Раді Вас бачити!

Вів'єн

Одягаю оливковий костюм, ретельно розправляючи тканину. Короткий піджак ідеально сідає по фігурі, а довга вузька спідниця з зухвалою розпіркою до середини стегна додає моєму офісному образу потрібної агресії. Застібаю легку жовту блузу. Наношу стриманий макіяж і закручую волосся у вишукану, складну зачіску. Бездоганно.

​Але кожен мій рух відлунює солодким, ниючим болем у м'язах. Стою перед дзеркалом і ледве дихаю від спогадів, які лавиною накривають свідомість. Ті карколомні оргазми... Цей диявол просто розібрав мене на атоми. Я ніколи в житті не відчувала такої феєрії, такої насолоди, яка межувала з абсолютним божевіллям.

​Беру телефон і швидко відкриваю чат зі Слоун.

​Я з ним переспала. Це було щось. Я такого ніколи не відчувала...

​Відповідь прилітає майже миттєво.

Чекаю подробиць сьогодні за вечерею. Де зустрічаємося?

​Повільно проводжу пальцями по шиї, торкаючись того самого місця, де він так безжально мене кусав, маркуючи як свою.

Ще не знаю.... напишу тобі після презентації. Думаю, що скоріше всього у мене, я не виспалася, і думаю презентація витягне з мене всі соки... Тому навряд чи я захочу ввечері кудись іти.

​Чекаю. Удачі, Вів. Обійняла.

​Дякую, люба. Я люблю тебе. Я рада, що ти в мене є. 

​🥰❤️🔥

​Блокую екран і рвучко відвертаюся від дзеркала. Я вирішую поснідати десь у закладі, бо фізично не можу більше знаходитися в цій квартирі. Тут надто яскраві та свіжі спогади. Кухонний острів, коридор, зім'яті простирадла на ліжку — усе навколо кричить про нього і про те, що я дозволила йому з собою зробити.

​— Ох, що ж мені з усім цим робити? — втомлено запитую порожню кімнату.

​«Як що? Тобі ж усе до біса сподобалося, — відверто глузує мій власний внутрішній голос. — Ти так стогнала, ледь голос не зірвала. Треба все облаштувати так, щоб і надалі з ним спати. Не просри такого жеребця, дуринда!»

​— Та заткнися ти. Теж мені, експерт вищого рівня. Сама розберуся, — бурмочу сама до себе, накидаючи тренч.

​Дожилася, вже веду бесіди сама з собою. І тут мене знову прошиває гостре відчуття небезпеки — згадую холодний метал ножа, що ковзав по моїй спині, і його владні накази.

​— Уфффф, треба терміново випити кави.

​У затишній кав'ярні неподалік від офісу я беру легкий сніданок та порцію дуже міцної кави. Трохи заспокоївшись, відкриваю Інстаграм і цілеспрямовано пишу пост про сьогоднішню презентацію. Гарні слова про майбутній успіх, амбіції та командну роботу. Натискаю «Опублікувати».

​Аж тут екран вібрує. Повідомлення від Даміана.

​Я стежу за тобою. Навіть не думай що переграєш все на свою користь.

​Стискаю телефон, і злісно друкую відповідь.

​Відчепись. Сама знаю.

​Хороша дівчинка. І тоді коли контракт буде у нас, ми з тобою відсвяткуємо це і повторимо те, що було вчора.

​Я аж киплю від такого нахабства.

​Ти до мене більше не торкнешся. А як же твоя дівчина? Зрадник!...

​Вона не моя дівчина, у нас лише секс. Але ти гаряча штука, ми б могли б мати регуляний гарячий секс разом.

​Збочинець. Ніколи. Краще нікого не мати ніж з тобою.

​Дівчинко, не пихти там. Тобі все сподобалося, навіть дуже. Тому, я не питатиму, візьму своє, якщо захочу.

​Задихаюся від обурення. Пальці літають по клавіатурі.

​Я не річ. Ти мене не візьмеш більше. Не посмієш. А то отримаєш наслідки, як ти любиш говорити. Ми не підходимо одне одному..

​Ще й як підходимо. Я тобі покажу такі грані, про які ти навіть не мріяла зі своїми снобами. Твоє тіло згодилося на все вчора. До зустрічі.

​Ніякої зустрічі не буде! Я виконаю умови шантажу, але ми більше не побачимося.

