Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 2. Ніч*
— Що сталося, донечку? — запитав Калеб у дівчини, яку він тримав за тоненьку ніжну ручку.
Вони вже якийсь час гуляли по зеленому полю. Велике дерево, що навіть вночі було гарно видно з будь-якої точки поля, було десь далеко. Калеб хотів просто провести час з дівчиною, яку він вважав своєю донькою. Хоч він і був чоловіком, але він чудово розумів почуття молодої жінки, серце якої було розбите настільки різкою відмовою з боку коханої людини. Лайла, в свою чергу, також розуміла про що хоче поговорити батько.
— Ну... Айвін не прийняв мою пропозицію, коли я прийшла запросити його на обід до нас... — сумно опустивши погляд, промовила дівчина. — А я так старалася... — важко зітхнула вона.
— І це все? — запитав чоловік, натякаючи дівчині на те, що вона не усе розповіла. Лайла і це миттєво зрозуміла.
Знову зітхнувши, вона опустила голову і доповнила відповідь переказом реакції хлопця.
*В той же час*
Хельга, залишившись вдома, вже закінчила мити посуд і прибирати залишки їжі, як раптом на її очі потрапив той самий пиріг, який приготувала її донька. Навіть зараз, коли випічку вже наполовину з'їли — вона все одно виглядала смачною, а солодкуватий запах яблук все ще манив усіх навколо доїсти пиріг. Побачивши страву, жінка на мить зупинилася і, сперши руки на боки, важко зітхнула.
Їй дуже сильно хотілося звинуватити пиріг в усіх бідах, що сталися. Але життя було більш реалістичним. Нахилившись, аби перевірити власну гіпотезу, Хельга відірвала шматочок і закинула його до рота. Солодке тісто, що за цілий день вкрилося тонкою скоринкою, було навіть смачніше ніж вдень. Заплющивши очі від насолоди, Хельга відкрила їх вже із сумом.
Тільки важке зітхання — ось і все, чим вона могла винагородити цей пиріг. Відійшовши до вікна, вона заглянула у нього. Село вже готувалося до сну: десь світло ще горіло, десь горіла самотня свічка, а деякі домівки вже стояли темні. Тільки трактир, частину якого було видно з цього вікна, все ще сяяв своїми вогнями. Ларс не заощаджував на гостях, через що трактир і користувався попитом, тож свічок там було хоч греблю гати.
Аж раптом, неподалік від хати, жінка помітила знайому фігуру. Худорлява постать, незвичний одяг і крокує у бік хати Тіріона. Хельга миттєво зрозуміла, що це був Айвін.
"Ну мені-то він так не відповість!", — швидко подумала вона і, привернувши увагу хлопця, попросила його підійти. Парубок кивнув і розвернувся у бік її хати, а жінка, швидко сховавшись всередині, повернулася до пирога.
Ножа поруч не було — вона вже все прибрала. А от чиста миска знайшлася. Швидко переклавши залишки пирога туди, вона вхопила посуд і вийшла надвір. Саме тоді, коли до її дверей наблизився хлопець.
— Гарного вечора! — промовила Хельга, намагаючись говорити відсторонено. Вона розуміла, що перед нею стоїть той, хто образив її доньку, та й необдуманих рішень жінка приймати не бажала.
— Вітаю! — кивнув парубок. — Ви щось хотіли?
— Можна і на "ти", хлопче, — лукаво посміхнулася вона. — Зрештою, ми вже не перший день знайомі!
— Другий, — втомлено посміхнувся хлопець.
— Ну ось! — кивнула жінка. — А спробуй-но це! — протягнула вона миску.
Голос жінки звучав так, наче вона хотіла вбити його у землю, і Айвін це розумів. Він ще не знав, що саме послугувало причиною до такої різкої зміни настрою, але ризикувати йому не хотілося. Взявши миску, парубок подивився на жінку. Шмат пирога був завеликий для одного разу, а ніякого приладдя вона йому не дала.
— Їж прямо так! — кивнула Хельга. — Нічого страшного!
Айвін знизав плечима і надкусив пиріг. Його рот миттєво наповнився солодким ароматом яблук, в ніс вдарив приємний запах фруктів, а очі ледь не сяяли від насолоди. Для хлопця ніч, на мить, наче вимкнулась. Айвін ніколи не їв такого! Його батьки ніколи не готували нічого подібного, а сам він, звичайно, не міг дозволити собі готувати таку складну й дорогу випічку.
Не в силах втриматися, юнак аж замурчав від насолоди. Подивившись на Хельгу, він побачив, що жінка, сперши одну руку на бік, посміхалась, дивлячись на нього. Парубок подивився на неї так, наче запитував, чи можна йому усе з'їсти. Та Хельга лише м'яко кивнула.
— І чого ж ти відмовився прийти на обід, — важко зітхнула промовила жінка. Та на цей раз це була просто втома. Вона переконалася, що Айвін не мав злих намірів щодо її доньки, тож і ставитися до нього з підозрами чи зайвою ворожістю — не було жодного сенсу. — Свіжим, він був ще смачнішим!
— Ой, — випалив хлопець. Йому було важко відповідати — пиріг забив увесь рот та горло. Але й залишати жінку без пояснень також не хотілося. Юнак тільки зараз зрозумів, що його поведінка справді могла образити цю чудову родину. — Та мене зранку так сильно відгодував Тіріон... — переривчасто пояснював Айвін. — А потім ще й Яшма набила так, наче я був свинкою на забій. А відмовляти їй також не хотілося.
