Раді Вас бачити!

Даміан

— Я ніяка не краля! — лунає зухвале від Вів'єн. Виходить досить різко і холодно.

​«З усіма кусюча. Це добре, — подумки відзначаю, переводячи погляд з неї на Еліаса. — Бо ці хлопці точно не церемоняться. Тут треба мати сталевий стрижень, щоб не з'їли живцем».

​— Гостра на язичок кралечка! — Еліас розпливається у хижій усмішці й відверто пожирає її поглядом, абсолютно не приховуючи свого інтересу.

​Вів'єн у відповідь гіпнотизує його таким гнівним поглядом, що будь-хто інший уже перетворився б на купку попелу. Але Еліаса це лише більше заводить. Він робить неквапливий ковток віскі, смакуючи момент.

​«Дивись-дивись, як твій дружок на неї слину пускає, — уїдливо шепоче мій внутрішній голос. — Може, віддаси йому її за парочку викрадених файлів? Ні? Тоді прикрий свою жінку, Восс, бо мене зараз знудить від твоєї толерантності».

​«Вона не моя жінка», — жорстко обриваю ці думки, але тіло діє швидше за розум. Доводиться вийти наперід, недбало, але цілеспрямовано затуляючи Вів'єн собою від погляду господаря клубу.

​— Досить, Еліасе, — заявляю безапеляційно. — Ми тут не для того, щоб ти тренував свої навички пікапу. У нас проблема, і вона коштує нам обом мільйони з кожною годиною. Хтось красиво підставив нас обох.

​Еліас піднімає руки в примирливому жесті, хоча в очах досі танцюють бісики.

​— Гаразд, гаразд. До справи. Знайомтеся, це Рейн Вальдес, — киває на чоловіка, який продовжує сидіти на шкіряному дивані, мовчки вивчаючи нашу компанію. — Рейн вирішує проблеми. Ті проблеми, які не під силу розв'язати вашим вилизаним корпоративним юристам і офіційним службам.

​Вальдес повільно підводиться. Він вищий за Еліаса, плечистий, з холодним, мертвим поглядом, який затримується спочатку на мені, потім знову ковзає по Вів'єн і, нарешті, зупиняється на Бені. Хакер нервово зглипує і міцніше притискає до себе рюкзак з ноутбуком.

​— Чув про ваші неприємності, — голос у Рейна хрипкий, наче він довго не розмовляв або забагато палив. — Синхронний злив із двох конкуруючих баз, майстерна підробка слідів. Це не аматор.

​— Саме тому ми тут, — сідаю в крісло напроти.

​Вів'єн сідає поруч зі мною, тримається спокійно. Бен вирішив постояти. Він тут як студент-відмінник, який випадково потрапив на збіговисько картелю.

​— Моя служба безпеки шукає цифрові сліди, але вони діють у рамках закону і постійно наштовхуються на фальшиві IP-адреси, — продовжую напружено. — Мені потрібно, щоб ти знайшов цього щура фізично.

​— Фізично я знайду кого завгодно і виб'ю з нього всю правду разом із зубами, — без жодних емоцій озивається Рейн.

​Від цих слів Вів'єн ледь помітно напружується, але обличчя тримає незворушним.

​— Але мені потрібна зачіпка, — продовжує найманець. — Хоч якась ниточка. Цифровий слід. Транзакція, точка виходу в мережу, хоч щось, від чого я зможу відштовхнутися.

​Вів'єн раптом подається вперед, перехоплюючи ініціативу.

— Бене, — голос звучить чітко і впевнено. — Покажи їм, що ти знайшов.

​Той смикається, ніби його вдарило струмом.

— Я... так, хвилину, — він квапливо дістає ноутбук, кладе його на край масивного столу і починає швидко стукати по клавішах. — Учора ввечері, коли пішли перші пакети даних компанії, я спробував відстежити вузол. Хтось використовував дуже складну систему дзеркал. Трафік стрибав від Сінгапуру до Ісландії. Але я знайшов один мікро-збій під час передачі фінансових звітів "Aurevia". Вони прогнали частину трафіку через проксі-сервер, який територіально знаходиться тут, у Нью-Йорку. У старому портовому районі.

​Рейн звужує очі, підходить ближче і зазирає в екран Бена, де біжать сотні рядків коду.

​— Ти зміг пробити цей рівень захисту? Самостійно? — в голосі найманця звучить щось схоже на здивування і повагу.