​Дивлюся на екран, але він більше не відповідає. Прочитав і проігнорував.

​От нахаба. Містер Пихатий Індюк! Вирішив, що тепер може безкарно розпоряджатися моїм тілом. Подарував мені декілька феєричних оргазмів і тепер, бачте, вважає себе Богом Насолоди. Та пішов ти до біса, Даміане Восс!

​«Але які ж оргазми...» — мрійливо коментує та сама зрадлива частина моєї підсвідомості.

​Ігнорую її, залпом допиваю залишки гіркої кави, хапаю сумочку та їду в офіс.

По дорозі до офісу я накручую себе до такого стану, що, здається, з вух зараз реально повалить пара. Як я могла так безглуздо влипнути? І, що найголовніше, треба терміново придумати, як розрулити цю катастрофу з дияволом, який міцно взяв мене за яйця. За уявні яйця, звісно. Але, клянуся, якби вони в мене були справжніми, він би схопив саме за них своїми загребущими руками.

​Ще ніколи в житті я так ганебно не втрачала контроль. Ніколи. З самого дитинства все моє життя було чітко розкладене по поличках, рухалося за ідеальним планом. Врешті-решт, я отримала все, чого прагнула: кар'єру, статус, повагу в корпоративному світі. Але я вигризла це сама. Я завжди пишалася своєю незалежністю та бронею, яку неможливо пробити.

​Адже моїм батькам на мене, по суті, було абсолютно байдуже. Вони побралися занадто рано, народили мене, а потім раптом усвідомили, що життя в чотирьох стінах із немовлям — це надто прісно для їхніх вільних душ. Вони просто скинули мене на бабусю, зібрали валізи і поїхали підкорювати світ. І досі десь там блукають, щоразу змінюючи локації. Раз на рік я стабільно отримую від них коротку, суху листівку з привітанням на день народження. Щоразу зі штемпелем нової держави. Так я принаймні знаю, що вони досі живі.

​Спочатку, в дитинстві, мені було нестерпно гірко. Я не розуміла, чому вони мене покинули, чому навіть не цікавляться моїм життям. Але бабуся багато чого мені пояснила. Вона казала, що вони самі ще були дурними дітьми, які ніколи не планували сім'ю і хотіли жити виключно для себе. Я вийшла випадково. І вони вже навіть прийняли рішення, що мати зробить аборт. Та бабуся якось вмовила їх не робити цього. Мати погодилася лише за однієї цинічної умови: бабуся забирає мене і ростить сама, а вони летять жити життя своєї мрії.

​Бабуся стала моїм усім. Моєю розрадою, моїм компасом, моєю єдиною справжньою сім'єю. А я стала її світом. Я втратила її рік тому... і, якщо бути до кінця чесною із самою собою, я ще й досі не можу відійти від цього удару. Рана все ще кровоточить.

​Ох, вона б точно порадила, що мені зараз робити з цим нестерпним Воссом, — з гіркотою думаю, дивлячись у вікно на ранкові затори Нью-Йорка. Ця мудра жінка мала відповіді на всі, навіть найскладніші питання в світі. Вона б миттю розставила мої думки по місцях.

​Таксі нарешті зупиняється біля висотки мого офісу. Я розраховуюся, виходжу на вулицю і глибоко вдихаю прохолодне повітря. Натягую на обличчя свою фірмову крижану маску. Емоції вимкнено. Вів'єн Кросс знову в грі.

​До самого обіду я з головою закопуюся в роботу над презентацією. Не дозволяю собі думок про Даміана, а також спогадів про його руки, губи чи ніж на моїй спині. Перед моїми очима лише цифри, графіки, маркетингові стратегії. Я маніакально перевіряю кожен слайд, вичитую кожну тезу, по кілька разів репетирую свою промову, крокуючи кабінетом. Я відточую кожне слово, інтонацію. Я маю бути бездоганною. Це мій проєкт, моя територія, і я не дозволю якомусь дияволу в дорогому костюмі його зруйнувати. Точно. Я не дозволю.

Обідній час настає швидше, ніж я встигаю випити третю чашку кави. Просторий конференц-зал наповнюється гулом голосів. Я стою біля панорамного вікна, ідеально тримаючи поставу, і спостерігаю, як до кабінету заходить корейська делегація.

