Спочатку:
На сторінку книги
Спостерігати за однокурсниками під час практичних занять було моїм улюбленим хобі ще з першого курсу. Усі ці спостереження я дбайливо складала в окрему картотеку у своїй голові. Батько-теоретик і мати-піфія, напевно, пишалися б моєю уважністю до деталей, якби дізналися, з якою точністю я визначаю, хто з нащадків аристократичних родин сьогодні неодмінно пропонуватиме хабарі студентам із менш пафосних сімей і кому з них за це вдасться отримати допомогу.
Ось, наприклад, Маркус із факультету бойової магії — спадковий вогневик — стояв із таким виразом обличчя й натягував щільні захисні рукавиці, ніби збирався на дуель із драконом, а не вичісувати пух із черевця карликового пушмана. Його очі бігали по натовпу в пошуках того, хто зробив би це замість нього. А от дідька лисого! Його постійної шанувальниці Мейсі, яка була закохана у нього ще з першого курсу, сьогодні в нашій групі не було.
А трохи далі крутилася Селестина — донька одного з графських родів, у якій раптом пробудилася магія. Вона вже п’ять хвилин намагалася підійти до загону ближче ніж на три кроки й тримала совочок двома пальчиками, з жахом витріщаючись на тирсу, ніби гноми неодмінно мали заховати в ній вибухівку. Хоча, гадаю, приховані «подарунки» пушманів здавалися їй приблизно такою самою загрозою. Тут я навіть могла побитися сама із собою об заклад, як швидко вона знайде когось, хто погодиться почистити вольєр замість неї.
Але зоовідділення існувало в Академії не лише для того, щоб привчати юних магів працювати руками й водночас знайомити їх із різними тваринами. Насправді це була неймовірна база для факультету алхімії! Кожна істота щодня постачала Академії дорогоцінні інгредієнти: отруту, скинуту луску, вичесаний підшерсток і навіть сльози. І якщо звичайні студенти спокійно бралися за лопати й щітки, то шляхетні панове, начитавшись і надивившись на ту саму Елайну з її братиком, постійно намагалися перетворити цю рутинну процедуру на високу трагедію.
— Адепти, хвилинку уваги! — бадьоро сплеснула в долоні магістр Айліс, змусивши Селестину здригнутися й ледь не впустити совочок. — У мене для вас чудова новина! Поки ви влітку насолоджувалися канікулами, наше зоовідділення отримало грандіозне поповнення!
Студенти притихли. Хтось у задніх рядах уже чи то зітхав, чи то стогнав — усі чудово розуміли, що «поповнення» означає додаткову порцію чищення й прибирання.
— Народилося відразу кілька малюків! — магістр сяяла, наче магічний ліхтар на центральній площі. — Троє чубатих птахоловів, пара сріблястих саламандр і… справжнісінька жаба-вогнівка, слиз якої, що вона виробляє саме для захисту маляти, незамінний у зіллі вогнестійкості!
Почувши слово «жаба», Селестина зблідла ще на два тони, а Маркус, навпаки, випростав спину, мабуть, уявивши, як дає бій небезпечному земноводному.
— А оскільки в перші місяці малята потребують особливого догляду не лише під час занять, а й протягом усього семестру, кожному з вас буде особисто доручено піклуватися про одного з них! — підсумувала магістр Айліс, указуючи на дерев’яну скриньку з жетонами. — Підходимо, тягнемо жереб!
Я мимоволі всміхнулася. Малюків я любила. Залишалося тільки сподіватися, що мені не дістанеться саламандра, чиї дитинчата поки що погано давали раду власному вогню й могли пропалити мої рукавички…
Далі буде...
