Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 1. Ранок*
— Юначе... — розгублено промовив дід Ларс, коли вийшов на задній двір.
Минуло усього лише кілька годин, як Айвін почав рубати дрова, а купа полін вже зменшилася ледь не удвічі. Хлопець, звичайно, робив короткі перерви на відпочинок, але великий досвід та бажання допомогти свою справу зробили — хлопець суттєво збільшив запаси дров у трактирі.
— Ти ж... — не міг нормально сказати щось дід.
— Що? — трохи злякався хлопець. — Невже стільки не потрібно?!
— Та ні, потрібно... Та ти ж і про себе думати повинен! Куди ти стільки нарубав, завтра руки підняти не зможеш! — пояснив Ларс.
— Ну ти даєш, — промовила Яшма, що також вийшла на подвір'я до хлопця. — Тобі сокиру дай — ти цілий ліс зрубаєш? — сміялася вона.
— Ні, просто... — розгубився Айвін, який і не знав, що відповісти. Вперше в житті його сварять за те, що той зробив багато, а не замало!
*Рідний світ. День -2. Ранок*
Айвін сидів на озері. Вогонь вже майже прогорів, а юнак так і не спіймав четверту рибу. Дивлячись на ополонку, хлопець уявляв, як може пройти розмова з бабою Мадею. Вона — жінка хитра, майже небезпечна. З такими потрібно завжди "тримати вухо гостро", контролювати усе — бо вона не зацурається недоважити, недодати чи підмінити якісне на неякісне. Хлопець вже якось мав досвід роботи з цією жінкою. Кілька років тому, коли чергове літо розтопило кригу й вкрило крони дерев зеленим кольором, Айвін погодився назбирати для бабці грибів. Вона робила щось на кшталт "закруток" — звичайна консервація, яку роблять усі дорослі жінки. Взимку вітамінів та овочів мало, грибів так і взагалі немає. Тож бабця, як гендляр із досвідом, завчасно робить влітку припаси того, що взимку коштує набагато дорожче.
І вона обіцяла непогану винагороду за кілограм свіжих грибів. При цьому, звичайно, ані кошика, ані якоїсь підмоги — баба Мадя не давала. Хлопець збирав кілька годин ці гриби, перевірив усі, відомі йому, "грибні" місця. Назбирав навіть трохи більше — Айвін не мав терезів, а єдине, з чим він міг порівняти — кілограм каші, що тоді лежав у його схованці. Звичайно, що хлопець пішов продавати це бабці — вона обіцяла цілу тисячу за подібне.
Втім, коли справа дійшла до розрахунків, було видно, що бабка зважувала усе нечесно. Той пакет, який важив більше кілограма, баба Мадя купила не за тисячу, а усього лише за шістсот — наче той приніс їй напівпорожню сумку. Коли хлопець повідомив старій відьмі про те, що вона зважує неправильно, а її терези показують неточну цифру — баба Мадя демонстративно скинула усі гриби хлопця у власну загальну діжку, а йому ткнула жалюгідні "три по двісті" і наказала забиратися.
Після цього хлопець відмовлявся від будь-якої роботи на бабку, де винагорода була грошова. Винятком стала тільки риба — там вже хлопець навчився торгуватися так, щоб навіть ця стара шкапа не могла обдурити його. Кілька разів, звичайно, Айвін думав про те, щоб набити якусь рибу камінням, після чого продати її бабці. Але сварки чи не з єдиним на селі "банкоматом" та "скупником усього" — закінчилися для хлопця б погано або навіть фатально!
*Новий світ. День 1. Опівдні*
— Діду, а дай щось гарне! — попросила Яшма. — Хельга з Калебом так смачно нагодували усіх, що було б нечемно приходити з порожніми руками!
— Звичайно, квітко моя! — посміхнувся старий трактирник. — Вам алкогольне чи звичайне?
— Ти що хочеш? — запитала вона у Айвіна, що стояв поруч.
— Звичайне! — миттєво відповів хлопець. У юнака, лише від однієї згадки про алкоголь, усе німіло у шлунку. У пам'яті одразу спливали батьки та їх п'яні біснування. Ані наближатися до цього, ані навіть згадувати це — Айвін не бажав.
— Дай сік який-небудь, — попросила Яшма.
— Яблучний? — запитав трактирник і дівчина кивнула.
Дід Ларс стягнув з полиці високий глечик, літри на два, що був закритий пробкою, під якою був шматок тканини. Яшма взяла це і вже збиралась піти, як раптом до них підійшла баба Астрід і протягнула хлопцю невеликий кошик з яблуками.
— Юначе, допоможи ще будь ласка, — попросила вона. — Віднеси це Хельзі, вони з чоловіком обожнюють яблука, хай погризуть!
