Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Зранку дім зустрів мене гамором: сміх, дзенькіт посуду, вигуки та жарти. Діти вже носилися по залу — розпатлані, з кучерями, що стирчали в різні боки, розмахували руками, ніби намагаючись розігнати повітря. Старші дочки О’Рінн із хитруватими усмішками спостерігали за гостями, підшуковуючи нові витівки.

— О, богине Місяця! — вигукнув хтось за столом, і я мало не підскочила. — Сподіваюся, ви не знехтуєте сонячним світлом цього ранку?

Я зрозуміла, що мене не викрили — просто за столом почалася гра: хто ким був учора, кого вдалося впізнати, хто за ким стежив, а чиї маски так і лишилися таємницею. Виявляється, не лише я втекла із саду до півночі. Кожен рух, кожна репліка родини вогню — маленький спалах. І в цей хаос майстерно вписався Альдрік: очі блищать, на губах тонка усмішка. Кожне його слово — гостре, іронічне, з ледь помітним фліртом. Але він усе ще «сонячний промінь», а я — прихований Місяць, який вдень лиш тінь, що споглядає хаос зі зворотного боку світу.

Ранки тут завжди як випробування: емоції, жарти, сміх, спалахи вогню, іскри, миті, коли здається, що світ з’їхав із глузду… й при цьому не можна забувати, хто ти є насправді.

Ліана сіла поруч, злегка зітхаючи й нервово перебираючи край серветки:

— Шкода, що ми так і не змогли вгадати, хто був під маскою сонячного променя до того, як усі зникли опівночі. І хто ж ховався за образом богині Місяця, що ходив стежками саду?

Я ледь усміхнулася, зустрівшись із її поглядом: вона, безумовно, шукала відповідь, але сама розуміла, що це здогадка без шансів.

— Думаю, — тихо відповіла я, — деякі таємниці краще лишати таємницями.

Альдрік усміхнувся краєм губ, сидячи навпроти. Його погляд ковзнув у бік саду за вікнами, а потім повернувся до мене:

— Так, богиня Місяця… вона має талант зникати саме тоді, коли здається, що її вже можна наздогнати.

— А сонячний промінь? — Ліана не здавалася, усмішка лукава, погляд — відверто дражливий, ніби вже мала свою версію.

— Він, — відповів Альдрік спокійно, але з тінню зухвалості в голосі, — зайнятий тим, щоб стежити за місяцем, аби хтось устиг помітити його справжню маску.

Я відчула теплий відгук усередині: так, ніби весь сад ілюзій і вчорашній маскарад продовжували грати лише для нас двох. І навіть Ліана, здається, зрозуміла: у цій грі не їй — та, мабуть, нікому — не судилося відгадати всі секрети.

***

Прощання з домом магів вогню затяглося довше, ніж ми сподівалися. Кожна дочка О’Рінн хотіла додати нам ще одну іскру сміху, ще один жарт; а батьки обіймали тепло, проводжаючи поглядом. Здавалося, сам дім не хотів нас відпускати: сміх, вогняні іскри, радість і легка метушня — все це здавалося живою силою, що тримає нас ще мить.

Я відчувала, як у мені підіймається м’яке, приємне тепло. Навіть Альдрік, зазвичай стриманий, не приховував усмішки, прощаючись із родиною О’Рінн.

— Сюди було б приємно повертатися, — тихо мовила я, швидше собі, — тут відчувається життя, яке хочеться вдихати кожною клітиною.

— І трохи хаосу, — додав він із легкою усмішкою, — який, на щастя, не заразний.

Нарешті ми вмостилися в екіпаж. Діти махали нам услід, посипаючи повітря золотими іскорками, а дім розчинявся в теплі ранку.

Я дістала з сумки наступну анкету й почала переглядати: ім’я, рід, коротка інформація про сім’ю…

— Досить, — раптом сказав Альдрік. Голос звучав трохи роздратовано, але з усмішкою, ніби він навмисно перервав звичний ритуал. — Повертаємось до столиці. Досить цих оглядин.

