Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги


— Схоже, таємниця розкрилась, — тихо сказав він.
— Схоже, так, — відповіла я, відчуваючи, як по щоках стікають ні то краплі зілля, ні то сльози.

Він стояв трохи скутий, явно не знаючи, з чого почати.
Я теж не знала. Надто багато всього накопичилось — запитань, страхів, слів, які я ніяк не наважувалась вимовити.

— Ти… — почала я, потім зітхнула. — Тобто ти міг просто прийти. Без цих… вистав.

Він усміхнувся — винувато, але тепло.

— Я пробував. Але ти весь час ховаєшся за іронією.
— А ти теж якось не надто відкритий.
— Туше, — кивнув він.

Ми обидва замовкли. За дверима чулося приглушене хихотіння Василини та задоволене буркотіння Боба.
Я мимоволі всміхнулася.

— Знаєш, — тихо сказала я, — я думала, коли побачу тебе без усіх моїх масок — злякаюся.
— І що?
— А не вийшло. — Я всміхнулась ширше. — Тепер страшно тільки одне: що мені це все сниться.

Він повільно підійшов ближче, зупинившись майже в півкроці, але не торкаючись — просто дивлячись.

— Тоді, може, доведу тобі, що це не сон?

Я вдихнула.
— Доведи, — прошепотіла я.

За дверима щось гучно грюкнуло — напевно, Боб.

— Вони нас підслуховують, — сказав принц з усмішкою.
— Авжеж. Боюся, завтра все місто знатиме, що принца й сваху довелося облити зіллям, аби вони нарешті поговорили, — відповіла я. — Ну, зате чесно.

Він засміявся — щиро, вільно.
І я зрозуміла, що саме цього сміху й чекала всі ці дні.

— Ти… — почала я, але він м’яко поклав руку на край столу, ніби обережно утримуючи простір між нами.

— Послухай, я знаю, яка ти, — тихо сказав він. — Я бачив, як ти смієшся, як хвилюєшся, як працюєш. І я хочу бути поруч, навіть якщо ти боїшся, що все це неправда. Просто… я й сам не знаю, як це сказати. Боги, у мене таке відчуття, що мені доведеться найняти тебе ж, щоб пояснити це тобі ж! Геліє, мені бракує моєї свахи.

Я завмерла. Тільки не смійся, Геліє. Ну що ти за людина — тобі майже освідчуються, а ти уявляєш, як носитимеш записки від Альдріка самій собі.

— Але… — видихнула я, відчуваючи, як тремтять губи, — якщо це правда, чому ти чекав стільки днів?

Він усміхнувся — трішки насмішкувато, трішки винувато:

— Бо я не хотів, щоб ти відчувала тиск. Не хотів, щоб це виглядало як наказ. Хотів, щоб ти обрала сама.

Я ковтнула повітря.

— А тепер? — запитала я тихо.

— А тепер ми говоримо як є. — Він зробив ще один крок до мене. — І більше жодних ілюзій.

Я заплющила очі, вдихнула — і відчула себе так, ніби за спиною хтось штовхає в прірву, з якої нема вороття.

— Ну… — пробурмотіла я, розплющуючи очі, — це страшно.

— Мені, мабуть, теж страшно, — усміхнувся він. — Але ти ж пам’ятаєш мій девіз? Або варто змінити його на: “Зроби вже щось по-справжньому”!

Він на мить завмер, ніби перевіряючи, чи не зникне все, варто тільки ступити ближче.
А тоді нахилився, взяв моє обличчя в долоні — й нарешті поцілував.

У кімнаті, де більше не було масок, ілюзій чи прихованих намірів.
Тільки ми.
І, здається, вперше за весь час між нами була лише правда.

Мить — і все навколо зникло. Звуки, світло, навіть повітря — розчинились.
Тільки його руки — теплі, сильні, трохи тремтячі — тримали моє обличчя, наче боялися, що я щезну.

Думки розсипалися, як бите скло. Усі фрази, усі колючі жарти — вилетіли з голови.
Я чула тільки серце — моє чи його, однаково. Відчувала тепло шкіри під пальцями, ніби пам’ять намагалася закарбувати кожну мить.

Я не знаю, скільки це тривало — секунду чи вічність.
Просто дихала ним.

Коли він нарешті повільно відсторонився, я не могла відкрити очі — боялась, що погляд розвіє все.

Він провів пальцем по щоці, де ще тремтіла крапля зілля, і тихо сказав:

— Тепер, здається, байдуже, хто що подумає. Бо я більше не хочу ні шукати, ні вибирати.
Він на мить змовк, дивлячись просто в очі.
— Мені не потрібні інші наречені, Геліє. Мені потрібна одна. Оця. — Він торкнувся моїх губ, ніби стверджуючи власні слова. — Навіть якщо вона знову сховається за сарказмом чи роботою.