— А, ну нічого, розумію! — знизала плечима жінка. — Ну добре тоді, — промовила вона. — Йди тоді, хлопче, бери з собою цей пиріг, завтра принесеш тарілку назад — чого тут чавитися!
Айвін, наче тільки цього і чекаючи, посміхнувся. Подякувавши, той побажав господарці гарної ночі. Розвернувшись до хати мисливця, юнак пішов ще швидше, ніж йшов до цього. Бажання доїсти смачнючий пиріг у спокійній атмосфері підганяло його, змушуючи забути і про важкість, і про шлунок, і про наслідки чергової обжерливості!
Коли він підійшов до хати, то зустрівся там з Тіріоном. Чоловік також був втомлений, вочевидь, день у нього також видався не з легких. Як гарний друг, хлопець запропонував розділити пиріг, та чоловік відмовився. А от кухоль теплого молока — Айвіну до десерту — він все ж таки поставив.
*В той же час*
Розмова з батьком допомогла дівчині. Так, суттєво нічого нового Калеб їй не сказав — Хельга говорила їй те саме. Але він пояснив доньці поведінку інших чоловіків, вказав їй також і різницю між "гарним чоловіком" та "кепським чоловіком". Самого Айвіна він, поки що, не відносив до жодної з цих категорій — замало було інформації.
Чоловік також вказав дівчині на те, як Айвін поводив себе вчора, додатково запевнив її, що вона смачно готує. За обідом, Калеб встиг трохи скуштувати того самого пирога, тож і свої враження він передав їй. Лайла усе це слухала і їй було приємно. Відмова з боку парубка дійсно сильно вдарила по ній, піддавши сумніву її навички та її саму. Але батько зміг повернути їй впевненість у собі, підтримка з боку іншого чоловіка спрацювала дуже ефективно.
— Батьку, — запитала Лайла, коли вони вже поверталися назад до хати. — А скажи мені... Тільки чесно, я справді красуня?
— Ну звичайно! — майже миттєво відповів чоловік. Він сказав це автоматично — йому навіть думати над відповіддю не довелося, бо він знав, що говорить слова, які він справді тримає у голові і які сприймає за правду.
"Чи я справді недостатньо казав тобі це, — подумав чоловік. — Чому ти взагалі питаєш?"
— Звичайно, принцеса моя, ти неймовірно вродлива! — ще раз повторив чоловік, щоб дівчина точно повірила у себе. — Маленька, уся така охайна та тендітна! При цьому гарна з обличчя та статна фігурою! А ще й майстриня — он який пиріг зробила! І в хаті з тобою завжди чисто, завжди прибрано усе!
Повернувшись до доньки, чоловік раптом зустрівся з нею поглядами. Протягнувши до нього руку, Лайла хотіла, щоб Калеб схилився. Коли він зробив це — вона міцно, як могла, обійняла його і поцілувала у колючу щоку. Чоловік також обняв доньку. Йому хотілося стиснути її з усієї сили — показати, як сильно він її любить. Але розуміння того, що Лайла не витримає подібного — зупиняли його. Та навіть так — обійми чоловіка були міцними, теплими. Знаходячись у руках батька, дівчина знала, що вона у безпеці, що їй нічого не загрожує.
— Ось побачиш, крихітка моя, — промовив чоловік і поцілував доньку у маківку, — усе буде добре! І знайдемо тобі обов'язково гарного чоловіка! Абикому я тебе не віддам! — запевнив чоловік і Лайла тільки сильніше посміхнулася.
До хати було не так вже й далеко, десь з пів милі. Втім, батько з донькою навіть не помітили цієї відстані. Коли вони йшли, то насолоджувалися компанією одне одного. Калеб знав, що поруч з ним йде маленька жива душа, яку він мусить захищати й охороняти. Втім, це розуміння не викликало у нього важкості — він свідомо розумів свій батьківський обов'язок і готовий був його повністю виконати. А Лайла, йдучи поруч, знала, що поки з нею батько — її ніхто не образить. Ситуація, що склалася сьогодні за обідом, вже майже відпустила її.
— Батьку, — раптом знов промовила вона. — Доїси той пиріг, коли ми прийдемо? А завтра я тобі новий зроблю, ще смачніший ніж цей!
Дівчині також хотілося зробити щось приємно для Калеба. Чоловіка, який годував її та який ставився до неї як до рідної — вона також безмежно любила й поважала. Тому їй хотілося якось віддячити йому за сьогоднішню прогулянку.
— Так, звичайно! — кивнув Калеб.
Та коли вони повернулися — пирога вже не було. Тільки Хельга, що посміхалася наче задоволена кішка, розслаблено попивала воду з великого кухля. Тарілка, на якій лежав пиріг, була вимита та порожня — наче на ній ніколи нічого подібного і не лежало. Лайла, звичайно, була не проти, що мати доїла цей пиріг замість батька, але дівчина була трохи здивована, адже вона ніколи не помічала маму за подібним. Якщо Хельга вночі щось і їла — це були або фрукти, або овочі — аж ніяк не "важка" випічка.
— А, — розгублено промовив Калеб. — Ну, мама доїла — нічого страшного.
— Ні, — загадково промовила жінка і, наганяючи інтриги, довго допивала воду. — Айвін забрав! — поставила порожній кухоль вона. — Я дала йому спробувати — ще ніколи не бачила, щоб людина так раділа від пирога з яблуками! Ти справді добре зробила його! — звернулась жінка до доньки.