Я прикусила губу, відклавши папери, і не знала, як реагувати на таку різку зміну настрою. Серце ще билося в ритмі дому магів вогню, а його тверда інтонація раптом повернула мене до реальності — без сміху, іскор і святкової ейфорії.

Екіпаж плавно рушив, і я задивилася на дорогу, намагаючись упорядкувати думки. На мить здалося, що світ став тихішим, ніби дім О’Рінн залишив по собі не тільки тепло, а й передчуття нової сторінки.

Альдрік сидів навпроти, руки спокійно складені на колінах, погляд за вікном. Усмішка лишалася, але вираз обличчя став очікувальним.

Екіпаж м’яко похитувався, колеса рівно стукали по камінню, а я все не могла зрозуміти — чому ми взагалі звернули? Чому раптом столиця? Чому так раптово — «досить»?

Він сидів спокійно, зібрано, але в цьому спокої відчувалася дивна втома.

Я вдивлялася в документи, роблячи вигляд, що перечитую. Насправді — просто тягнула час. Усе здавалося неправильно різким, немов ми звернули з дороги не лише буквально, а й… внутрішньо.

— Ваша світлосте, — обережно почала я, піднявши погляд, — виходить… вам ніхто не припав до душі?

Він трохи повернув голову. В кутиках губ промайнула тонка, іронічна усмішка.

— Та що ви, — спокійно відповів він. — Усі були чарівні. Кожна по-своєму.

— Але все ж, — я старалася тримати голос рівним, — мала ж бути та, хто сподобалася більше за інших. Якщо ви вирішили завершити подорож, то, можливо, вже зробили вибір?

Він подивився просто, погляд тримався на мені довше, ніж це було доречно.

— Можливо, — тихо мовив він. — Але це не той вибір, який можна вписати в анкету.

Я завмерла, не знаючи, що сказати. Слова прозвучали неголосно, але в них було занадто багато особистого.

Я машинально відвела погляд до вікна, відчуваючи, як щоки спалахують.

— Тобто… — прошепотіла я, — можливо, ви просто втомилися від усіх цих ігор? Безкінечних зустрічей?

— Можливо, — повторив він тим самим тоном, трохи схиливши голову. — А можливо, просто не хочу більше шукати те, що вже знайшов.

Він знову відвернувся до вікна.

Всередині все стиснулося.

Я сиділа, немов мене вразив струм. Не знала — почула я те, що він справді сказав, чи просто захотіла почути.

Екіпаж котився далі, а я старалася не дивитися на Альдріка. Він сидів навпроти — спокійний, з руками на колінах, поглядом на дорозі й ледь помітною усмішкою на губах. Було відчуття, він чекає. Але чого саме — можна було тільки здогадуватися.

 

Я відчувала дивне напруження: можливо, він думав, що це мить, коли я можу зізнатися, показати, що я — не той хлопець, якого він бачить. Але я не можу. І не хочу. Моя ілюзія — моя броня. Зізнатися? Нізащо. Ніколи. І вже точно — не зараз.

Я стежила за ним нишком, намагаючись вловити хоч натяк, але він мовчав. Його погляд розсікав дорогу, але час від часу торкався мене — ніби перевіряючи, як довго я зможу триматися в цій грі. Усередині все кипіло: хотілося сміятися, сердитися, зірватися, вигукнути: «Так, це я. Жінка. І я весь час брехала». Але губи лишалися стиснутими, руки — складеними на колінах.

Мовчання ставало дедалі щільнішим, майже матеріальним. Між нами тягнулася невидима нитка очікування, напруги й… чогось іще, чого я не могла назвати. Я, мабуть, справді дурепа, якщо ще дозволяю собі сподіватися.

