Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 2. Ранок.*
— Фуф, — ввалився у трактир Айвін. Легка прогулянка, звісно, трохи розворушила хлопця, але їжа все ще тиснула на нього величезним тягарем.
Яшма та дід Ларс, що стояли біля прилавка й розмовляли про щось своє, одночасно обернулися до гостя. Припинивши свої розмови, вони звернули усю свою увагу на хлопця. Яшма, розуміючи, що вона ближче, швидко підійшла до Айвіна. Втім, хлопець жестом її запевнив, що з ним усе добре.
— Просто переїв! — випрямився юнак.
— Та ну тебе! — засміялася дівчина. — А я вже подумала, що щось сталося!
— Ні, просто Тіріон... Такий сніданок приготував... І так багато... — пояснив хлопець, збиваючись на важке дихання.
— А, — миттєво зрозуміла усе Яшма. — Так це не дивно, що ти ледь сюди доповз... Він же мисливець, у нього далеко не завжди виходить готувати собі обіди та вечері. От він і їсть за сніданком усе, щоб потім не ходити голодним! — пояснила дівчина.
— Але я не мисливець! — сказав хлопець, що тільки викликало сміх у дівчини.
— Діду, є якась спокійна робота в нас? Хоча б на кілька годин, поки він не оговтається! — розвернулася Яшма до Ларса.
— Є! — вигукнув дід. — А що із ним? Усе нормально?!
— Так, просто трохи переїв! Не знав про особливості харчування нашого мисливця! — із усмішкою відповіла Яшма.
Старий трактирник видав хлопцю просту роботу. Хоч Айвін і не говорив, але дід і сам був недурним! Він ще з вчорашнього дня знав, що хлопець важку роботу сьогодні виконувати не зможе. Враховуючи те, скільки вчора він наколов дров, якщо сьогодні він втримає голку у руках — це буде диво. Власне, таку справу трактирник йому і дав. Завтра, як пояснила бабця Астрід, вони планували "велике прання". У трактирі було багато білизни: ковдри, подушки, пошивки, напірники, простирадла — щоб усе це перепрати потрібно багато часу! Тому Ларс та Астрід для цього виділяють аж цілий день! І Айвін мусив подивитись на усе це, знайти дірки і, якщо зможе, залатати. Якщо ні — то з цим, як запевнила баба Астрід, вона сама розбереться.
Хлопець, на диво старого подружжя, дуже гарно поводився з ниткою та голкою. Айвін, в свою чергу, не дивувався. Його одяг ніколи не підшивали батьки — усе доводилося робити самому. Тож він чудово вмів і шити, і зашивати, і пришивати латки — це не було для нього проблемою. А от Яшму, щоб та не байдикувала, змусили походити сусідами, купити продукти. Трактирник Ларс мав гарну дружбу з деякими селянами.
Оскільки він з бабою були вже старими — робота у полі була для них шляхом на той світ. Але от гроші, які вони заробляли у трактирі, чудово вимінювались на продукти людей, сім'ї яких спроможні заробляти собі хліб важкою працею. Дівчина, залишивши фартух у трактирі, пішла своїм маршрутом. Їй потрібно було обійти чотири домівки, що були ледь не у різних частинах села. Яшма була рада прогулянці, хоча самотній похід їй був не дуже до вподоби.
— Е-є-х, — важко зітхнула дівчина. — От би з Айвіном тут пройтися, — сказала вона, дивлячись на синє небо. Ранок вже трохи відпустив і час повільно рухався до обіду. Сивих тонких хмар не було, роса вже зійшла на землю, а ранкові птахи притихли. — Він так кумедно реагує, коли я його дражню, — усміхнулась дівчина.
Першою зупинкою став будиночок фермера. Старий чоловік, що мав аж п'ятьох синів та двох доньок, люб'язно погодився продавати Ларсу овочі по цілком привабливій ціні. Авжеж, що Яшму це не дивувало: маючи у підпорядкуванні маленьку армію, чоловік завжди оброблював та засіював поле вчасно! Винагородою за старанну працю його дітей були великі врожаї. Чоловік навіть взимку продавав надлишок. Причому мав справу він не тільки з Ларсом, ні! Старий фермер ще продавав овочі аристократам, а також мав деяких покупців у сусідніх селах.
— Ох, Яшмо! — промовив дідусь із довгою сивою борідкою, коли відкрив двері та побачив дівчину. — Знаю-знаю за чим ти прийшла! Літо закінчується, скоро будуть ярмарки, тож старий Ларс готується!
— Ви все правильно зрозуміли! — посміхнулася дівчина. — Ось гроші, нам як звичайно!
— Добре! — кивнув дід, беручи дзвінкі монети. — Ступай, дівчино, я відправлю свого старшого — він принесе вам усе!
