Раді Вас бачити!

Принц Алдрік не любив відчувати себе безпорадним.

Він пережив дуелі, бали й бурі, але ніщо не дратувало його так, як власна безпорадність перед людиною, що просто лежить і дихає.

Гелій — цей неможливий хлопчисько з гострим язиком і вічним блокнотом — лежав, загорнутий до самого чола, і, схоже, вів переговори зі своїм власним жаром.

Іноді тихо стогнав, іноді бурмотів щось на кшталт:

«…не підписуйте без узгодження…»

або

«…вино підозріло пахне жасмином…».

Боб сидів поруч, оточений рушниками й мисками з водою, наче обложений алхімік, і старанно витирав піт із лоба Гелія.

— Температура тримається, — повідомив він, не піднімаючи голови. — Але дихає рівно.

— І що ви робите? — насупився принц.

— Обтираю водою. Лікар сказав — збивати жар.

— Лікар?

— Ваш, — із явним докором нагадав Боб. — Той самий, якого ви майже за комір сюди притягли.

Алдрік ніяково відкашлявся.

— Ну… Він просто надто довго їхав. Я… вирішив скоротити шлях.

Боб кинув на нього промовистий погляд поверх таза з водою.

— Якби ви прискорювали дипломатичні переговори так само ефективно, як пошуки лікарів, королівство жило б у вічному мирі.

Принц підійшов ближче, поглянув на сплячого Гелія — і зрозумів, що вперше бачить його спокійним.

Без колючої усмішки, без піднятої брови, без цього вічного «Ваша Світлосте, дозвольте зауважити…».

Просто — людину.

Щоки палають, волосся прилипло до скронь, губи бліді, навіть вуса поникли — але дихає рівно.

І чомусь це видовище стискало груди сильніше, ніж будь-яка битва чи дипломатична катастрофа.

— Ви не повинні стояти над ним, — сказав Боб, змочуючи ганчірку. — Він нервує навіть уві сні.

— Я не стою, — буркнув принц. — Я… спостерігаю.

— М-м. Спостереження за підлеглими уві сні — новий пункт у стратегії влади, так?

Алдрік не відповів. Замість цього присів на край стільця біля ліжка.

Боб скосив погляд із підозрою, але промовчав.

— Що сказав лікар? — спитав принц нарешті.

— Застуда. Переохолодження. Плюс перевтома, стрес, нервове перенапруження і, цитую, «категоричне небажання слухати здоровий глузд».

— Останнє точно про неї, — тихо всміхнувся він.

— Про нього, — машинально поправив Боб.

Принц закотив очі, але сперечатися не став.

Він просто сидів поруч, поки Боб снував туди-сюди, поки слуги приносили воду, а за вікном знову барабанив дощ.

Іноді Алдрік ловив себе на тому, що тягнеться поправити ковдру — але Боб мовчки піднімав брову, і рука слухняно поверталася назад на місце.

— Ви поводитеся, як сторожовий дракон, — сказав принц зрештою.

— Тільки без крил, — спокійно відповів Боб. — І з ганчіркою замість вогню.

Алдрік хмикнув, але знову поглянув на Гелія.

— Схоже, ви знайомі довше, ніж рік.

Боб кивнув.

Принц раптом зрозумів, що вперше не знає, як себе поводити.

На війні, при дворі, на балу — усе просто. Є мета, є правила.

А тут — людина, яка дратує, сперечається, рятує, жартує й завжди пам’ятає про власну гідність.

І варто було їй замовкнути — і тиша стала нестерпною.

Він підвівся, підійшов до вікна, потім знову повернувся.

— Якщо температура не спаде до ранку… — почав він.

— Спаде, — перебив Боб. — Я не дозволю їй не спасти.

Принц усміхнувся куточком рота.

— Упертість заразна.

— Схоже, так, — сухо відповів Боб, вичавлюючи воду з ганчірки. — Судячи з симптомів, ви вже заражені.