Раді Вас бачити!

Вів'єн

Я стою біля вікна, легенько похитуючи келих із шампанським, і подумки налаштовую себе на гру. Сьогодні жодних емоцій. Я маю контролювати спалахи гніву. Хай Даміан Восс спробує спровокувати мене ще раз — я зустріну його такою крижаною стіною, що він об неї просто розмажеться. Цей червоний шовк на моєму тілі — не просто сукня, а моя броня. І я не дозволю йому пробити її знову.

​Телефон у моєму клатчі тихо вібрує. Дістаю його і бачу повідомлення від Слоун. Губи самі розтягуються в усмішці.

​«Зведи їх усіх з розуму, королево. І якщо цей нахаба Восс пускатиме слину на твою відкриту спину, просто різко розвернися і добий його своїм декольте. І ноги...твої шикарні ноги. Вдалих торгів!»

​Блокую екран і ховаю телефон. Тіло відгукується приємною, теплою втомою. Вчорашнє інтенсивне тренування з фехтування було саме тим, що треба. Випади, блоки, блискавичні атаки — я вилила всю свою напругу на спаринг-партнера. Фізичне навантаження ідеально прочистило мозок. До того ж, сьогодні вранці я мала свій щотижневий розмовний урок корейської. Я вчу цю мову вже три роки, мій рівень достатньо високий, щоб не відчувати бар'єрів, і зараз це мій головний, абсолютно секретний козир.

​— Вів'єн... — лунає поруч голос Маркуса.

​Мій бос підходить ближче, нервово поправляючи краватку. Погляд ковзає по моїй сукні, в очах з'являється відверте чоловіче захоплення.

​— Ти виглядаєш просто... приголомшливо. Здається, сьогодні всі контракти будуть нашими тільки завдяки тобі.

​Я недбало відмахуюся від нього, відпиваючи крижаний ковток шампанського.

​— Зосередься на цифрах, Маркусе. Моя сукня — це лише маневр, щоб вони не так прискіпливо читали умови про логістику.

​Зараз мені точно не до чоловіків і їхніх банальних компліментів. Відвертаюся назад до вікна, але тіло несподівано зрадницьки реагує на власні спогади, підкидаючи картинку темного коридору.

​От якби мене знову хтось так поцілував. Чорт, мушу визнати, що його домінування мене запалило. Його губи, цей напір... Визнаю, що перегнула палку, коли назвала його геєм. Схоже, він той ще гарячий жеребець. Якби не був конкурентом, я б, можливо, дала йому шанс.

​Різко ковтаю іскристу рідину, приборкуючи цей спалах жару внизу живота. Збоченка. Тобі треба фокусуватися на кар'єрі, а не на тому, як він зажимає тебе.

​Приєднуюся до розмови наших аналітиків. Ми жваво обговорюємо останні зведення з азійських бірж, я щиро сміюся з якогось корпоративного жарту, абсолютно розслабилась... і раптом спиною відчуваю, як змінюється атмосфера в залі. 

​Повільно розвертаюся.

​Він уже тут. Даміан Восс стоїть за кілька метрів від нас у бездоганному, чорному смокінгу і впевнено розмовляє з містером Паком та корейською делегацією. Але моя увага миттєво чіпляється за інше.

​Він прийшов не сам.

​Даміан демонстративно притискає до себе ефектну кралю. Дозволяю собі зробити непомітний крок убік, щоб трохи краще роздивитися її. Темно-смарагдова сукня, що сидить як друга шкіра, ідеальна постава, масивні діаманти на шиї. Вона гордовито всміхається, ніби весь цей світ належить їй. В мою сторону не дивиться. А от Даміан... цей нахаба знову свердлить мене поглядом. Причому наскрізь. Він навмисно ще міцніше стискає талію своєї супутниці.

​Невже мої слова так зачепили його его, що він аж притягнув її з собою? Щоби що? Довести мені свою орієнтацію і те, що його ліжко не пустує? Дитячий садок!

Глибоко вдихаю, розправляю плечі і впевнено прямую до їхньої групи з моїми колегами. Сукня м'яко шелестить при кожному моєму кроці, оголюючи ногу.

​— Добрий вечір, панове, — бездоганно всміхаюся, зупиняючись навпроти містера Пака та Даміана.

​Перекладач корейської делегації вже відкриває рота, але я випереджаю його, плавно переходжу на чисту корейську мову.

​— Сподіваюся, ритм Нью-Йорка вас не надто втомив. Надзвичайно рада бачити вас у такому чудовому гуморі.