​Серед серйозних чоловіків у дорогих костюмах миттєво впізнаю його — містера Чхве, молодого впливового директора, з яким я танцювала на минулому прийомі. Він одразу помічає мене, ледь помітно, але дуже неоднозначно посміхається і відверто оцінює мій оливковий костюм, особливо затримуючись на розпірці спідниці. Просто облизує мене з ніг до голови.

​«Опусти очі, хлопчику, сьогодні я тут не для танців», — подумки відрізаю. Відповідаю йому професійним, абсолютно крижаним кивком і займаю місце на чолі столу. Вмикаю клікер, і величезний екран за моєю спиною оживає логотипом Aurevia.

​— Вітаю, панове, — починаю. Мій голос звучить глибоко, впевнено, без жодної нотки хвилювання. — Сьогодні я не буду витрачати ваш час на порожні презентаційні обіцянки. Я покажу вам жорсткі цифри, адаптивну стратегію та чіткий алгоритм того, як Aurevia зробить ваш бренд абсолютним лідером на американському ринку.

​Натискаю кнопку. На екрані з'являється перший графік.

​— Ми глибоко проаналізували вашу поточну маркетингову модель, — продовжую, водночас повільно крокую вздовж екрана. М'язи відгукуються легким, ниючим болем від нічного божевілля, але цей фізичний дискомфорт зараз працює виключно як адреналін. — Ваша модель ідеальна для азійського ринку, але тут, у Штатах, вона миттєво загубиться в інформаційному шумі. Ми пропонуємо агресивну інтеграцію. Наша розробка — ШІ-алгоритм предиктивної аналітики — дозволяє не просто знаходити вашу цільову аудиторію, а передбачати її бажання ще до того, як клієнт сам їх усвідомить. Ми створюємо попит, а не просто задовольняємо його.

​Бачу, як корейці переглядаються. Один зі старших партнерів, містер Пак, плавно відкидається на спинку шкіряного крісла і з професійним інтересом перебиває:

​— Міс Кросс, звучить масштабно. Але ваша стратегія виглядає занадто... зухвалою для нашого бренду. Ви враховуєте нашу корпоративну консервативність? Ми не хочемо втратити своє обличчя в гонитві за вірусним хайпом.

​Я зупиняюся прямо навпроти нього. Дивлюся йому прямо в очі, витримуючи коротку, напружену паузу.

​— Зухвалість у маркетингу, містере Пак, — це найгостріший інструмент, а не самоціль, — відповідаю з ідеальною, ввічливою усмішкою. — Ми не зруйнуємо вашу консервативність. Ми збережемо її, але загорнемо в преміальну, ексклюзивну обгортку, яка резонує з американськими міленіалами та зумерами. Ми збережемо ваш недосяжний статус, але зробимо так, щоб про нього мріяли всі. Це тонке налаштування, яким Aurevia володіє досконало.

​Пак задоволено киває, але тут слово бере сам містер Чхве. Молодий директор пильно розглядає мене. У його погляді зараз ідеально змішалися чоловічий інтерес і жорстка ділова хватка.

​— Це гарна лірика, міс Кросс. А як щодо фінансових гарантій? — питає якось вкрадливо, але б'є точно в ціль. — Інша компанія, з якою ми паралельно ведемо переговори... — він робить значущу паузу, і я чудово розумію, що він має на увазі компанію Восса, — пропонує нам комісію на три відсотки нижчу за вашу. У масштабах нашого контракту це колосальна сума. Чому ми маємо переплачувати вам, Вів'єн?

​Усередині все стискається від самої лише згадки про Даміана, але зовні я залишаюся крижаною професіоналкою. Перемикаю слайд, виводжу на екран порівняльні таблиці ROI.

​— Тому що той, хто демпінгує на старті, містере Чхве, завжди економить на якості реалізації, — впевнено заявляю. — Три відсотки різниці в комісії, які ви нібито зекономите сьогодні, неминуче обернуться втратою п'ятнадцяти відсотків потенційного прибутку вже в другому кварталі через слабке утримання клієнтів. Aurevia не змагається за те, щоб бути найдешевшою опцією. Ми змагаємося за ефективність. Ми гарантуємо збільшення чистого прибутку на двадцять два відсотки за перші півроку. Ви платите нам не завищену комісію. Ви інвестуєте в гарантовану, безперебійну систему доходу, яку інші просто не здатні побудувати технічно.