​— Так, — Бен трохи вирівнює спину, відчуваючи підтримку Вів'єн. — Але далі там стоїть глуха стіна. Захист військового рівня. Я можу її пробити, але мені потрібен прямий доступ до їхньої внутрішньої мережі, або хоча б потужніший софт, щоб обійти брандмауер, не піднявши тривогу.

​Еліас тихо сміється.

— Здається, цей хлопчина не такий уже й безнадійний.

​Рейн тим часом дістає з кишені чорну флешку і недбало кидає її на стіл перед Беном.

​— Тут є необхідний софт. Тіньові коди доступу, які дозволять тобі зламати ту стіну. Якщо ти дійсно такий хороший, дістань мені точну IP-адресу і фізичну локацію сервера в порту. А далі... — Вальдес повертається до мене, і його погляд не обіцяє щуру нічого доброго. — Далі я відправлю туди людей і всіх, хто причетний притягнуть за шкірки.

​— Ми поїдемо разом, — раптом твердо заявляє Вів'єн.

​Я ледь не давлюся повітрям від її слів.

— Ще чого! — гаркаю , різко повертаючись до неї. — Ти сидітимеш вдома і не плутатимешся під ногами! Це не ігри в офісі, Кросс. Якщо Рейн каже, що там небезпечно, значить там можуть пустити кулю в лоб!

​— Це моя репутація і моя кар'єра! — спалахує у відповідь. Дивлюся в ці очі, що метають блискавки. — Я хочу бачити очі того, хто намагається мене знищити! І ти мені не вказуватимеш, Восс!

​«От же ж вперта відьма! — лютую, відчуваючи дике бажання перекинути її через плече і замкнути десь у безпечному місці. — Чому вона не може просто послухатися?!»

​Еліас відверто регоче, спостерігаючи за нашою перепалкою, і наливає собі ще віскі.

​— Ох, Даміане, я тобі не заздрю. Справжня фурія, — він піднімає склянку в салюті. — Але перш ніж ви поїдете на цю веселу прогулянку по портових складах... — його тон раптово стає крижаним і діловим. — Поговоримо про мою ціну.

​Напружуюсь.

— Яку ціну? Ти винен мені послугу, Еліасе. Ми домовлялися.

​— За те, що я вислухав тебе і звів із Рейном — так, ми квити, Даміане, — хитро мружиться Вейн, відкидаючись на спинку крісла. — Але я надаю вам свою територію для роботи цього малого хакера, свій софт і своїх людей. Тому тепер послугу винні ви. Обоє.

Цього я не очікував.

— Що ж, послуга за послугу, — повільно ставить склянку на стіл і обводить нас вивчаючим поглядом. — Для Даміана умова буде простою. Мені потрібен ексклюзивний доступ до їхніх нових логістичних каналів у Європі на пів року. Без зайвої бюрократії.

​Я крижанію. Це мільйонні контракти, але в поточній ситуації я можу на це піти.

​— А от для міс Кросс умови набагато цікавіші, — Еліас переводить погляд на Вів'єн, і демонструє хижу усмішку. — Я хочу, щоб ти прийняла моє запрошення на вечерю. Особисту вечерю. Ближче познайомимося, обговоримо деталі твого майбутнього... без зайвих свідків і масок.

​Усередині мене все буквально згоряє від люті. Я закипаю... Здається навіть що повітря в кабінеті плавиться.

​«Хоч би не згодилася... — лихоманить у голові. — Скажи йому ні, чорт би тебе побрав!»

​Дивлюся на Вів'єн. Спочатку вона червоніє від обурення, напружується, стискає кулаки. Бачу, як у її очах спалахує звичний спротив. А потім... вона різко видихає, розслабляє плечі і... киває.

​«Ну і дурепа...»

​«А хтось ревнуууєєє!» — внутрішній голос знову вилазить із найпотаємніших куточків свідомості, відверто знущаючись.

​«Я не ревную, просто він небезпечний псих», — відгавкуюся я сам від себе.

​«Ага, розкажи свої казочки комусь іншому, слабак», — не вгамовується цей паразит.

​Дивлюся на задоволену, самовдоволену пику Еліаса і ще більше шаленію. Мені хочеться розбити йому ніс. Стоп. Це вже було в моїх думках, коли ми тільки переступили поріг. Але тепер руки чешуться ще сильніше. Проте не можна... поки що не можна влаштувати тут бійню. Нам потрібні їхні ресурси.