— Щиро дякую, — посміхнулася Яшма і, ввічливо помахавши долонею, розвернулася і пішла до наступної хати.
А наступною мала стати одна самотня жінка! Яшма не дуже полюбляла ходити до неї, адже кожного разу, коли вона приходила туди, вона наче бачила свою ймовірну долю. Жінка, що колись давно була неймовірно вродливою. І увагу від чоловіків, що жили у селі, вона мала неабияку — далеко не кожна молода дівчина стільки отримувала шлюбних пропозицій чи зізнань у коханні!
Втім, ця жінка довго "відкладала" шлюб. І найстрашніше те, що Яшма її розуміла! Звичайно, хто ж відмовиться від нескінчених залицянь, подарунків та закоханих поглядів. Вступити у шлюб — значить подарувати саму себе одній людині, відмовившись від усіх інших чоловіків. Яшма б і сама так не зробила. От і ця жінка не зробила! Та коли настав час — її врода пройшла, роки почали брати своє і жінка залишилася і без коханого чоловіка, що зігрівав би вечорами й допомагав в усіх справах. І без уваги з боку інших чоловіків... Усе, що швидко до неї прийшло — так само раптово і пішло. І кожен раз, коли Яшма зустрічалася з цією жінкою, домовляючись про постачання яблук, вона дивилася на неї і бачила там саму себе.
— Вітаю, — промовила жінка, яка помітила Яшму ще тоді, коли вона тільки підходила до її хати. — Квітнеш та пахнеш, красуня моя!
Дівчину аж пробрало легким морозцем. Трухнувшись, вона, наче нічого не відбулося, підійшла до жінки. Колись вродлива, а нині стара жінка, шкіра якої вкрилася зморшками. Очі втомлені, руки пробиває легке, ледь помітне тремтіння. На голові вже не так багато волосся, а те, що залишилось, також виглядало старим та подекуди навіть сивим. Дівчина намагалась не зустрічатись з нею поглядами, але це було важко.
— Знов працюєте? — запитала Яшма, дивлячись кудись у двір жінки — просто привід не дивитися на неї.
— Ну, а як ще?! Чоловіка немає — доводиться усе самій робити! І паркан полагодити, і город перекопати... А ти що, квітка, чого хотіла?
— Та мене дідусь відправив до вас по фрукти! — повідомила вона.
— О, ну в мене цього буде! — промовила жінка.
— Тоді от, гроші, — сказала Яшма, протягуючи жінці гаманець з монетами.
— Ні, дівчино, — відмовилась жінка і м'яко відштовхнула руку з грошима. — Давайте на цей раз зерном. А то в мене роки вже беруть своє, працювати все важче і важче! А їсти самій щось потрібно, ще й худобу годувати!
— Зерном так зерном, — знизала плечима Яшма. — Обмінний курс не змінився?
— Ні, — посміхнулася жінка.
— Тоді я передам дідусю, він когось пришле! — кивнула Яшма і вже збиралась йти до наступної людини, аж раптом її вхопили за лікоть. Злякавшись від несподіванки, дівчина озирнулася і помітила, що це стара жінка тримає її за руку.
— Почекай, дівчино, — тихо промовила та. — Скажи, а правда, що у нашому селі з'явився хтось новенький?
— Ну так, правда... — розгубилась Яшма.
— О, то мені не збрехали, коли сказали, що ти вчора з цим "новеньким" гуляла?!
— Я йому село показувала...
— Слухай, а він, ну... — промовила тихо жінка, підтягнувши Яшму поближче до себе. — Ну, він вродливий? — запитала раптом вона. — Може ти його мені віддаш, а? Ну так, суто з жіночої солідарності? Ти он яка молода! — промовила жінка і, наче бажаючи підтвердити свої слова, підтримала Яшму за груди. — На "таке" багато хто "клюне". А от мені вже важко...
— Та про що ви говорите?! — злякалася дівчина і, обурившись, квапливо вилізла із хватки. — Він молодший за вас років на двадцять!
— Ну то й що? — зневажливо хмикнула вона. — Ти он, також не далеко від мене, а сама з ним водишся! Що, потягнуло на молодину? Тобі можна, а мені ні?
— І нічого мене не потягнуло... — знову розгубилася Яшма.
— Та що ми кажемо?! — награно передражнила вона, вперши руки у боки. — Я знаю тебе, Яшмо, як облуплену. У тебе на обличчі написано усе те, що ти хочеш зробити! А поділитися зі мною — так одразу вдаєш із себе праведницю... Ну-ну! — хмикнула вона. — Все, йди, чекатиму на людину від Ларса!
На цьому розмову було закінчено.