​Спостерігаю, як змінюється обличчя Чхве. Його легкий флірт та скепсис тануть. На обличчі з'являється неприховане захоплення. Він дивиться на мене вже не просто як на привабливу партнерку по танцях, а як на рівного, сильного гравця. Я продовжую свій наступ, віртуозно жонглюючи фактами. Розбиваю їхні сумніви, відповідаю на каверзні питання про логістику, ризики та піар-кризи так швидко і професійно, що навіть моя власна команда дивиться на мене із неприхованим захватом.

​Зараз я — богиня на цьому полі бою. Кожен мій аргумент б'є точно в ціль. Я повністю відключаюся від нічних спогадів, від шантажу, від диявола з його ножами та краватками. Зараз існує лише цей стіл, цей контракт і моя абсолютна, беззаперечна перемога.

​— Підсумовуючи, — відступаю назад, окидаю поглядом усю делегацію і перехоплюю дихання для фінального акорду. — Aurevia не просто адаптує ваш продукт. Ми робимо його новою американською релігією. Вибір за вами.

​Екран гасне. У конференц-залі повисає абсолютна тиша.

​Ці кілька секунд здаються вічністю. А потім містер Чхве повільно піднімає руки і першим починає плескати. Через мить до нього приєднується містер Пак, а за ним вибухає оплесками вся корейська делегація. Моя команда синхронно видихає з явним полегшенням і теж починає захоплено аплодувати, не приховуючи радості.

​Я лише стримано киваю, дозволяючи собі крихітну, але тріумфальну посмішку.

​«Шах і мат, Восс. Подивимося, як ти заспіваєш тепер».

На завершення зустрічі корейці повідомляють, що завтра у них запланована аналогічна презентація в компанії Восса. Я привітно киваю, зберігаючи професійну маску, а подумки від щирого серця бажаю йому провалу. Карколомного провалу. Адже якщо його компанія з тріском вилетить з тендеру, мені буде набагато легше розірвати ці пута і позбутися його брудного шантажу. Результати переговорів вони обіцяють оголосити рівно через тиждень.

​Все, що змогла, — я зробила. Виклалася на всі двісті відсотків. Тепер у мене є принаймні цілих сім днів, щоб перевести дух, розслабитися та остаточно викинути з голови цього диявола. Прощаюся з делегацією та втомлено плентаюся до свого кабінету.

​Падаю в крісло, скидаю туфлі під стіл і швидко набираю повідомлення Слоун.

Зустрічаємося у мене о 19:30. Я замовлю суші.

​Від неї майже миттєво прилітає відповідь.

Супер. Я захвачу пляшечку нашого улюбленого вина. 🍷

​Посміхаюся сама до себе, налаштовуючись на спокійний, розслаблений вечір. І тут телефон вібрує знову. Я розблоковую екран, абсолютно впевнена, що це ще одне повідомлення від подруги, але ж ні. Від Диявола.

​Згадуєш про мене? Трусики вже намокли?

​Обійдеться. Я нічого не збираюся відповідати такому нахабі. Занадто самовпевнений. Занадто...

​Мої гнівні роздуми перериває тихий звук дверей, що відчиняються. Навіть не обертаюся до входу. Впевнена, що це Маркус або хтось із моїх помічників зайшов із фінальним звітом після презентації.

​— Що там? Все гаразд? Уже всі розійшлися? — втомлено потираю перенісся, не відриваючи погляду від екрана комп'ютера.

​У відповідь — тиша. Але я чітко чую, як хтось повільно підходить ззаду, і раптом спиною відчуваю жар... і це однозначно жар чоловічого тіла.

​Різко обертаюся разом із кріслом. Містер Чхве.

​— Що Ви тут робите? — миттєво переходжу на ідеальну корейську, стрімко піднімаючись на ноги. Звідки він узагалі тут узявся, якщо вся делегація вже спустилася в хол? Чи ні?

​— Не міг не зайти, щоб особисто привітати Вас з такою успішною презентацією, — підходить ближче. — І ви... сьогодні особливо чарівні.

​Без жодного сорому спускається поглядом до моїх губ. Здогадуюся, що він мене вже подумки роздягнув і нагнув прямо біля цього столу, але хлопчик жорстко обломається.

​— Дякую. Приємно чути, — поки що я тримаю ввічливу дистанцію, але якщо він знову переступить межу — отримає гідну, дуже різку відповідь.

