Спочатку:
На сторінку книги
Світанок ледь торкнувся золотих куполів королівського палацу, розливаючи по небу ніжні відтінки рожевого та перламутрового. Кришталево чисте ранкове повітря пахло росою, мокрим мармуром і... свіжоспеченими круасанами, які пакували в дорогу. Проте на парадному дворі панував хаос.
Раєль стояв посеред двору. Його серце стискалося від німого жаху, а на лобі проступав холодний піт, поки він спостерігав за процесом завантаження. Поруч приречено сидів Крейг. Великий дракон відмовлявся вірити в те, що відбувається.
Перед ними височіла розкішна, оббита важким пурпуровим оксамитом карета, за якою стояли ще два величезні вози. Вони були по самі вінця забиті шкіряними скринями, кошиками з капелюшками, коробками для взуття та пакунками невідомого, але явно не військового призначення.
— Раєлю, скажи мені... — низько прогудів Крейг. — Вони збираються завойовувати твоїх лордів тактичними переговорами чи просто хочуть завалити їхні замки своїм гардеробом до повної їхньої капітуляції?
— Я сам у шоці, друже, — тихо відгукнувся воїн, нервово поправляючи шкіряний ремінь плаща. — Я в походи брав одну зміну білизни, сухарі та точильний камінь. А тут... Тут можна відбудувати невелике селище.
— Обережніше! Обережніше з цією скринею, бовдури! Там парадна сукня Її Високості для візиту до маркіза Вестфолла! Якщо ви помнете цей ліонський шовк, я особисто поскаржуся Його Величності! — пролунав тонкий, вередливий голос старшої фрейліни, графині Беатріс.
Вона разом із трьома іншими придворними дамами — юними, рум'яними й неймовірно галасливими — активно підганяла бідних палацових слуг. Фрейліни виглядали так, ніби зібралися на найрозкішніший придворний бал, а не в подорож розбитими дорогами сусіднього королівства, де за кожним кущем міг ховатися розбійник або магічна пастка.
Трохи осторонь, збившись у поважну купку, стояли троє королівських міністрів. Вони були загорнуті в довгі, важкі мантії, тримали під пахвами неосяжні сувої пергаментів і дивилися на Раєля з відвертим скептицизмом. Було очевидно, що перспектива їхати під керівництвом «колишнього найманця» їх зовсім не надихала.
— Ну що, хлопці, готові до великих звершень? — раптом пролунав дзвінкий і неймовірно життєрадісний голос Луміри.
Срібна драконниця кулею вилетіла з масивних дверей палацу. Вона була настільки збуджена майбутньою подорожжю, що її луска аж іскрилася під першими променями сонця.
Крейг лише видав звук, схожий на важке зітхання.
Сонце остаточно переступило лінію обрію, і ранкова прохолода почала повільно танути, поступаючись місцем м'якому літньому теплу. Вітер, що шелестів у верхівках розкішних палацових садів, приніс із собою солодкий аромат розквітлих троянд та свіжої трави. Навколишня природа ніби застигла в очікуванні, передчуваючи грандіозний початок великої подорожі.
— О, а що тут у нас? Кошик із мереживними хустинками? Ідеально! — задоволено протуркотіла Луміра, намагаючись засунути свого допитливого носа під плетену кришку воза.
— Луміро, негайно злізь із кошика, поки ти його випадково не підпалила від надміру емоцій, — суворо пробурчав Крейг.
— Ой, не бурчи, Крейгу! Справжня палацова краса потребує жертв, терпіння і кількох додаткових карет! — весело відгукнулася срібна драконниця, спритно, в один м'який стрибок перелітаючи дракону прямо на голову і вмощуючись між його масивними рогами, наче срібна корона.
Важкі парадні двері палацу знову прочинилися з легким шляхетним рипінням, і на подвір'я вийшла Ліріель. Раєль миттєво випрямився, розправивши плечі, і всі його похмурі думки про громіздкі валізи, фрейлін та повільний хід конвою миттєво розвіялися, поступившись місцем захопленню.
Принцеса виглядала бездоганно: строга, але витончена дорожня сукня з глибокого синього оксамиту ідеально підкреслювала її поставу, акуратно зібране у складну зачіску волосся. Вона була взірцевою принцесою, яка вирушає на важливий дипломатичний штурм сусідньої держави. Проте, зустрівшись поглядом із Раєлем, дівчина ледь помітно, куточками губ, йому посміхнулася.
Слідом за нею поважним кроком вийшов король. Його величний погляд, загартований у сотнях битв, миттєво змусив міністрів витягнутися в струнку, а фрейлін — миттєво припинити гучні крики про пом'ятий ліонський шовк. На подвір'ї залягла шаноблива тиша, яку порушувало лише тихе форкання коней, запряжених у карету.