​— Що ти задумав, Вейне? — намагаюся розгадати справжній задум цього лиса.

​Еліас не проста людина. І друзі в нього відповідні — от хоча б цей Рейн Вальдес.

​Відчайдушно гортаю файли у пам'яті. Рейн Вальдес... Я чув про нього кілька дуже неприємних історій у тіньових колах Нью-Йорка. Колишній військовий розвідник, який перетворився на привида для виконання найбрудніших замовлень. Людина, яка не залишає свідків, якщо йому замовляють зачистку, і яка тримає під собою половину чорного ринку зброї та інформації. З такими психопатами краще взагалі не перетинатися і вже тим більше — не сваритися. Але й ховатися як боягузлива мишка в норку я теж не збираюся. Якщо треба буде піти по головах, я піду.

​Тим часом Еліас уже впевнено призначає Вів'єн вечірню зустріч на завтра. Вона знову хмуриться, зважуючи всі за і проти, але врешті дає йому свій номер, надиктувавши цифри чітким, холодним голосом.

​«Ох ти ж бляха...»

​Чомусь мені відчайдушно не хочеться, щоб цей самозакоханий мажор взагалі торкався її.

​«Сподіваюся, що хоча б у нормальний ресторан її завезе, а не в якийсь зі своїх підпільних розпусних клубів, — проноситься в голові. — Хоча у нього таких закладів кілька. Один краще іншого. Звісно, дещо мені й самому подобається. Домінування. Керування процесом. І тут бувають справді класні програми та шоу... А який стриптиз...»

​Різко витягую себе з цих роздумів, ледь не вголос вилаявшись на самого себе. Який іще стриптиз?! Ми тут не розважаємося!

​— Бен залишається тут, працювати з їхнім архівом і софтом, а ми з Вів'єн їдемо, — обрубую будь-які подальші розмови, та підводжуся із крісла. — Я відвезу її додому.

​Зиркаю на Вів'єн важким поглядом, попереджаючи: хай тільки спробує влаштувати істерику чи відмовитися. Зв'яжу, закину в багажник свого спорткара і повезу як останній дикун. Але вона на подив легко киває. Вона бліда і помітно втомлена — звичайно, весь цей пресинг, злив бази, допити в безпеці й поїздка сюди вибили її з колії. Тому я вкотре переконуюсь, що жінкам у бізнесі не місце. Тут правила пишуться кров'ю і занадто жорстокі для дівчаток. Це світ для дорослих, жорстоких хлопчиків.

​— Я проведу для міс Кросс невелику екскурсію по клубу, а тоді можете їхати, — Еліас встає з-за столу, задоволений як кіт, що з'їв цілу миску сметани, а тепер хоче урвати ще й солодкий десерт. І цим десертом у його розумінні є Вів'єн.

​— Я не збираюся ніде... — Вів'єн намагається різко заперечити.

​— Ми швиденько, — владно перебиває її Еліас. — Ви маєте побачити цю красу зсередини, перш ніж судити.

​Галантно подає їй руку, вказуючи напрямок до виходу з кабінету.

​Я відчуваю, як у грудях знову підіймається обпалююча хвиля агресії, але замість того, щоб влаштувати бійку, я йду слідом. Мені чомусь раптом стало шалено цікаво побачити реакцію цієї гордої відьми на справжнє, брудне лайно, яке коїться на нижніх рівнях цього клубу. Подивимося, чи надовго лишиться її хоробрість, коли вона зіткнеться з цим світом віч-на-віч.

Еліас впевнено штовхає масивні двері, і ми опиняємося в лабіринті напівтемних коридорів. Я йду трохи позаду Вів'єн, немов хижак, що заганяє свою здобич у пастку, і уважно стежу за кожним її рухом.

​Ми заходимо до першого залу, і на нас одразу обрушується важкий, пульсуючий біт. На сцені під сліпучими софітами розгортається яскравий, неймовірно відвертий стриптиз. Дівчата вигинаються біля пілонів з грацією диких кішок. Але щойно танець досягає піку, музика різко змінюється на повільнішу. На сцену виходять троє чоловіків у шкіряних масках. Вони дістають батоги і беруться періщити танцівниць по оголених сідницях та спинах. Дівчата при цьому вигинаються і хтиво стогнуть у мікрофони.

