вдома, Ліріель, — тихо сказав Раєль, що його голос змусив навіть Луміру поважно притихнути. Він дивився на руїни веж, а потім перевів погляд прямо в очі коханої. — Я справді повернувся додому. Я не знаю, як діє цей клятий медальйон мого батька. Я не маю жодного уявлення, як зняти магію з трону, і чи не спопелить він мене в першу ж секунду, як я зроблю крок до нього. Я все ще відчуваю себе воїном, якого вчили лише помирати за чужі прапори. Але дивитися на ці спалені села, на ці розкрадені копальні... І я не зроблю жодного кроку назад. Ці люди — мої піддані. Я поверну їм їхній дім, Ліріель. Навіть якщо мені доведеться вирвати цей трон із горлянки Севана разом із його чорним серцем.
Ліріель ніжно поклала свої долі на його груди, відчуваючи, як шалено б'ється серце майбутнього короля. Вона бачила в його очах рішучисть.
— Я піду з тобою, Раєлю. До самого кінця, — тихо відповіла вона, і в її голосі прозвучала така ж непохитна рішучість.
Раєль ковзнув поглядом на її губи.
— Ну от, подивіться на них! — раптово порушила тишу Луміра, яка граційно приземлилася на плече чорного дракона. Вона акуратно піджала лапки, прикрила хвостом ніс і зворушливо кліпнула очима. — Можете ж, коли захочете! Без жодних підказок. Крейгу, ти чув це? «Я не зроблю жодного кроку назад».
Чорний дракон глибоко зітхнув. Він повільно опустив свою голову майже до самої землі прикриваючи крилом Луміру.
- Луміро помовч. – пробасив Крейг направляючись в замок - А тепер, Королю... ходімо подивимося на твій трон. Він чекав надто довго.