Мовчання натяглося, наче тятива. Я вже хотіла щось сказати — будь-що, лише б зняти цю тишу. Але він випередив мене:

— Певно, решту дороги проїду верхи.

Він підвівся, спокійно розправив плечі та відчинив дверцята екіпажа — ніби це було цілком природним.

Я стиснула кулаки, але промовчала. Його силует зник на дорозі, а я лишилася сама — з серцем, що билося швидше, ніж раніше, і з ілюзією, яка раптом здавалася водночас крихкою й незламною.

Екіпаж знову рушив. Дорога заспівала рівний ритм. Я перевела подих, відкинулася на спинку, намагаючись упіймати спокій. Та думки все одно блукали — плуталися, зникали, поверталися, ніяк не складаючись у щось ціле.

Анна Лінн
Сваха під прикриттям

Зміст книги: 57 розділів

Спочатку:
Розділ 1
1777293111
34 дн. тому
Розділ 2
1777293268
34 дн. тому
Розділ 3
1777293296
34 дн. тому
Розділ 4
1777293371
34 дн. тому
Розділ 5
1777293414
34 дн. тому
Розділ 6
1777293438
34 дн. тому
Розділ 7
1777293469
34 дн. тому
Розділ 8
1777293492
34 дн. тому
Розділ 9
1777293514
34 дн. тому
Розділ 10
1777293543
34 дн. тому
Розділ 11
1777293570
34 дн. тому
Розділ 12
1777293595
34 дн. тому
Розділ 13
1777293620
34 дн. тому
Розділ 14
1777293646
34 дн. тому
Розділ 14 (з половиною)
1777294141
34 дн. тому
Розділ 15
1777294164
34 дн. тому
Розділ 15 (з половиною)
1777294206
34 дн. тому
Розділ 16
1777294232
34 дн. тому
Розділ 17
1777294256
34 дн. тому
Розділ 18
1777294424
34 дн. тому
Розділ 19
1777294451
34 дн. тому
Розділ 20
1777294475
34 дн. тому
Розділ 21
1777294499
34 дн. тому
Розділ 22
1777294518
34 дн. тому
Розділ 23
1777294571
34 дн. тому
Розділ 23 з половиною
1777294715
34 дн. тому
Розділ 24
1777294735
34 дн. тому
Розділ 25
1777294845
34 дн. тому
Розділ 26
1777294867
34 дн. тому
Розділ 27
1777294890
34 дн. тому
Розділ 28
1777294907
34 дн. тому
Розділ 29
1777294926
34 дн. тому
Розділ 30
1777294947
34 дн. тому
Розділ 31
1777294973
34 дн. тому
Розділ 32
1777294993
34 дн. тому
Розділ 33
1777295019
34 дн. тому
Розділ 34
1777295192
34 дн. тому
Розділ 35
1777295212
34 дн. тому
Розділ 36
1777295229
34 дн. тому
Розділ 37
1777295249
34 дн. тому
Розділ 38
1777295276
34 дн. тому
Розділ 39
1777295296
34 дн. тому
Розділ 39 з половиною
1777295319
34 дн. тому
Розділ 40. Другий день
1777295339
34 дн. тому
Розділ 40. Третій день
1777295361
34 дн. тому
Розділ 40. Четвертий день
1777295383
34 дн. тому
Розділ 40. П’ятий день
1777295404
34 дн. тому
Розділ 40. Шостий день
1777295432
34 дн. тому
Розділ 40 з половиною
1777295452
34 дн. тому
Розділ 41
1777295470
34 дн. тому
Розділ 42 або 41 з половиною?
1777295491
34 дн. тому
Розділ 42
1777295510
34 дн. тому
Розділ 43
1777295529
34 дн. тому
Розділ 44
1777295554
34 дн. тому
Розділ 45
1777295571
34 дн. тому
Розділ 45 (коли ти все ще тут)
1777295593
34 дн. тому
Епілог
1777295648
34 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!