— Що мені сказати? — вирвалося в мене, хоча серце вже давно відповіло.

— Просто скажи “так”, — тихо сказав він.

І тут мозок, звичайно, вирішив увімкнутися.
Так? Просто так? Після всіх цих ілюзій, подарунків, секретарів, зіль і міських пліток?

Але всі колись заготовлені дотепні фрази зникли. Лишилося тільки те, що билося в грудях.

Я відкрила рота — та не встигла.

У двері вже хтось тарабанив.

— Ей! Ви там уже все вирішили? Коли весілля?! — завзято вереснула Василина.

Альдрік ледь не розсміявся мені у волосся і крикнув:

— Вона ще не сказала “так”!
— Геля, ти там з глузду не з’їхала від радості, чи що?! — занепокоїлась Василина. — Швидко кажи “так”! А то нас посадять за взяття в полон спадкоємця!

Я видихнула, подивилась на Альдріка — а він, негідник, досі всміхається, дивлячись мені просто у вічі.
І тут уже вибору не залишилось.

— Добре, — прошепотіла я, аж щоки спалахнули. — Хай буде. Так.

Він тихо, з полегшенням засміявся — тим самим сміхом, від якого в мене колись зупинилося серце.
А я подумала, що, мабуть, справді настав час перестати ховатися — бо навіть Василина з Бобом тепер не дадуть це зробити.

***

Прокинутися було важко. Сонце вже пробивалося крізь штори, латками світла стелилося на подушку.
І тільки коли я нарешті розплющила очі, згадала — чому ж я учора заснула так пізно.

Після мого «так» Василина влетіла до кімнати, обійняла так, що в мене хруснули ребра, і верещала:

— Все! Все, ти це сказала! Я — за свідка!

А Альдрік — ну, Альдрік як завжди — з гідністю відкланявся, тільки тихенько додав, з тим самим поглядом:

— Тоді завтра… прогулянка в саду?

І все.

Після цього мене можна було нести до алхімічної лабораторії як джерело некерованої енергії.

До самого вечора Василина то трясла мені руку, то тягала сукні, то розкладала карти:

— Ось, дивись, зірка кохання! А ось — зсув долі!
— Це ж просто пляма від кави, — заперечувала я.
— Це знак, Геля!

А коли вона нарешті лягла спати, я залишилась одна.
І тоді почалося найстрашніше: думки.

Мене кидало в жар, у холод, хотілося то хихотіти в подушку, то тікати в інше місто.
Я уявляла прогулянку, сад, розмови…
І — боги — навіть весілля уявила.

Сукня, вінок, я непритомнію від страху, Василина підсовує нюхальні солі, а Боб свариться з королівським кухарем через рагу.

Потім, звісно, злякалася сама себе.

— Все, Геля, зберись, — сказала я собі. — Це просто прогулянка. Просто принц. Просто чоловік, який тебе цілував і сказав, що без тебе не може. Нічого особливого!

І з цією думкою я крутилася до світанку, поки не заснула, уткнувшись носом у подушку.

…А тепер — ранок.
Сьогодні!
День прогулянки.
І зустрічі з ним.
І — можливо — з королем.

Я сіла, зім'яла простирадло в руках і прошепотіла:

— Чудово. Тепер лишилося тільки не знепритомніти. Або хоча б зробити це елегантно.

Я тільки-но дотягнулася до чайника, коли у двері влетіла Василина — з криком, вихором і купою тканини в руках.

— Вставай, Геля! Терміново! У нас катастрофа!
— Що? Хто помер?
— Ніхто! Гірше! У тебе побачення!

За три секунди на моє ліжко полетіли сукні всіх можливих відтінків, фасонів і епох.

— Ось це — ніжне, романтичне, просто кричить: “кохання й скромність”.
— Воно кричить, що його треба прати, — зауважила я.
— Тоді ось це! З глибоким вирізом.
— Василино! — я аж захлинулась. — Я йду в сад гуляти, а не спокушати!
— У сад, значить? Тоді — зелене. Станеш непомітна, може, й не знайде, — єхидно відгукнувся Боб, з’явившись у дверях із чашкою кави.

Василина обурено фиркнула:

— Бобе, іди до своїх цвяхів і не заважай мистецтву!
— Моє мистецтво — не дати вам осоромитися перед королем, — серйозно сказав він. — Тож, Геля, вдягни те, в чому можна не перечепитися.

Я застогнала, затуливши лице руками.

— Може, мені просто вдягти мішок і не мучитися?
— Прекрасна ідея, — зрадів Боб. — Тільки стрічку яскраву додай, щоб поетичніше й помітніше.

— Геть звідси! — Василина пожбурила в нього подушку. — У нас священний ритуал вибору сукні!

