Спочатку:
На сторінку книги
Маг лише презирливо примружився. Навколо нього важкою стіною піднявся чорний, густий туман. Він стрімко розповзався подвір'ям, повністю поглинаючи свіжу ранкову зелень двору, наче випалюючи саме життя.
Простір навколо забринів, повітря стало важким, насиченим надлишком магічної сили, а очі Севана спалахнули потойбічним фіолетовим вогнем. Він буквально впивався власною могутністю, дивлячись на воїна з відвертим презирством.
— Меч? Проти мене? — розреготався чарівник. Його гучний сміх змусив злякано злетіти кажанів у руїнах вежі.
З пальців мага зірвалася перша фіолетова блискавка. Вона з шаленим тріском ударила прямо під ноги Раєлю. Камінь вибухнув дрібними скалками, змусивши воїна в останню секунду відскочити вбік, припорошеного сірим пилом.
— Ти такий же жалюгідний, як і твій батько! — кричав Севан, здіймаючи руки до неба. — А твоя принцеса...
Чаклун різко змахнув лівою рукаю в бік дівчини. Ліріель не встигла навіть скрикнути, як навколо її тіла закрутилися напівпрозорі, гнучкі магічні пута. Вони здавалися витканими з липкої, живої фіолетової темряви. Магія з легкістю відірвала її від землі, піднявши в повітря на кілька ліктів.
— Раєлю! — Ліріель відчайдушно заборсалася, намагаючись виплутатися з невидимої пастки.
Проте закляття затискалося все сильніше, сковуючи кожен її рух і крижаним, могильним холодом витягуючи з неї життєві сили.
Раєль відчув, як усередині все просто похололо від дикої паніки за неї. Його спокій миттєво випарувався, поступившись місцем первісному, жахливому страху за життя коханої. Світ навколо звузився до цієї фіолетової пастки, в якій задихалася його принцеса.
— Крейгу! Луміро! — шалено закричав Раєль.
— Не смикайся, люба, — з огидною посмішкою процідив Севан, розважаючись безсилим гнівом бранки. — Вона стане слухняною лялькою в руках мого принца. Ми швидко виб’ємо з неї цю дурну гордість. Вона забуде твоє ім'я, найманцю!
Раєль закричав від люті. Звук його власного голосу здався йому чужим і диким, він відлунював у вухах разом із шаленим стукотом пульсу. Занісши меч для удару, воїн кинувся вперед, але чаклун просто виставив руку. Невидима магічна хвиля, важка й холодна як залізо, збила Раєля з ніг і відкинула на безжальні кам’яні плити. Легені обпекло від удару, а в роті з’явився солоний присмак крові. Старе каміння замку, здавалося, застогнало разом із ним, здригаючись від надміру темної сили.
Крейг із глухим ревом розправив могутні крила, затіняючи собою сонце і кидаючи на подвір'я величезну тінь. З його пащі вирвався стовп яскравого, нищівного вогню, здатного плавити скелі. Подвір’я миттєво затопило нестерпне спекотне марево. Проте магічна стіна Севана стояла непорушно. Драконяче полум'я безсило розбилося об фіолетовий щит, розлітаючись мільярдами яскравих іскор, які безжально обпалювали залишки стародавніх гобеленів на стінах. Проти вищої чорної магії звичайної люті та навіть драконячого вогню було замало.
Чаклун почав методично засипати Крейга та Раеля магічними блискавками. Воїн ледь встигав перекочуватися, ховаючись за уламками колон, що кришилися від вибухів і засипали все навколо кам'яною крихтою та пилом. Великий чорний дракон брав удари на свої міцні крила, важко й хрипко дихаючи, а його луска місцями зловісно іскрила. Севан почувався абсолютним тріумфатором.
Він контролював кожен сантиметр подвір'я... Крім одного маленького срібного фактора, який нахабно плутався під ногами.
Луміра, яка крутилася неподалік, ніяк не могла підібратися до ворога через щит. Але мовчати у неї не було жодної фізичної можливості — її гострий язик працював на повну потужність, затьмарюючи навіть гуркіт магічних розрядів.
— Коли король дізнається про твою мерзенну натуру, він скрутить тебе вузлом, а його грифон закине тебе за місяць! — тонко, але неймовірно впевнено вигукнула срібна драконниця, активно дріботячи лапами і забігаючи Севану за спину. — Тебе не врятує твоя магія! Думаєш, якщо начепив золото і навчився пускати іскри, то вже великий чарівник? Та я тобі твої магічні посохи засуну… Принцеса не дозволяє мені це казати, але ти, старий пеньку, точно зрозумів куди саме! Старий хріне, відпусти мою принцесу, бо я тобі зараз усю твою сиву бороду разом із бровами спалю!
Севан відбивав черговий випад Раєля, але цей безперервний, писклявий і неймовірно дратівливий коментар почав остаточно виводити його з себе. Почуття власної величі мага дало тріщину під шквалом драконячих образ.
— Замовкни, мерзенна ящірко! — скипів він.
Чаклун різко розвернувся і з люттю випустив у Луміру потужний сніп фіолетових розрядів. Магічний удар з тріском влучив прямо в срібний бік. Сила закляття відкинула малу через усе подвір'я. Вона з жалібним, тонким писком пролетіла кілька метрів і нерухомо впала біля напівзруйнованої арки. Срібна луска на її боці потемніла, вкрившись кіптявою.
— Луміро! — з розпачем крикнула зв'язана Ліріель, задихаючись від сліз. Вона відчайдушно борсалася в повітрі, намагаючись розірвати пута, що в'їдалися в шкіру крижаними голками.
Раєль, побачивши нерухоме тіло маленької непосиди, відчув, як усередині закипає щось більше, ніж просто людська злість. Світ навколо нього ніби сповільнився, а звуки згасли. Стародавня кров його роду в жилах перетворилася на рідкий вогонь, відгукуючись на біду друзів. Медальйон на шиї, прихований під курткою, раптом став гарячим, як розпечене вугілля, обпікаючи груди. Крізь цупку тканину почало пробиватися сліпуче блакитне світло істинної Сили, яка століттями чекала на свого законного володаря і про яку Севан навіть не здогадувався.
Далі буде...