​Господи, як же вони всі дістали. Ау-у-у... нормальні, адекватні чоловіки, ви взагалі десь є в цьому місті? Чи всі нормальні вимерли разом із мамонтами?

​— Я хотів запитати, чи не передумали Ви з приводу нашої зустрічі? — заглядає мені прямо в очі, і я чітко бачу, що його погляд зовсім не добрий. Він відверто біситься від того, що не всі жінки світу автоматично падають біля його ніг. Ще один розпещений корейський денді з завищеним его.

​А я знову згадую його спітнілі, липкі долоні на моїй спині під час того танцю.

 Фу-у-у. Мене аж пересмикує від огиди.

​— Не передумала! — сатанію. — Як і казала, зустрінемося після підписання контракту. А зараз вибачте, містере Чхве, в мене ще дуже багато роботи.

​— Ну звісно...

​Він не зупиняється. Наближається ще, і ми стоїмо майже впритул. Я чую його прискорене дихання. А може, я марю? Ні, от же ж хворий збоченець. Я впевнена, що це так і є... от прям моя жіноча чуйка кричить про це на максимальній гучності. Переді мною стоїть небезпечний збоченець, який не розуміє слова «ні».

​Чхве нахабно простягає руки і міцно хапає мене за плечі, відрізаючи шлях до відступу. А тоді ошелешує своїм брудним зізнанням:

​— Просто мрію тебе трахнути.

​Нагло нахиляється і накидається на мої губи своїм вологим ротом.

​Огида спалахує миттєво. З усієї сили кусаю його за губу. Він сичить від несподіваного болю, а я користуюся цією мілісекундою: жорстко відбиваюся, з силою скидаю його руки зі своїх плечей, підлітаю до дверей і рвучко відчиняю їх навстіж.

​— Містере Чхве, Ви собі занадто багато дозволяєте! — вже відверто кричу, вказуючи рукою в коридор. — Прошу, негайно залиште мій кабінет! Зустрінемося на підписанні договору. І ніяк інакше!

​Він витирає великим пальцем краплю крові з губи. Я дивлюся в його очі і бачу там абсолютно чорну, мстиву прірву. Поки що я не хочу остаточно псувати з ним стосунки та влаштовувати гучний публічний скандал, адже на кону стоїть контракт всього мого життя.

​— Ви так впевнені, що отримаєте цей контракт? — цідить крізь зуби, звужуючи очі.

​— Звісно! Ми найкращі! — викрикую я максимально переконливо і крижаним поглядом знову вказую на двері, вимагаючи, щоб він забирався.

​На диво – кориться. Виходить у коридор, але на прощання кидає через плече:

​— Побачимо, міс Вів'єн... побачимо.

​Йде своєю нахабною, самовпевненою ходою геть. Мені так і хочеться вслід закидати його тухлими яйцями. Намагався засунути свого мерзенного язика мені в рот! Якщо в мене тільки на його язик така блювотна реакція, то я навіть у найстрашнішому кошмарі не хочу уявляти, яка була б на член.

 Фу-у-у.

​«Друге діло — твій персональний диявол, — за звичаєм, абсолютно невчасно підкидає мій внутрішній голос. — В нього і з язиком усе просто чудово, і, тим більше, з членом».

​Доводиться боляче вщипнути себе за зап'ястя, щоб відігнати ці думки. Хапаю документи зі столу і швиденько завершую решту дрібних справ. Мені треба непомітно вислизнути з офісу, поки ніхто не схаменувся. А то я добре знаю свою команду: зараз на радощах забабахають якусь гучну вечірку прямо в опен-спейсі. Миттєво згадую корпоратив пів року тому... дівки на ньому таке витворяли на столах, що соромно згадати. А мені зараз потрібно зовсім інше. Тиша, моя квартира, Слоун і спокій.

Вислизаю з офіса тихо й непомітно, наче привид. Додому добираюся напрочуд спокійно, без заторів і зайвих нервів. Суші я замовила ще в офісі, так що жодних кулінарних сюрпризів на вечір не передбачається. Вставляю ключ, провертаю замок і переступаю поріг своєї квартири, мріючи лише про відпочинок.

​Роблю перший вдих і завмираю на місці.