​Обличчя корейців миттєво світлішають. Містер Пак спочатку здивовано кліпає очима, а потім щиро, широко всміхається, відповідаючи мені рідною мовою:

— Міс Кросс! Ваша корейська просто бездоганна. Це неймовірно приємний сюрприз для нас усіх.

— Я поважаю культуру партнерів, з якими працюю, — м'яко відповідаю, злегка схиливши голову.

​Краєчком ока помічаю, як напружується Даміан. Він стоїть, зберігаючи на обличчі світську маску, але його погляд стає ще темнішим, і здається він зціпив зуби.

​Що, Восс, не очікував? З'їж це. Твій відділ аналітики явно не допрацьовує, якщо ти не знав про мій маленький козир.

​Офіційна частина розчиняється в звуках повільного, тягучого джазу. Один із віце-президентів корейської делегації — молодий і явно занадто самовпевнений — підходить ближче і пропонує мені руку.

​— Дозволите запросити Вас на танець? — запитує корейською.

​Я дипломатично киваю, приймаючи запрошення. Ми виходимо на імпровізований танцювальний майданчик. Але щойно він кладе руку мені на талію, точніше — безпосередньо на абсолютно голу спину, я відчуваю гострий дискомфорт. Його долоня трохи волога. Він притягує мене до себе значно ближче, ніж того вимагають пристойності, так, що наші стегна майже стикаються.

​Господи, чому він так притискається? Ще й відверто лапає мене своєю потною лапою. Бридко. Тримай дистанцію, Вів'єн, це просто бізнес.

​— Ви справжня окраса цього вечора, міс Кросс, — тихо муркоче мені на вухо, обдаровуючи приторною усмішкою. — Компанії Aurevia дуже пощастило мати таку... переконливу представницю.

— Дякую, — ввічливо всміхаюся у відповідь, намагаючись непомітно, але впевнено збільшити відстань між нами. — Але наша справжня окраса — це технологія «Aether». Вона куди переконливіша за мене.

​Я дивлюся через його плече і миттєво перетинаюся поглядом із Воссом. Хмм.. танцює зі своєю кралею всього за кілька метрів від нас. І....він просто лютує. 

З якого це дива?

Я бачу, як він грубо стискає талію тієї дівчини, а очі метають блискавки в спину мого партнера. Він свердлить мене таким поглядом, від якого мурашки біжать по шкірі.

​Ого, хтось тут зараз вибухне. Цей погляд міг би пропалити дірку в піджаку корейця. Мене це відверто тішить. Краще б ти своїй кралі увагу приділяв, а не стежив за кожним моїм рухом. А до речі, хто ця фіфочка? Може, якась елітна ескортниця, яку він винайняв для статусу? Треба неодмінно розізнати інформацію про неї.

​Коли музика нарешті стихає, я з полегшенням видихаю, ввічливо дякую віце-президенту і швидко відходжу вбік. Ховаюся в напівтемряві біля високих колон, подалі від сторонніх очей. Дістаю телефон, вмикаю камеру і роблю швидке, непомітне фото цієї брюнетки у смарагдовому, поки вона стоїть біля бару. Відправляю знімок Слоун.

​«Ти ж знаєш усіх у цьому місті. Не знаєш часом, що це за фіфочка висить на руці у Восса? В мене є припущення, що це якась елітна ескортниця?»

​Відповідь прилітає вже за хвилину.

​«Ти жартуєш? Це Аліса Венс, прима-балерина Національного театру! Ми з нею робили велике інтерв'ю і ставили на обкладинку пів року тому. Вона абсолютна зірка високого суспільства, Вів.»

​Ховаю телефон назад у клатч, повільно видихаючи.

​Отже, не ескортниця. Прима-балерина. Навіть звучить до нудоти ідеально.

Виходжу на напівтемний балкон, щоб трохи охолонути і зібратися з думками. Прохолодне нічне повітря приємно обдуває розпалену шкіру. Я спираюся на прохолодне скло, заплющую очі, але тиша триває недовго.

​Раптом чиясь рука різко смикає мене за лікоть. Не встигаю навіть скрикнути, як мене розвертають і жорстко вдавлюють спиною в стіну. Відкриваю очі і стикаюся з чорною безоднею погляду Восса.

​Знову ти!!....Боже, як же ти мене бісиш! Що за звірина манера нападати зі спини. Знову вирішив пограти в домінатора!?

​— Відпусти! — сичу, намагаючись вирвати руку, але його пальці стискають мій лікоть, як сталевий капкан. — Не думай, що щоразу дозволятиму тобі таке. Я ж можу врізати.

​Нахиляється занадто близько. Від нього пахне сандалом, дорогим алкоголем і чистою агресією.