Після двадцяти хвилин суперечок, трьох переодягань, одного зім’ятого рукава і двох невирішених екзистенційних криз я стояла перед дзеркалом.

Сукня — світло-кремова, з тонкою вишивкою. Волосся зібране, але не надто суворо. Ззаду хвилясто спускається пасмо.

— Ідеально, — видихнула Василина, поправивши складку. — Наче сама богиня кохання вирішила показати, що в неї є смак.
— Ага, — буркнула я. — Тільки ця богиня зараз боїться навіть глянути в бік палацу.

Боб сперся на одвірок:

— Не хвилюйся, якщо що — у мене є план евакуації. Якщо побачення піде кепсько, просто крикни “КАРТОПЛЯ”, я відверну увагу.
— Картопля?
— Ніхто не очікує картоплю в королівському саду. Це геніально.

Я засміялася.

— Дякую, Бобе. Тепер я значно спокійніша.
— Завжди радий допомогти, — урочисто сказав він і зник у коридорі.

Василина, звісно, все зіпсувала своєю фінальною фразою:

— Ну що, моя свахо, йди здобувай свого принца. Тільки пам’ятай — якщо він раптом щось не те скаже, у нас є карти, зілля і лопата.
Я закотила очі.

— Ця лопата магічна?
— Ні, але дуже переконлива.

І, поки вона вовтузилася біля дзеркала, я впіймала своє відображення — схвильоване, нервове, але дивом щасливе.

У грудях зжималося від очікування, й лише одна думка билася в голові:

Головне — не ляпнути дурницю. І не спіткнутися. Хоча б не одночасно.

Анна Лінн
Сваха під прикриттям

Зміст книги: 57 розділів

Спочатку:
Розділ 1
1777293111
34 дн. тому
Розділ 2
1777293268
34 дн. тому
Розділ 3
1777293296
34 дн. тому
Розділ 4
1777293371
34 дн. тому
Розділ 5
1777293414
34 дн. тому
Розділ 6
1777293438
34 дн. тому
Розділ 7
1777293469
34 дн. тому
Розділ 8
1777293492
34 дн. тому
Розділ 9
1777293514
34 дн. тому
Розділ 10
1777293543
34 дн. тому
Розділ 11
1777293570
34 дн. тому
Розділ 12
1777293595
34 дн. тому
Розділ 13
1777293620
34 дн. тому
Розділ 14
1777293646
34 дн. тому
Розділ 14 (з половиною)
1777294141
34 дн. тому
Розділ 15
1777294164
34 дн. тому
Розділ 15 (з половиною)
1777294206
34 дн. тому
Розділ 16
1777294232
34 дн. тому
Розділ 17
1777294256
34 дн. тому
Розділ 18
1777294424
34 дн. тому
Розділ 19
1777294451
34 дн. тому
Розділ 20
1777294475
34 дн. тому
Розділ 21
1777294499
34 дн. тому
Розділ 22
1777294518
34 дн. тому
Розділ 23
1777294571
34 дн. тому
Розділ 23 з половиною
1777294715
34 дн. тому
Розділ 24
1777294735
34 дн. тому
Розділ 25
1777294845
34 дн. тому
Розділ 26
1777294867
34 дн. тому
Розділ 27
1777294890
34 дн. тому
Розділ 28
1777294907
34 дн. тому
Розділ 29
1777294926
34 дн. тому
Розділ 30
1777294947
34 дн. тому
Розділ 31
1777294973
34 дн. тому
Розділ 32
1777294993
34 дн. тому
Розділ 33
1777295019
34 дн. тому
Розділ 34
1777295192
34 дн. тому
Розділ 35
1777295212
34 дн. тому
Розділ 36
1777295229
34 дн. тому
Розділ 37
1777295249
34 дн. тому
Розділ 38
1777295276
34 дн. тому
Розділ 39
1777295296
34 дн. тому
Розділ 39 з половиною
1777295319
34 дн. тому
Розділ 40. Другий день
1777295339
34 дн. тому
Розділ 40. Третій день
1777295361
34 дн. тому
Розділ 40. Четвертий день
1777295383
34 дн. тому
Розділ 40. П’ятий день
1777295404
34 дн. тому
Розділ 40. Шостий день
1777295432
34 дн. тому
Розділ 40 з половиною
1777295452
34 дн. тому
Розділ 41
1777295470
34 дн. тому
Розділ 42 або 41 з половиною?
1777295491
34 дн. тому
Розділ 42
1777295510
34 дн. тому
Розділ 43
1777295529
34 дн. тому
Розділ 44
1777295554
34 дн. тому
Розділ 45
1777295571
34 дн. тому
Розділ 45 (коли ти все ще тут)
1777295593
34 дн. тому
Епілог
1777295648
34 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!