​Здається, я досі чітко відчуваю його запах у повітрі. Дорогий парфум, терпкі нотки сандалу і... мені навіть здається, що я відчуваю відвертий запах вчорашнього сексу, який в'ївся в ці стіни. Збудження миттєво накриває мене з головою. Тіло прошиває гарячим струмом від шиї до низу живота. Я миттєво згадую яскраві, брудні флешбеки: його сильні руки, шовкова краватка, абсолютна темрява, холодний кінчик ножа, поштовхи.

​Чорт!

​Скидаю туфлі і з маніакальною рішучістю беруся за прибирання. Я мушу стерти його присутність. Особливо ретельно вичищаю спальню: різко зриваю зім'яті простирадла, запихаю їх у пральну машину, відчиняю всі вікна навстіж, впускаючи прохолодне вечірнє повітря, щоб вивітрити навіть найменшу згадку про Восса. Залажу під душ, довго і старанно змиваю з себе залишки цього напруженого дня і чужі погляди. Одягаю красивий, проте до біса зручний домашній костюм — короткі бавовняні шорти та вільну футболку.

​Роблю чай і сідаю за ноутбук на онлайн-урок корейської мови. Мені потрібно переключитися, а вивчення складних ієрогліфів чудово структурує мозок.

​— Анньйонг хасейо, Сон-мін, — вітаюся з викладачкою на екрані.

— Анньйонг хасейо, Вів'єн. Чаль чинесьойо? Як пройшов ваш день? — привітно усміхається вона.

— Не, чаль чинесойо. Дякую, добре. Сьогодні я мала дуже успішні переговори, — відповідаю корейською, старанно вибудовуючи конструкцію. — Тому я б хотіла сьогодні повторити ділову лексику щодо укладання фінансових угод.

— Відмінно! Тоді почнемо з термінології...

​Коли я прощаюся з викладачкою і закриваю ноутбук, лунає дзвінок у двері. Це кур'єр. Забираю пакунки з ідеальними ролами, а буквально за кілька хвилин приходить і Слоун.

​Вона просто залітає до квартири. Така задоволена, аж світиться зсередини.

Що це з нею? Ні, ну в принципі вона завжди така активна, життєрадісна і легка на підйом, але здається, що сьогодні ця енергія б'є з неї справжнім гейзером.

​Ми переміщаємося на кухню. Сідаємо вечеряти, я розкладаю суші, Слоун відкорковує пляшку, і ми з насолодою смакуємо наше улюблене сухе вино. Під впливом алкоголю та затишної атмосфери я здаюся під її натиском і ділюся своїм нічним зривом. Слоун майстерно витягує з мене буквально всі, навіть найвідвертіші деталі. Я раз у раз ніяковію, ховаю очі за келихом, але розповідаю все, як на духу. Вона ж слухає в повному захваті.

​— Молодець, дівчинко! Насолода — це дуже важливо для нас, дівчаток, — задоволено плескає в долоні і аж підстрибує на високому барному стільчику.

​Я то чудово знаю, що Слоун обожнює вродливих чоловіків і шалений, гарячий секс без зобов'язань. Ми частенько сміємося з її карколомних походеньок і зухвалих побачень.

​Злегка примружую очі і уважно дивлюся на неї.

— До речі, про насолоду. А що це в тебе за свіжий засмокт на шиї?

​Слоун раптом смикається. Вона миттєво прикриває шию рукою і, що найдивніше, густо червоніє. Моя завжди розкута, впевнена Слоун ніяковіє! Неочікувано. Невже в її житті нарешті з'явилося щось серйозне?

​— Ну це... — загадково опускає очі на свій келих, перебираючи тонку ніжку пальцями. — Він... він особливий.

​Ого! Я так і думала! Я набираю в груди повітря, тільки відкриваю рот, щоб засипати її питаннями про цю нову таємничу пасію, як раптом кімнату розрізає різкий звук.

​Приходить повідомлення на мій телефон. Доволі гучно, бо я забула вимкнути звук після презентації. Від несподіванки я аж підскакую на місці. Спочатку думаю, що це від моїх колег — напевно, хочуть назвати мене невдячною стервою за те, що я втекла з офісу і проігнорувала їхню імпровізовану вечірку.

​Беру смартфон до рук. На екрані світиться невідомий номер.Просто набір цифр.

​Відкриваю повідомлення і відчуваю, як стрімко холону зсередини, а залишки сп'яніння миттєво вивітрюються з голови.

​Ну що, сучко, догралася? Завтра всі дізнаються правду про тебе.