​— Ти мене виводиш, — гарчить він мені просто в обличчя. — Я знаю, що ви затіваєте грати в темну. Що за нові цифри ти щойно згодувала Паку своєю ідеальною корейською? Думаєш, вийде приховати проблеми з вашою підошвою? Але не вийде.

​Я лише задираю голову. Не дочекаєшся, Восс. Паніки не дочекаєшся.

​— Ще побачимо. А ви...

​Він не дає мені договорити. Його губи різко, безжально накривають мої, в тей час як він з силою притискає мою голову до стіни. Це грубо, нахабно і боляче. Впираюся руками в його тверді груди, намагаючись відштовхнути цю гору м'язів, а потім з розмаху б'ю його по обличчю.

​— Що ти витворяєш?! — кричу, задихаючись від обурення і браку повітря.

​Але це його тільки більше розпалює. Восс знову накидається на мене. Однією рукою жорстко перехоплює мої зап'ястя, а іншою хапає за волосся і нахабно смикає. Цілує занадто глибоко, висмоктуючи мій кисень. І в цей момент хаосу, поки він п'яніє від власної влади, вивільняю одну руку, ковзаю до грудей. Далі обережно прослизаю до внутрішньої частини піджака, і нишпорю у внутрішній кишені. Натикаюся на шматок твердого пластику. Спритно витягую його і ховаю в долоні.

​Цікаво, що ж я тут знайшла. Потім подивлюся на свій улов. А нема чого пхати по кишенях цінні речі, ідіот. І немає чого пхати свого нахабного язика мені в рот.

​Його язик і далі досліджує мій рот, і раптом... з моїх губ зривається тихий, зрадницький стогін. Тіло розслабляється на якусь фатальну секунду.

​Даміан миттєво відривається від мене. Хапає повітря, очі горять тріумфом.

​— Ми дотиснемо корейців, — хрипить, спускаючись губами до мого вуха, обпалює шкіру гарячим подихом. — А ти погана дівчинка, і твоє місце не в офісі. Я б тебе...

​Він різко замовкає на півслові, ніби сам злякався того, що збирався сказати. Різко розвертається і, не озираючись, іде геть.

— Договорювати треба! Думав, що налякаєш мене. Та я... — замовкаю на пів слові, адже він не слухає.

​Повітря в грудях катастрофічно не вистачає. Серце гатить так, ніби зараз проламає ребра. Швидко ховаю вкрадений пластик у свій клатч і поправляю сукню. Треба забиратися звідси.

​Повертаюся до зали саме вчасно, щоб побачити, як Восс владно тягне свою ідеальну балеринку до ліфтів. Тікає.

​Поспіхом прощаюся з Маркусом і командою, накидаю в голові план, що робити далі. Направляюсь до виходу, але дорогу мені раптом перекриває той самий віце-президент корейської делегації, з яким я танцювала. Противно всміхається, та нахиляється занадто близько. Підбиває клинці. Ну - ну. Запрошує мене на «приватну вечерю». Немає дурних.

​Невже ти думаєш, що тобі щось світить? Фууу...Слизький тип. Ще й потіє....

​— Я обов'язково подумаю над вашою дуже щедрою пропозицією, — солодко відповідаю корейською і миттєво змиваюся, поки ще хтось не причепився до мене зі своїми геніальними ідеями чи запрошеннями.

​Задовбали. Просто всі задовбали.

​За півгодини я влітаю у свою квартиру. Скидаю нестерпні туфлі прямо в коридорі. Розстібаю застібку і дозволяю сукні просто впасти до моїх ніг. Залишаюся в одних трусиках. ФУХХХХ. Нарешті відчуваю, як шкіра дихає.

​Більше таке не вдягну. Занадто відверто, занадто багато непотрібної уваги.

​Вдягнеш, якщо треба буде, — мстиво знущається внутрішній голос. — Ти ж бачила, як його перекосило від цієї відкритої спини.

​Торкаюся пальцями своїх губ. Згадую цього нахабу, його запах, і божевільний поцілунок.

​Чорт... я стогнала. І він же почув, самовпевнений виродок. Явно розцінив це як свою перемогу. Нічого, Даміане, я ще зітру твою нахабну усмішку з обличчя.

​Підходжу до столика, беру свій клатч і дістаю звідти вкрадену річ. Підношу до світла і уважно роздивляюся. Чорний матовий пластик, чіп, логотип Vantorix і магнітна стрічка. Це його персональний пропуск. Прямий доступ до головного офісу.

​Мстива усмішка прикрашає моє обличчя.

​Попався. Тепер-то я дізнаюся, що у вас там за секретики.