​Я бачу, як Вів'єн завмирає. Спина кам'яніє, а очі стають розміром із блюдця. Вона шоковано кліпає, не в змозі відвести погляд від цього жорстокого перфомансу.

​«Так тобі й треба, відьмо, — подумки тріумфую, та зловтішаюсь. — Дивись уважно. Ось на що ти щойно погодилася, підписавшись на вечерю з цим дияволом».

​«Визнай, тобі просто подобається дивитися, як вона ламається, — єхидно підкидає мій внутрішній голос. — Садист».

​«Заткнися», — затикаю його.

​— Це лише розігрів, люба, — муркоче Еліас, нахиляючись до її вуха, від чого мої кулаки знову мимоволі стискаються. — Йдемо далі.

​В наступному залі стоїть густий дим і солодкуватий запах пахощів. Тут панує атмосфера абсолютного декадансу. На круглому подіумі в центрі сидить повністю оголений, м'язистий чоловік, розкинувши руки. А дві жінки, повільно звиваючись навколо нього, відверто й безсоромно облизують його тіло, спускаючись усе нижче.

​Вів'єн різко відвертається, гидливо кривлячись. Прикриває рот рукою, ледь стримуючи відразу.

​— Занадто відверто для тебе? — не втримуюсь я від уїдливого коментаря, коли нахиляюся до її вуха. — А в офісі ти здавалася такою розкутою і сміливою.

​Вона кидає на мене спопеляючий погляд.

— Я просто не поділяю твоїх збочених смаків, Восс.

​Виходимо в наступний зал, який виявляється шикарним рестораном. Грає глибокий, тягучий блюз. Навколо — кришталь, оксамит і дорогі сигари. Гості, переважно солідні чоловіки в дорогих костюмах, розслаблено вечеряють. А от офіціантки... Вони розносять наїдки та напої виключно у провокативній, прозорій білизні, на високих шпильках і в панчохах. Я спокійно спостерігаю, як один із гостей нахабно ляскає дівчину по сідницях, коли вона наливає йому вино, а інший відверто тискає іншу офіціантку за стегно. І жодна з них не сміє заперечити — вони лише покірно всміхаються.

​Вів'єн зупиняється посеред залу. Ніяк не може вирівняти дихання.

Віддав би мільйон, лиш би дізнатися про що вона зараз думає.

— Може, на цьому досить? — напружено запитує. — Я зрозуміла концепцію вашого закладу, містере Вейн.

​Еліас лише сміється і хитає головою.

— О, ні, Вів'єн. Ви ще не бачили найцікавішого. Самого пікантного, що є в "Гріху".

​Жестом запрошує нас до сходів, що ведуть на нижній, підземний рівень. Вів'єн вагається секунду, але її чортова впертість не дозволяє їй відступити. Вона гордо піднімає підборіддя і починає спускатися. Я йду слідом, не зводячи очей з її напруженої фігури.

​Нижній рівень зустрічає нас розкішним підпільним казино. Тут також обслуговуючий персонал одягнений так, що залишає нуль простору для фантазії. Але Еліас веде нас повз ігрові столи, у напівтемний коридор, стіни якого складаються з прозорих, звуконепроникних скляних кабінок.

​Це приватні кімнати. І те, що там відбувається, не для слабких нервів.

​В одній кабінці жінку підвісили до стелі складною системою мотузок — шибарі — і хтось раз за разом лупцює її шкіряним стеком. В іншій якийсь чоловік на колінах цілує туфлі владної домінантки. А в третій кабінці, повз яку ми проходимо, пара абсолютно відверто займається жорстким сексом прямо на шкіряному дивані.

​Я бачу, як Вів'єн блідне. 

Невже терпіння скінчилося? 

Вона сповільнюється, її починає трясти. Раптом вона відступає назад і, ніби шукаючи хоч якийсь захист у цьому пеклі, майже впритул притуляється до мене.

​Миттєво відчуваю тепло її тіла, тремтіння, і її квітковий аромат , який пробивається крізь запах алкоголю та латексу.

​— Мене зараз знудить, — шепоче, не піднімаючи на мене очей.

​«О, наш крижаний хлопчик вирішив пограти в лицаря?» — регоче мій внутрішній голос, коли я відчуваю гострий імпульс захистити її від усього цього бруду.

​Беру ситуацію в свої руки. Перехоплюю її за талію, притискаю до себе, і піднімаю холодний погляд на Вейна.