Айвін кивнув і взяв кошик. І вже знов зібрався йти з дівчиною на обід, куди його запросила Хельга та Калеб, але тепер його зупинив трактирник. Старий господар підійшов до хлопця і у вільну його руку вклав з десяток мідних монет. Поки юнак намагався зрозуміти, що це і для чого — дід вже пояснив, що це плата за його важку працю з дровами та інші дрібні справи, з якими він допоміг у трактирі.
Хлопцю було якось ніяково брати гроші, але дід з бабою наполягали на цьому. Більш того, вони також запропонували Айвіну, якщо йому ніде буде переночувати, приходити до них у трактир. Це сильно здивувало парубка, який ніколи в житті не отримував подібне добро у свій бік. І, поки той приходив до тями, дід з бабою м'яко виставили онучку та юнака на вулицю, відправивши їх до Хельги.
Йдучи вулицею, юнак дивився на монети, що тихо брязкали у долоні. Парубок досі не міг повірити у те, що хтось так легко віддав йому гроші. Звичайно, він не знав, багато це чи мало — ціни у селі досі були для нього загадкою. Але одинадцять, як порахував юнак, мідних монет — це більше, ніж нуль. За життя, хлопець жодного разу не бачив подібного. У його рідному селі, якби він комусь нарубав дров би на знак вдячності — це б так і сприйняли, навіть би тарілки жалюгідного супу за це не налили б! А тут... І нагодували, і пообіцяли притулок, і зверху — дали грошей. Зачарований не стільки монетами, скільки самою вдячністю місцевих, хлопець так і продовжував дивитись на гроші, поки до нього не підійшла Яшма.
— Вони не вкусять! — пошепки сказала вона хлопцю.
— А?!
— Кажу, — вже нормально промовила дівчина. — Щоб ти сховав ці монети! Що ти їх у руках тримаєш, наче це твоя рідна дитина!
Із цими словами, Айвін знов почув короткий смішок з боку Яшми.
— Слухай, — сказав він. — А це багато?
— Дівчину на це точно не купиш , — легковажно кинула Яшма.
— Що? — не зрозумів Айвін.
— Нічого! — миттєво стало серйозною дівчина. — Кажу, що з цими грошима можна влаштувати непогану вечерю. Он — цей глечик соку, увесь, коштує три мідні монетки. В цілому, в нашому трактирі на ці гроші можна їсти цілий день — два, якщо ти не вельми багато їси!
— Зрозумів... — промовив Айвін.
— А що?! — раптом запитала дівчина, подивившись на парубка з награною серйозністю.
— Та так, просто питаю... Я ж цін ваших не знаю...
— А-а-а! — протяжно вимовила дівчина, награно розчаровуючись. — Ну так, зрозуміло-зрозуміло, тут ти правий... — казала вона так, наче не хотіла щось розповідати.
— Яшмо? — запитав хлопець, відчуваючи щось підозріле. — Ти на щось образилася?
— Та ні! — гралася дівчина. — Зовсім ні! — запевняла вона хлопця, не дивлячись у його бік. — Я, сільська простачка, просто подумала, що ти забажаєш пригостити мене чимось, адже я такий спосіб заробітку тобі підказала! А так — зовсім нічого!
— Ну, — розгубився юнак. — Давай поділимо порівну! Ну тут не вийде... — вчасно помітив хлопець. — Бери собі шість, а я візьму п'ять монет!
— Е-є-х, дурнику, — розчарувалася дівчина. — Нічого ти не розумієш, у жіночих почуттях! — важко зітхнула вона. — В мене немає потреби в грошах... Просто... Хотілося десь погуляти, поїсти щось цікаве з кимось цікавим... А ти пропонуєш мені звичайний розподіл...
— Так я ж не знаю тут нічого, я перший день тут! Це ти обіцяла мені усе тут показати після обіду! — розгубився хлопець, який вже нічого не розумів.
— О, так це ще я, як виявилося, винна, так? — обурилась Яшма. Різко відвернувшись в сторону, вона хмикнула так, як хмикають ображені на батьків діти. — Зручно ти влаштувався! Як дивитися на мене у озері — ти був першим. А як нагодувати дівчину — одразу відмовляєшся!
"Я нічого не розумію, — думав Айвін. — Що відбувається?! Що ця дівчина хоче від мене? Що я не так зробив?"
— Ну... — боячись знов відповісти неправильно, промовив хлопець. — Ну давай поїмо! Хоч у тому ж трактирі! Можемо хоч на усі ці монети поїсти, якщо бажаєш!
— Ох, який же ти... — важко зітхнувши, Яшма змінила гнів на милість. — Ну все ж очевидно! Я не хочу в трактирі, я там кожен день! Давай ввечері погуляємо біля озера! Їжу я візьму, нехай вже... А от понесеш її ти!
— Добре, — кивнув Айвін. — Домовилися!
Після цих слів, дівчина задоволено хмикнула й знов розвернулася нормально. Айвін, в свою чергу, заховав монети у кишеню і разом вони продовжили свій шлях до домівки Хельги та Калеба.