Зранку маркетинговий відділ Aurevia живе на чистому адреналіні, і мені доводиться керувати цим божевіллям. Я стою біля інтерактивної дошки, швидко перемикаючи слайди нашої нової презентації.

​— Олівіє, графіки прогнозованого ROI для сеульських дистриб'юторів виглядають надто скромно, — жорстко кидаю, паралельно переглядаючи звіт на планшеті. — Корейці люблять агресивні цифри. Підніміть маржинальність на два відсотки за рахунок оптимізації логістики.

​Лунає дзвінок робочого телефону. Піднімаю слухавку, затискаючи її плечем.

​— Кросс.

— Вів'єн, відділ розробки на лінії, — лунає голос нашого головного інженера. — Ми завершили тести еко-полімерів. Коефіцієнт зчеплення підошви «Aether» в умовах підвищеної вологості перевершує азійські стандарти.

— Чудово. Перешліть мені протоколи випробувань, я вставлю їх у сьомий слайд. Вони мають бачити, що наша амортизаційна система з динамічним вологовідведенням розчавить розробки Vantorix не лише на папері, а й у польових умовах.

​Я їх знищу. Восс ще пошкодує про свою самовпевненість.

​Доручивши команді допрацьовувати візуал презентації, беру зі столу свій клатч і вислизаю з кабінету. Спускаюся на мінус перший поверх, де розташований технічний відділ і безперервно гудуть сервери. Мені потрібен Бен — наш головний спеціаліст з кібербезпеки. І за сумісництвом мій друг. Ну, не такий близький, як Слоун, звичайно, але для цієї справи він підійде ідеально.

​Відчиняю двері його кабінету без стуку. Бен сидить за трьома моніторами, швидко друкуючи код.

​— Бене, відірвися на хвилину, — заявляю, та підходжу до його столу. Дістаю з клатча чорну магнітну картку і кладу прямо на його клавіатуру. — Потрібно, щоб ти допоміг мені проникнути в головний офіс Даміана Восса. Сьогодні вночі. Дуже потрібно.

​Бен завмирає. Він аж ручку з рук випустив від подиву, та рот відкрив від моєї зухвалості. Ручка котиться по столу і падає на підлогу, а сам він кліпає очима, дивлячись на мене, ніби я сказала, що збираюся викрасти президента.

​Закрий рота, бо муха залетить.

​Я стримуюся з останніх сил, щоб не сказати це вголос. Улюблений вираз моєї бабусі. Взагалі вона полюбляла використовувати такі красномовні, гострі словечка, які завжди смішили мене до сліз, і деякі з них я досі чудово пам'ятаю. Згадую дитинство і безтурботні канікули з бабусею в селі. Запах свіжоспеченого хліба, гаряче сонце, розбиті коліна... Теплі спогади раптово накривають мене з головою, болісно стискаючи горло.

​Крім неї, мене ніхто по-справжньому не любив. Лише вона бачила мене справжню.

​— Ти... ти здуріла? — нарешті видушує з себе. Він починає активно відмовляти мене, махаючи руками. — Вів'єн, це федеральний злочин! Проникнення зі зломом! Служба безпеки Восса нас просто на шматки поріже і здасть поліції!

Ага....хай спочатку впіймають. – проноситься в голові.

​Бен панікує ще більше, але я вмію переконувати. Я знижую голос, використовуючи м'які, розмірені інтонації та плавні жести — класичні техніки з гіпнотерапії та нейролінгвістичного програмування, які я обожнюю застосовувати для обходу критичного мислення співрозмовника.

​— Бене, подивися на мене, — спокійно, але дуже твердо кажу, нависаючи над ним і дивлюся прямо в очі. — Ти ж знаєш, як працюють їхні протоколи безпеки. У нас є фізичний пропуск Восса. Ми не залишимо жодних цифрових слідів. Ти геній, для тебе це просто цікава головоломка. До того ж, ти мій друг. Допоможеш мені. І крапка.

​Застосовую весь свій психологічний тиск, не залишаючи йому простору для маневру. Бен ще кілька хвилин пручається, сипле технічними термінами про шифрування, мнеться, витирає спітнілі долоні об джинси... але врешті-решт здається, приречено зітхаючи. Я ламаю його опір.

Так би й зразу. Ну чого його ламатися. – хочеться захлопати в долоні, але не можна. Не зрозуміє.

​— Гаразд. Дідько, я точно сяду через тебе за ґрати, — бурмоче, хапаючи картку і вставляє її в рідер. — Сідай.

​Ми схиляємося над моніторами, і він швидко стукає по клавіатурі. Розробляємо просто геніальний план нашого проникнення,