​— Дякуємо за екскурсію, Еліасе, — мій тон не терпить жодних заперечень. — З неї вистачить.

​— Але ми ще не дійшли до... — починає він, але я його перебиваю.

​— Я сказав, досить. Ми йдемо.

​Розвертаюся і, міцно тримаючи Вів'єн за лікоть, швидко тягну її назад, крізь казино, крізь ресторан і танцполи, прямісінько до виходу. Вона не пручається. Просто слухняно йде за мною.

Може ж бути слухняною. Цікаво чи на довго це?

​Ми вириваємося на вулицю. Нічна прохолода міста миттєво вдаряє в обличчя, приносить полегшення. Вів'єн вириває свою руку, відсахується від мене і жадібно вдихає свіже повітря, обхопивши себе руками за плечі. Її все ще злегка трусить.

​Я засовую руки в кишені джинсів. Злість на неї за те, що вона погодилася на цю гру з Еліасом, знову бере гору над моїм співчуттям.

​Схиляю голову набік і, натягнувши свою фірмову нахабну посмішку, провокативно запитую:

​— Ну що, Кросс? Як тобі екскурсія? Вже підібрала білизну, яку одягнеш завтра на вечерю зі своїм новим спонсором?

Вона змірює мене таким крижаним поглядом, що перед ним зламалася б навіть справжня Снігова королева. Відразу бере себе в руки.

​— Заткнися, Восс, — огризається. Я не здивований. — Я просто ненавиджу такі місця. Це для мене занадто. Я не думала, що це місце таке... бридке і брудне.

​Знову хапає повітря, наче намагається очистити легені від запаху того підвалу, і жорстко додає:

— Відвези мене додому і не чіпай мене більше. Залиш мене в спокої. Я не хочу сьогодні більше ні про що говорити. Мені треба відпочити і подумати. Сподіваюсь, за цей час Бен щось нариє.

​Дивлюся на її бліде обличчя і, напевно, вперше в житті просто не знаходжу, що відповісти. Жодної уїдливої репліки чи сарказму в її сторону. Тому я лише згідно киваю.

​Ми мовчки йдемо до машини. Відчиняю перед нею дверцята, вона сідає, щільно притискаючись до сидіння і відвертається до вікна. Я обходжу машину, сідаю за кермо і різко даю по газах.

​В салоні панує тиша. Ми мчимо нічними вулицями Нью-Йорка, і я всю дорогу борюся сам із собою. З одного боку, я розумію, що її світ сьогодні перекинувся догори дриґом. А з іншого...

​«От би трахнути її зараз, — раптом муркоче мій хворий внутрішній голос, і від цієї думки низ живота миттєво наливається свинцем і жаром. — Тільки подивися на неї. Вона зараз зламана, дезорієнтована. Стовідсотково буде піддатлива. Візьми її. Зітри всі ті брудні картинки з її ідеальної голівоньки. Покажи їй, що таке справжня пристрасть, а не той хворий цирк, який вона щойно бачила...»

​«Замовкни, — гаркаю сам до себе, сильніше стискаючи кермо. — Вона ледь тримається на ногах. І ми взагалі-то вороги».

​«Ага, вороги. Тільки чомусь ти не хочеш відпускати її у порожню квартиру. Ти хочеш її собі. Визнай це...», — безжально добиває він.

​Я стискаю щелепи так, що вони ниють. Я не знаю, що зі мною відбувається, але я піддаюся якомусь абсолютно незрозумілому, дикому імпульсу. Замість того, щоб на перехресті повернути до її будинку, мої руки самі крутять кермо в інший бік. Виїжджаю на трасу, яка веде до мого пентхауса.

​Вів'єн настільки занурена у свої похмурі думки, гіпнотизуючи нічні вогні міста за вікном, що спочатку взагалі нічого не помічає. Зараз вона виглядає просто втомленою, беззахисною дівчиною.

​Але коли мій автомобіль з'їжджає в елітний район і починає пригальмовувати біля знайомих висоток, де знаходиться мій дім, вона раптом кліпає очима і виринає зі свого трансу.

​Розгублено дивиться у вікно на незнайомий фасад, потім різко повертає голову до мене. Брови злітають вгору, в очах з'являється суміш нерозуміння і тривоги.

​— Куди ти мене везеш? — панічно запитує. — Це не моя адреса, Даміане.