Король підійшов до Раєля.
— Ну що, принце-викрадачу, — тихо, з гумором промовив король, зупиняючись упритул до воїна так, щоб їхні слова чули тільки свої. — Твій дипломатичний конвой повністю готовий. Міністри детально проінструктовані, фрейліни озброєні найкращими столичними парфумами та гострими шпильками. Але пам'ятай про нашу розмову в кабінеті, хлопче. Якщо я дізнаюся від міністрів, що ти порушив суворий етикет або хоч пальцем торкнувся моєї доньки до вінчання... — король промовисто й дуже повільно покрутив пальцями в повітрі, однозначно натякаючи на його королівську шию.
— Усе під повним контролем, Ваше Величносте, — з легкою посмішкою відповів Раєль. — Ваша донька — у найнадійніших руках.
Король задоволено кивнув, підійшов до Ліріель, міцно, з глибокою ніжністю обійняв її та поцілував у чоло:
— Бережи себе, моя золотинко. І використовуй свій гострий розум на повну потужність. Наші сусіди мають чітко зрозуміти, що з нашою короною жарти погані. Покажи їм, як ведуть справи справжні королеви.
— Обіцяю, батьку, — м'яко відповіла принцеса, ховаючи легке хвилювання за бездоганною палацовою усмішкою.
Вона впевнено підійшла до розкішного екіпажу. Слуги поспішно відчинили перед нею дверцята. Ліріель граціозно піднялася всередину, наче сідала на трон, а не збиралася в далеку дорогу. Слідом за нею, шурхаючи пишними спідницями, завантажилися чотири фрейліни. Навіть через зачинене вікно було чути, як графиня Беатріс почала роздавати накази щодо розміщення подушечок. Три міністри, солідно поправляючи важкі мантії та притискаючи до грудей сувої з королівськими печатками, поважно зайняли другу карету.
Раєль звичним, спритним рухом вискочив на широку спину Крейга, влаштовуючись у похідному сідлі. Його меч брякнув об обладунки. Воїн підняв руку і дав сигнал кучерам:
— Рушаємо! Курс — на землі маркіза Вестфолла!
Важкі карети з гуркотом коліс та рипінням ресор рушили по мармурових плитах, виїжджаючи за масивну браму палацу. Крейг потужно відштовхнувся від землі. Великий чорний дракон легко злетів у чисте блакитне небо, тримаючи курс прямо над обозом, щоб забезпечувати надійну охорону з повітря.
Луміра летіла поруч із Крейгом. Вона була настільки щаслива вирватися на волю, що крутила в повітрі кумедні петлі.
— Ой, хлопці, це буде найкраща подорож у нашому житті! — радісно вигукувала вона.
— Луміро, лети попереду і виконуй роль розвідника, — прогарчав Крейг.
Раєль лише щиро засміявся, міцніше стискаючи поводи й відчуваючи, як усередині розливається азарт. Подорож за повернення королівства офіційно почалася, і вона обіцяла бути веселою, незважаючи на конвой із капелюшків.
Тим часом король та його величний грифон стояли на високому балконі палацу. Вони мовчки проводжали поглядом цей довгий, галасливий потік карет і возів, який повільно зникав у зеленій стіні далекого лісу. Ранкове сонце золотило пір'я грифона, а легкий вітерець ворушив сивину на скронях монарха.
— Ти справді думаєш, що вони будуть триматися на достатній і пристойній дистанції один від одного? — тихо, зі скептицизмом запитав грифон, косячись на свого правителя. — Цей хлопчина дивиться на твою доньку так, наче готовий спалити за неї весь світ. А Луміра... Луміра взагалі не знає слова «дистанція».
Король посміхнувся самими кутиками губ, не зводячи очей із неба, де срібною іскоркою виблискувала Луміра поруч із чорною тінню Крейга.
— Спробувати варто було, друже, — зітхнув монарх, поправляючи корону на голові. — Я відправив із ними таку надійну охорону з фрейлін для принцеси, що йому потрібно буде докласти занадто багато зусиль, щоб обійти їхні правила етикету до весілля. Хоча... мушу визнати, вони майже одружені. Їхні серця вирішили це.
Обоз тим часом заглибився в ліс. Дорога ставала дедалі крутішою, а з вікна першого екіпажу знову почувся обурений голос графині Беатріс, яка вимагала негайно зупинити цей «дикий галоп», бо у неї розсипалися шпильки.
Раєль із висоти польоту Крейга подивився вниз, на карету, де біля вікна мигнув синій оксамитовий рукав Ліріель. Принцеса потайки помахала йому рукою. Воїн посміхнувся.
